ВИСОКА МОРАЛЬ, ВВАЖАЛИ КОЗАКИ, ЗАПОРУКА ДОВГОГО І ЩАСЛИВОГО ЖИТТЯ
Присяга – це клятва, божба. Присягати – означає торкатися чогось священного на знак правди.
Однією з найдавніших присяг вважають присягу на вірність коханому чи коханій. Так, козак, ідучи на війну, присягався дівчині кохати її до загину.
Порушення клятви-присяги породжувало осуд, зневагу громади, товариства, довічну неславу.
У сиву давнину прийнято було присягання землею. Свята земля – це Божество, яким присягали на доказ своєї невинності: їли землю, цілували її. Цілували землю – і така присяга вважалася найсвятішою. Згадка про цей обряд збереглась, наприклад, у вислові:
“Цілуй землю і присягай, що не будеш мені мститися.”
Так, у “Слові Григорія Богослова” (Х1 ст. ) описано, як це відбувалося. Той, хто присягав, роздягався до сорочки, ставав на коліна в ямі до ліктя, не маючи при собі ножа. На голові він тримав кусень дернини і так промовляв присягу.
У святої землі просять прощення за свої гріхи. Земля має велику лікувальну силу. Як болить голова, беруть із джерела піску, прикладають до голови із словами: “Як здорова земля, так би й моя голова не боліла.”
А тепер зрозумілим є те, чому запорожці, вибравши гетьмана, мастили йому голову болотом. То вони бажали йому здоров’я!
Цікавим видається й скитський звичай побратимства. Скити вважали, що нема нічого вищого й ціннішого за дружбу-побратимство. Михайло Грушевський подає нам опис такої присяги на вірність і солідарність у козацькому поході. “ … Всі держаться за руки і тричі обходять навколо столу, на котрім стоїть миска з горілкою і ложкою-черпаком. При кожнім разі всі п’ють горілку з черпака, а під кінець – просто з миски. Це – пиття з однієї чаші якогось ритуального напитку … дійсно живо нагадує спільну чашу, котру пили побратими, зав’язуючи братство.”
Але найбільш відповідальними й вагомішими є слова присяги на вірність рідній землі, Батьківщині.
Згадаймо часи Козацької респуб-ліки, коли в Україні золотим правилом були слова: “Козаку найвище – воля, козаку найперше – честь”.
Перед походом козаки складали присягу перед усім товариством. Текст такої присяги наводить у своєму романі “Яса” Ю. Мушкетик: “Щиро молилися, приносили присягу перед куренями на вірність товариству і безкорисливість: … Скарай мене, Боже, тепер і потім, якщо я покину в біді товариша і кинуся до втечі, щоб урятувати власну душу… Присягаю Господу Богу і перед святим Євангелієм, що, будучи в нинішньому поході з кошовим отаманом Сірком та іншими старшинами, полковниками та осавулами походними, при побитті ворога і де трапиться, здобичі військової не приховаю, купно з усіма стоятиму в бою і купно вернусь на Чортомлик.”
Присяга на вірність Україні збереглась дотепер і є обов’язковим церемоніалом для кожного воїна нашої держави. Наведемо лише фрагменти військової присяги: “… урочисто клянусь народові України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок,… неухильно дотримуватись Конституції і законів України…
Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.
Присягаю ніколи не зрадити народу України.”
Із відродженням козацького руху в Україні відродилось і присягання кожного, хто вступає до лав Українського Реєстрового Козацтва.
У сучасній клятві-присязі реєстрового козака є такі слова: “… ім’ям матері і батька, всім найсвятішим і найдорожчим, святою землею нашою українською клянуся …” Як бачимо, присягання землею продовжує стародавні традиції наших пращурів.
Сучасний козак клянеться “…віддати життя, захищаючи свободу народу українського, його споконвічні традиції та звичаї…”, “…щиро дбати про духовний і матеріальний добробут, моральне і фізичне здоров’я українського народу, українську мову і культуру…, …виховувати нащадків у дусі українського козацького лицарства…”, “…як зіницю ока берегти і плекати єдність українського козацтва…”
У клятві-присязі козак присягає “…стояти на смерть за державність, свободу і незалежність України, недоторканність її кордонів і територіальну цілісність, до останнього подиху життя і останньої краплини крові служити Україні…”
Є у присязі і “самозакляття”: “А якщо порушу клятву, то нехай свята земля не прийме моє тіло і буду я проклятим родом і українським народом, нехай покарають мене Бог і мої побратими.”
У мовній скарбниці українського народу є багато виразів, у яких прославляється любов до рідної землі, до Вітчизни:
- Загинути за Батьківщину – здобути безсмертя;
- Солодко й почесно віддати життя за Батьківщину;
Отже, клятва-присяга сучасного реєстрового козака – це найсвятіші слова, які вбирають у себе глибокі традиції нашого народу і віддзеркалюють сучасний стан українського козацького лицарства.