Ми радісно святкуємо день Великої Перемоги над фашистською Німеччиною. 60 років тому в Європі замовкли гармати, але ще майже 10 років лунали кулеметні черги на заході України. Там точилася жорстока і запекла громадянська війна, друга в ХХ сторіччі і історії України. Коли ж врешті - решт і сюди прийшла тиша, радість, мир і спокій у душах і серцях колишніх бійців не наступили. Вони перейшли в окопи нової, цього разу “холодної війни”. Можливо, комусь здавалося, що і це моральне протистояння через 5-10 років закінчиться на користь сили. Даремно! Не закінчилось і досі!
Якщо живі учасники і свідки тієї страшної трагедії сьогодні самі не проявлять доброї волі, не припинять ворожнечі, не подадуть один одному руку в вітанні негайно, зробити це пізніше буде набагато важче. Сьогодні мікроб уже вразив наших онуків. Нащадкам некомфортно жити в розколотому недовірою і ворожнечею суспільстві, і вони, не бажаючи примкнути до якоїсь із сторін, кидають його напризволяще, ви-їжджаючи, залежно від уподобань або можливостей, на схід або захід, там, за кордоном, створюють матеріальні блага, яких не вистачає багатьом їхнім співгромадянам і батькам.
Суспільство, що не може дійти злагоди, не зможе забезпечити добробут своїх громадян.
Порозумітись і примиритись?
Так! Саме так! Порозумітись і примиритись!
Щоб забути минуле назавжди?
Ні, ні і ні!
Порозумітись і примиритись, щоб пам’ятати про минуле і ніколи не допустити в майбутньому на нашій землі братовбивства, наруги над людяністю та загальнолюдськими духовними цінностями.
Є ще багато причин, щоб порозумітись і примиритись, як це зробили іспанці, чи німці з французами, або німці з поляками та інші народи. Мудрість та злагода, милосердя і доброта мають здолати всі інші перешкоди і увійти в наш дім, що зветься УКРАЇНОЮ.