|
|
Шість років тому на екологічній мапі Донеччини з’явилося унікальне новоутворення – регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Краматорський». А унікальність його, перш за все, в тому, що він, чи не єдиний серед своїх «зелених співродичів» на східних кресах України, розташований у територіально-адміністративних межах одного із мегаполісів Донбасу – міста машинобудівників Краматорська.
Парк природи -
на історичних землях
Як розповів мені засновник і незмінний директор «Краматорського» Микола Мірошниченко, його лісостепове екогосподарство знаходиться на історичних землях, де колись по руслах степових річок Біленька та Бичок, що впадають у Казенний Торець (раніше була назва Тор), пролягав кордон запорозьких козаків.
Відомий краєзнавець Донеччини Володимир Коцаренко у своїй історичній розвідці «Колись тут пролягав кордон» пише, що ще в середині XVIII століття ці землі Дикого поля не були заселені. Згодом Бахмутська провінціальна канцелярія видала російським офіцерам, що служили в містечках Бахмуті (нині Артемівськ) і Тор (Слов’янськ), дозвіл ставити водяні млини на річках Тор (Казенний Торець), Маячка, Біленька. Але, як слід було чекати, «господа» офіцери цим не задовольнилися, з часом загарбали довколишні землі. Однак тодішня земельна «прихватизація» з боку росіян відбувалася лише в межах території північніше річок Біленька і Бичок. Пояснення цьому просте: далі на південь знаходилися землі Війська Запорозького, а новітні поміщики дуже боялися проблем із гордими козаками, які б не стерпіли їх свавілля.
|
|
| Багатство парку - лебеді-шипуни |
Але проблеми все ж пізніше виникли. У 1768 році запорожці вигнали всіх до одного знахабнілих поселенців, що незаконно загарбали собі землі південніше старої Торської оборонної лінії, яку звели слобідські козаки ще в 1684 році впродовж річки Торець (Сухий Торець). «Ображені», як і годиться, подалися скаржитися самій імператриці. А вже у 1775 році Запорозька Січ була підступно зруйнована Катериною Другою, а її розлогі та родючі землі в басейні повноводої річки Тор стали власністю російської корони з її зажерливим двоголовим птахом-мутантом.
Південна половина нинішнього Краматорська до 1768 року, без сумніву, була територією Війська Запорозького. Тобто сучасне індустріальне місто Донбасу розташоване на землях частково слобідських, а частково запорозьких.
Після побудови крізь колишнє Дике поле у другій половині ХІХ століття Курсько-Харківсько-Азовської залізниці в басейні річки Тор, як отруйні гриби після кислотного дощу, почали зростати потворні міста і селища з хімічними, металургійними, машинобудівними фабриками та заводами, що вдень і вночі майже протягом півтора століття безконтрольно, безкарно викидали в атмосферу, річки, озера, ставки свої промислові відходи.
|
|
| На екологічній стежині «Лісова казка» |
Та, як кажуть, немає лиха без добра. Економічна криза, яка болюче вдарила і по промисловості Донецького регіону, має і свій позитив - з екологічної точки зору. Зупинилися шкідливі підприємства, почистішало довколишнє повітря, вода. Ожили ліски і байраки, трішки легше стало дихати фауні і флорі. З’явилася надія в людей бодай зберегти від повної руйнації унікальні природні острівці донецького степу, які ще дивом не покрили отруйні хвилі донбаської індустріалізації.
Ось за таких, далеко не райдужних обставин, і з’явився у 2004 році на екологічній мапі Краматорська регіональний ландшафтний парк. Сьогодні він має площу близько 2-х тисяч га. Складається з чотирьох відокремлених ділянок, кожна з яких є неповторною складовою частиною єдиного природного комплексу.
Там, де біжить ручай Комишуваха
І ось ми на території найбільшого за площею, найбагатшого на флору і фауну відділку ландшафтного парку «Краматорський», що розташований на південних околицях міста, - «Комишувахи». Тут в однойменному урочищі - витоки невеликої річечки-струмка, що, в’ючись серед виярків і луків, повнить джерельною водою Малотаранівський ставок і впадає за його греблею у Казенний Торець. У лісовому масиві, утвореному могутніми дубами, величними ясенами, пишними кленами, в’язами та липами, можна зустріти куницю, лисицю, борсука, косулю, зайця, їжака, інших тварин. А коли поталанить, у просторих вольєрах міні-зоопарку можна близько «поспілкуватися» й з дикими кабанами, п’ятнистими оленями, вовками. Тут можна побачити павичів, на штучному «Лебединому озері» - лебедів-шипунів. Деякі з цих тварин та птахів спеціально завезені з Асканії-Нової.
А поруч - ділянки неораного степу з синіми цяточками джерельних криниць, тоненькими срібними струмочками. У квітні - травні вони укриті зелено-золотавим килимом першоцвітів, на початку літа - бузковими острівцями пахучого чебрецю, пізньої вітряної осені степом літають, мов футбольні м’ячі, колючі сірі кущі перекотиполя, гнуться до землі кураї.
