У Полтаві, де у дев’ятнадцятому сторіччі жила Єлизавета Іванівна Милорадович, її називали гетьманшою. І не тільки тому, що належала до древнього роду Скоропадських, що її прадід Іван правив в Україні у вісімнадцятому столітті. А тому, що й сама вона була особистістю і, як усі її знамениті предки, патріоткою своєї землі.
Єлизаветі не виповнилося ще й тридцяти, коли вона заявила про себе як меценатка. Невдовзі стала знаною не тільки вдома, а й за кордоном. Опікувалася розвитком національної освіти, науки і культури: власним коштом відкривала жіночі школи, видавала підручники. Клопоталася перед владою про відкриття національних навчальних закладів. Навіть ініціювала заснування місцевої незалежної газети. А в 1873 році пожертвувала науковому товариству ім. Тараса Шевченка 20 тисяч австрійських срібних крон – шалені на той час гроші.
Свої “самостійницькі дивацтва” Милорадович ніколи не таїла, чим шокувала ситу полтавську еліту. Мовляв, чого їй, багатій, розумній, гарній, ще треба від життя? А Єлизаветі потрібно було лише одне – бачити свою землю незалежною, а людей – вільними. Про українську “самостійницю” писала у 1862 році французька газета “Independent Belge”: “В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про … відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…»
Царська охранка уважно відслідковувала діяльність незалежної пані.
…Шлюб Єлизавети Іванівни з багатим і не менш знаменитим Левком Милорадовичем не склався: надто далеко духовно вони були одне від одного. Здійснення своїх патріотичних мрій жінка поклала на старшого сина Григорія. Та син не виправдав материних сподівань: Париж із світськими принадами й розвагами був милішим Григорію Львовичу, ніж мати, Батьківщина, незалежність…
Єлизавета Милорадович померла у 58-літньому віці, похована у Полтаві. Маєток, більше ніж як у 50 тисяч десятин, пішов на погашення синових боргів.
А мрії гетьманші Єлизавети про незалежність України втілив у життя племінник Павло Петрович Скоропадський. Це він у буремному 1918 році став (хоча й ненадовго) гетьманом України…