Та школа обрала трохи дивну спеціалізацію: «розвитку національної свідомості шляхом історичної ретроспективи та мистецтва». Основу спеціалізації складали дисципліни: ковальство, ткацтво, кераміка, скульптура і козацький вишкіл. Очолював тоді школу Микола Миколайович Крижанівський - радянський педагог, який разом з учнями навчався патріотизму. Та не прописному, а дійсному. І трапилось так, що та наука визначила подальшу долю вчителя. Нині він - головний отаман Вінницького обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва. Очолює координаційну раду з питань його розвитку при облдержадміністрації. А з розвитком у сучасного козацтва є проблеми. Принаймні одна - яким шляхом іти.
- Пане Миколо, революція скінчилась, правда перемогла і на часі стало виховання справжнього патріота. Але ж ви відійшли від академічної педагогіки. Чим займаєтесь тепер?
- «Дорослою педагогікою». Педагогіка і козацтво для мене злились воєдино.
Ще у вісімдесятих роках у нашій школі було створено перший в СРСР кінний козацький загін. Ми пройшли 5 тис. км. шляхами України. Зібрали багато матеріалів про козаків, з історії України. За матеріалами експедицій було видано книгу «По козацький скарб». 2004-го ми здійснили першу козацьку експедицію на могилу кошового отамана Калнишевського на Соловках. Там було знято відеофільм, взято землю тих місць.
І цього року, як у попередні, плануємо здійснити декілька історико-етнографічних експедицій: кінних і водних. Зокрема, по місцях захоронень українських гетьманів і козацької старшини. Загальна відстань подорожі Україною та Росією становитиме 10 тис. км. Друга експедиція проляже Україною по місцях козацької звитяги на Вінниччині, Черкащині, Київщині. Це буде п’ята дитячо-юнацька експедиція у екстремальних умовах. У загоні нараховується 15-20 дітей, і під час подорожі вони вивчатимуть історію, нестимуть ідею відродження козацтва.
- І одного з його колишніх осередків на Поділлі - заповідника Буші?
- У Буші ми часто зустрічаємось на козацьких радах. Доклали певних зусиль до того, щоб вона відбулась як козацький заповідник. Що ж до експозиції, то я брав участь у пленерах каменотесів, які там відбуваються щорічно. Є там декілька моїх скульптурних робіт на козацьку тему. У планах - будівництво козацької каплиці на території меморіалу.
У вересні минулого року громадськість області відзначала 350-ту річницю героїчної оборони Буші. З цієї нагоди на території колишньої фортеці було проведено певні упоряджувальні роботи. В урочистостях брало участь чимало офіційних осіб, музейні працівники, творчі колективи, козаки. А декілька місяців по тому в мережі Інтернет з’явився веб-сайт «Буша: історико-культурний заповідник» (www.busha2.narod.ru). На його сторінках є чимало інформації і про козацьку добу Буші, і про її дохристиянську історію, і про сучасну експозицію історичної скульптури, створену завдяки нинішнім козакам.
Використовуючи місцевий м’який камінь-пісковик, а часом, і бронзу, цей шкільний вчитель створив десятки пам’ятних знаків на тему козацтва. Їх встановлено не лише на Вінниччині, а й на території інших областей України та за її кордонами. При цьому відбувається на лише акт виготовлення пам’ятника, а й історичне дослідження епохи і життя героя. Так було, на- приклад, при увічненні пам’яті полковника Дмитра Чечеля.
- Його ім’я було повністю витерте з нашої історії, - коментує Микола Миколайович. - І не дивно, адже він був соратником Івана Мазепи. Чечель був комендантом Батурина 1708 року. Коли до міста увійшли російські війська, Чечеля колесували. До речі, як і з Мазепи, російська церква не зняла анафему з цього, проклятого 300 років тому, ще одного нашого національного героя.
Будь-яка тема, порушена у розмові з Крижанівським, загрожує кинути вас у безодню подробиць, історичну глибину, стати предметом окремої бесіди, а точніш, учбової програми. Він не виключає, що саме такою основою для створення авторської школи з розвитку національної самосвідомості у дітей колись була його книжка «По козацький скарб», написана 1996 року. Власне, її окремі теми було використано не одним чиновником від ос-віти для «говорильні» на тему патріотизму. Та закріпити офіційно пропозиції «шкільного отамана» у навчальній програмі ніхто з них так і не наважився. А між тим, глибоке занурення школярів у тему козацтва, з відтворенням побуту степових лицарів, міжособистностих стосунків, вивченням традицій дало помітний ефект. Саме козацтво, а не надуманий грунт для патріотизму радянського штибу, Крижанівський вважає основою виховання цього почуття у молоді.
- Після наших експедицій діти у фізичному і моральному плані ставали здоровими, хоча їли з «землі», спали «під зорями» у кирзових чоботях, невзмозі від втоми скинути їх. Вони бачили ставлення оточуючих до себе - люди ділились з ними їжею, одягом. Вони витримали, саме так, шалену кількість подяк, коли проходили містами і селами. Таке психо-фізичне виховання давало надзвичайно позитивні результати. І, зазначте, жодної серйозної травми у дітей не було, хоча вони проходили верхи тисячі кілометрів.
Якщо у першу експедицію 1986 року батьки неохоче відпускали дітей, - продовжує пан Микола, - а у нас були не лише хлопці, а й дівчатка, то для участі у наступній вже стояла черга. Через декілька років, коли хлопці пішли до війська, від командирів частин стали приходити листи з подяками за добре виховання.
Один з учасників таких експедицій нещодавно пішов служити у Прикордонні війська разом зі своїм конем. А незабаром ще один наш вихованець відбуде на таку ж службу.
Це вже результат постшкільної педагогіки Крижанівського. Він продовжує.
- На моєму досвіді вже написано чотири дисертації. Та я цим ніколи не займався. А коли нещодавно мене запросила одна столична школа попрацювати за власною авторською програмою, я зацікавився пропозицією.
Він готовий братись за все, що пов’язане з практичною діяльністю. У такий спосіб ставить чиновника перед фактом, змушуючи схвалювати те, чого той ніколи не дозволив би з огляду на неминучість власної відповідальності за результат. Здається, це влаштовує обидві сторони. Крижанівський ілюструє:
Ми задекларували створення держави, а не вирішили якою вона має бути. Адже у нас немає ідеологічних державних засад.
-Яка роль у цьому козацтва і яка його перспектива, на вашу думку?
- Давайте подумаємо для чого воно нам потрібне. Чи реально відтворити у середньовічному стані його, Січ, дядьків з вусами? Адже чимало людей бачать себе саме там.
Я бачу козацтво іншим. Це має бути просвітницька культурологічна патріотична організація. Вона має виховувати дух. Козацтво напрацювало традиції, які говорять про українців як про гуманістичну націю. Отож, маємо модернізувати козацтво, перенести кращі звичаї у наш час, відкинути анахронізми. Тоді козацтво буде однією з патріотичних сил, котра стоятиме на засадах української державності. Розпочинати науку цього слід у школі.