Між похилими травами часто можна угледіти зайців, перепелів, куріпок. А у високім, стиглім небі, над степовим простором із люстерками ставків і криниць, - дивовижних птахів: беркутів, орлів-могильників, білохвостих орланів, пугачів, орлів-карликів, сірих журавлів, диких качок, степових чайок, кібців.
Дільниця «Комишуваха» - центральна садиба парку. Тож тут і розташований майстерно обладнаний, зі смаком оформлений «Візит-центр», де завжди є можливість ознайомитися з природними багатствами цього заповідного об’єкта, вдосталь насолодитися відпочинком на лоні природи. Відвідувачам пропонується цікава пізнавальна екскурсія спеціально обладнаною екологічною 2-кілометровою стежкою «Лісова казка», можна поплавати на човні, скупатися в озері, порибалити, перепочити з друзями у затишку зі смаком зроблених альтанок.
Сюди на автобусах регулярно прибувають екскурсії школярів, тут проходять практику студенти-біологи, географи з Донецька, Харкова. На базі «Візит-центру» проводяться науково-практичні конференції, різні екологічні заходи.
А ще тут, в урочищі Липовім, знаходиться холодне джерело з надзвичайно чистою, кришталевою водою, якій, не без підстав, приписують цілющі якості. Колись, за всіма православними канонами, воно було освячене, на згадку про що поряд встановили кам’яний хрест.
Не менш цікаві, привабливі для відвідувачів і три інші складові паркового комплексу «Краматорський», кожна
з яких має свою «фірмову фішку», доповнюючи та урізноманітнюючи багатий на звірів та птахів, квіти і трави лісостеповий відділок парку - «Комишуваху».
Закам’янілі ровесники динозаврів
На протилежному, правому березі Тору знаходиться найменша за площею, але найповажніша за віком природно-історична пам’ятка парку «Краматорський» - «Пчолкінські закам’янілі дерева». Тут, у тіні рукотворного соснового бору, ще й сьогодні можна натрапити на кам’яноподібні залишки легендарних, праісторичних дерев-велетнів - араукарій. Їх зламані, відшліфовані часом сіро-буро-малинові пеньки блищать на сонці з-під политої літнім дощем опалої хвої, немов слизькі шляпи гігантських грибів-боровиків. Але таких у кошик не назбираєш. Хоча ще донедавна хвацькі хазяї із сусідніх селищ, дач використовували безцінні залишки реліктових дерев, яким уже за 200 мільйонів літ (!) у своїх приватних господарствах, зокрема під фундаменти будівель: а хто його знав, що воно таке?…
Між тим це диво природи, такого древнього посланця з минувшини, на Земній кулі можна зустріти лише у заокеанському американському штаті Арізона та на околицях сусідньої з Краматорськом Дружківки, де ще стоїть невеликий, поламаний страшним часовим буревієм гайок. А тут, біля селища Пчолкіне, зустрічається багато великих і малих друзок цього унікального дерева-каменя - безцінний скарб для науковців, диво-експонат під відкритим небом для відвідувачів парку «Краматорський».
|
|
| Залишки легендарних араукарій у парковому сосновому бору |
Закам’янілі дерева араукарії, що збереглися в басейні річки Казенний Торець, - своєрідні німі свідки того, як давним-давно на просторах півночі сучасної Донеччини, ще у кам’яновугільний період, домінував теплий, вологий клімат, суцільною, височезною стіною стояли вічнозелені густі ліси, де серед гігантської папороті зростали й араукарії, які, нехай і у фрагментарнім вигляді, дійшли до нас через десятки мільйонів літ.
Хоча нині цей унікальний історико-природний пам’ятник є заповідною зоною, що входить до складу РЛП «Краматорський» і має красиво оформлений, змістовно заповнений буклет-паспорт, про нього, на жаль, ще й сьогодні знає обмежене коло спеціалістів, патріотів рідного краю.
- Шкода, що так воно є, - скрушно констатує директор парку Микола Мірошниченко. - Місту, що стало відомим світу, дякуючи його заводам-гігантам, унікальній машинобудівній продукції, яку вони якісно виготовляють, Краматорську нині конче не вистачає його природно-історичної популяризації.
