|
|
Народився далекого вже 38-го у м. Сталіно (Донецьк). Оскільки батько був військовим, довелось маленькому Віталику помандрувати, як-то кажуть, від душі: Україна, Казахстан, Німеччина, Смоленськ. Після закінчення у 1968 році Смоленського медінституту Віталій Іванович за розподілом 3 роки працював у Сиктивкарі (Комі АРСР), після чого остаточно вже вирішив поєднати свою долю з Україною. Тим більше, що якраз саме тоді, всерйоз захопившися генеалогією свого роду, майбутній наш колега-реєстровик досить несподівано для себе виявив, що прадавнє його ко-ріння – з-поміж потомствених запорізьких козаків Нещадимів. Щоправда, серед останніх предків, як виявилося, були й репресовані, а прабабуся Рита Нещадименко по праву вважалася окрасою славно-звісного театру Леся Курбаса. Тому, вважає нейрохірург, він, власне, і вийшов таким – із схильністю до незалежних поглядів і природним кревним бажанням допомагати людям.
Цілих чверть століття В.І.Нещадименко працював у психіатричній лікарні у смт. Глеваха, а у 1998 році знаменною віхою у його житті стало знайомство з головним валеологом Мінздорову України Геннадієм Леонідовичем Апанасенком. Тоді ж, за наполяганням останнього закінчивши спеціальні курси, Віталій Іванович, аби вивільнити бодай дещицю дорогоцінного часу, перейшов на подобові чергування до Київської лікарні швидкої допомоги, а у вільну від роботи хвильку почав “підхалтурювати” мануальною терапією. І якраз на цьому поприщі із жахом для себе невдовзі виявив, що фактично 75% сучасних наших дітей хворіють на сколіоз, а у 95% дорослих тією чи іншою мірою присутні дегенеративні зміни хрящевої тканини хребта. Тому не дивно, що саме питанням профілактики хронічних хвороб спини (й насамперед остеохондрозу) було присвячено кілька його спільних наукових праць із проф. Уляною Лущик. Ну й, нарешті, найсвіжіші захоплення цього воістину невгамовного борця за здоров’я – дві фактично зовсім незаймані галузі медичної науки: біокосмологія та тонусологія. Тож побажаємо нашому “доктору Айболитю” з помпою здолати геть усі перешкоди до замаскованих підступними недугами ся-ючих вершин невичерпного загальнолюдського щастя!
Слово Віталію Нещадименку:
Те, що стосується букваль- но всіх людей, – «культура хребта», - стало для мене предметом турбот і медичних пошуків. Проблеми хребта є причиною багатьох інших захворювань, зокрема, заїкання та енурезу, безпліддя та недовиношування вагітності, підвищеного тиску та головного болю. Проте з цим можна боротися, слідкуючи за правильною поставою, розправляючи і закріплюючи хребет.
Проблему остеохондрозу вважають уже не лише медичною, а й соціальною: адже держава вимушена оплачувати довготривалі лікарняні.
На мою думку, традиційна терапія лікує тільки наслідки – загострення і біль. Диклофенак і анальгетики не втрачають своїх позицій у цьому випадку, ними можна користуватися. Але й без них, тільки з допомогою стабілізуючих поясів і лікування позами (уві сні, під час ходіння, стояння, сидіння) за кілька годин можна приборкати біль. Адже джерелом болю є міжхребетний диск із зниженим тонусом. Мені вдалося розробити нові методики приборкання остеохондрозу.
Заслуга всім відомого Миколи Касьяна із Кобеляк у тому, що мануальну терапію стали визнавати офіційно. Що й казати, він полегшує страждання тисячам хворих.
Я спеціально провів на прийомі у Касьяна одну ніч. Перед цим ознайомився з його дисертацією «Лікування остеохондрозу руками» у столичному Інституті ортопедії. Майстер із Кобеляк витрачає на хворого буквально хвилину: стукне по хребту, струсне раз-другий – і готово.
Голкотерапію я вважаю чу-довим методом лікування остеохондрозу, але у вузьких рамках. Нестабільність хребта треба кріпити механічно, а голки діють тільки на рефлекси. Голки є одним із способів регулювання енергії. Минулої осені я побував на з’їзді народних цілителів. Там підтверджувалися можливості знахарів, чаклунів, екстрасенсів в усуненні проблем хребта. Та все ж мені хочеться застерегти хворих од відвертого шарлатанства, бо тільки кожний сотий із тих, хто називає себе екстрасенсом, володіє такими здібностями.
Нам скоріше треба позбавлятися неправильної конструкції колясок і шкільних парт, запобігати травмам під час пологів і раннього ходіння дітей, а головне - навчати людей «культури хребта».
Професор Харківського інституту неврології і психіатрії О.Хвісюк ще 13 років тому написав про те, як треба лікувати нестабільність хребта. Він висловив думку про взаємо-зв’язок людини із соціальним і космічним середовищем. Тільки зараз починається формування культури усвідомлення того, що всі поля та випромінювання космосу мають співвідношення з біополем (комплексом усіх внутрішніх випромінювань) людини. Саме хребет в оптимальному положенні дозволяє нам гармонійно існувати серед цих сил. Він є основою біохімічної рівноваги.
Колись, мільярди років тому, хорда перетворилася на хребет, що дало можливість живій істоті існувати не у воді, а на землі. Коли істоти, розвиваючись, досягли вертикального ходіння, хребет, м’язи та зв’язки, що його оточують, стали відігравати величезну роль в опорі силам тяжіння Землі. Тому, коли людина тримає правильну поставу, вона сама допомагає собі в цьому.
Здавалося б, яка дівчина не хотіла б мати фігуру, як у фотомоделі. Проте я вважаю, що їм не варто заздрити, бо тіло дає природа. І ті, кого ми бачимо на подіумі, є лише представницями одного з видів будови тіла – гіпостенічного акселеративного типу. Існують також нормостенічний та гіперстенічний. Конкурси краси повинні бути для представниць всіх типів конструкцій тіла. А мода – корисною для здоров’я. Тому я пропоную повернутися до корсетів і широких ковбойських поясів, які підтримували хребет, а крім того, раджу взяти на озброєння девіз: «Усе життя, як на по-діумі». Тобто, виправляти свою осанку навіть уві сні, розправляти плечі, витягувати шию і трохи відкидати назад голову. Витрачати менше енергії на носіння свого тіла по землі. Крім того, не забувати про боротьбу з гіподинамією і надлишковою вагою.