Диво-скеля - посеред степу
На східному відділку РЛП - «Білокузьминівському» - розташоване ще одне природне диво, за світлим силуетом якого - сотні віків. Це гігантська крейдяна глиба заввишки з дев’ятиповерховий будинок, яка завмерла серед прогрітого степу, переливаючись сріблом у серпневому варі. Вона - безмовний пам’ятник буремних, природних стихій, що вирували тут у доісторичні часи. Важко собі уявити, яка страшезна сила змогла ось так «поставити на диби» землю, оголивши її глибоко сховане єство! Біля неї, велично-сивої, відчуваєш себе мурашкою… Зараз біля підніжжя цієї височини тихо плине напівпересохла степова річечка, по-домашньому пасуться, дрімаючи на спекотному сонці, корови. І тільки загадкова, мовчазна скеля може повідати нинішньому довкіллю про те, що все у цім ніби сталому світі нетривке - навіть, земна твердь…
Скеля, як називають її місцеві жителі, являє собою гігантське скелеподібне оголення крейди площею у третину гектара. Її вік, як стверджують вчені, конче солідний - близько 90 мільйонів років! Тут у далеку мезозойську еру хлюпотіли води величезного теплого моря, і з сотень тисяч морських організмів поступово формувалася величезна крейдяна будова. Ближче до підніжжя скелі розташовано багато ніш, печер, є і місцевий каньйон.
Злетівши до неба на 25 метрів, скеля височить незрушною стіною, яку вінчають
химерні зубці, що робить її схожою чи то на велетенську срібну корону, а чи на казковий палац. На східній окрайці скелі самотньо стоїть меч-гора - двадцятиметрова крейдяна колона, органічно доповнюючи цей оригінальний архітектурний ансамбль, створений матінкою-природою.
Судячи зі знайдених внизу, під скелею, залишків древньої стоянки, тут була обладнана своєрідна майстерня первісних людей з обробки кремнію, який знаходили наші далекі пращури безпосередньо на її схилах.
Між ярами та байраками
Відділок «Білокузьминівський» багато в чому органічно, природно доповнює сусідня з ним дільниця РЛП - «Біленьке». Не випадково ж у їх власних назвах - спільний корінь.
У північній частині паркового комплексу, на близько 500 гектарах неторканого степу, можна побачити багато дивини - починаючи від «законсервованих» у крейді молюсків до панцирів і голок морських їжаків, зубів акул.
А ще тут вільно дихається свіжим, цілющим повітрям, бо саме у цій частині парку хвилюються сивиною найбільші масиви ковил-трави, зеленіють насадження унікальної сосни, яка росте лише у славнозвісному Святогір’ї, на білокрейдяних берегах Сіверського Дінця.
Отож не дивно, що на цій щедрій на історію і природу донецькій землі, з її лісами і гаями, ручаями і степовими острівцями, такий багатий, різноманітний рослинний і тваринний світ.
Сьогодні паркова фауна налічує близько 1000 видів тварин, третина з яких занесена до «Червоної книги України» («ЧКУ»), дванадцять - у Європейський червоний список («ЄЧК»). Це - тхір лісовий, хом’ячок сірий, борсук, ряд видів кожанів. Тут гніздяться пернаті «червонокнижники» - беркут, могильник, журавель, курганник, огар, деркач, сиворакша, орел-карлик, білохвіст. До «ЧКУ» занесені також плазуни - полоз візерунковий, мідянка та гадюка степова. Серед хребетної фауни парку - п’ять видів амфібій та сім риб.
Є своєрідні «недоторкані», що знайшли постійну прописку на паркових просторах і серед комашиної сім’ї. Це, перш за все, метелик махаон, подалірій, поліксена, жук-олень, хорватський бражник, сколія-гігант, дибка степова.
Рідкісними та зникаючими є цілий ряд представників місцевої флори, такі як ковила, сон чорніючий, тюльпани дібровний та змієлистий. Унікальні реліктові рослинні комплекси можна побачити на крейдяних ґрунтах парку, як і в гаях - пахучі, яскраві розсипи першоцвітів.
І все це поруч - за кілька кілометрів від центру індустріального міста, що і є найбільшим дивом із усіх перерахованих вище див!
Чи реальне - символічне?
Коли на екологічній мапі Краматорська з’єднати олівцем всі чотири зелених острівці - відділки регіонального ландшафтного парку «Краматорський», то отримаємо своєрідну зелену підкову на сірому цвяшку промислових районів індустріального міста. Але для такого образного порівняння, здається, чогось не вистачає.
Та коли я запитав у директора парку Миколи Мірошниченка про плани адміністрації на найближче майбутнє і довідався, що до зеленого комплексу щойно приєднано ще один природний острівець у районі Краматорського водосховища, і з’єднав цей пункт з попередніми, - зрозумів і побачив, що є закінчена земна екологічна підкова - «підкова життя» індустріального технополісу! Чи не символ?!
А ще дізнався, що скоро у «Візит-центрі» парку в старовинному реставрованому поміщицькому будинку мають відкрити музей природи. Як на мене, то логічніше, щоб він називався історико-краєзнавчим, адже зелені перлини Краматорська розкидані довкіл його центру на прадавніх історичних землях регіону. Працівники парку вже сьогодні назбирали, підготували чимало експонатів для музею, серед яких - і часів козаччини. Тож хай наша природа органічно і нерозривно єднає історію і майбуття рідного краю. І хай це буде не лише символічно, а й реально.