Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

Поява військових священиків датується четвертим століттям – часом, коли християнство стало спочатку дозволеною, а згодом і державною релігією Римської імперії. Святий Римо-католицької церкви Мартин Туровський, воїн того часу, зустрів однієї зимової ночі тремтячого жебрака. Не маючи грошей, він скинув із себе плащ-намет, розрубав його навпіл мечем і віддав одну половину жебракові. Тієї ж ночі він побачив сон – Ісус Христос був обгорнутий половинкою плаща, що дісталася жебракові. Згодом Мартин став християнином і все своє життя присвятив церкві. Плащ святого Мартина (капелу) носили у бій біля короля як хоругву, що означало присутність Бога. Але коли цей плащ став реліквією церкви, з ним як охоронець завжди ходив священик. Цей охоронець плаща святого Мартина обслуговував також релігійні потреби короля і через це отримав титул “капелан”, а місце, де зберігався в поході цей плащ, стало називатися “каплицею” – місцем богослужіння. Із занепадом королівської влади спочатку більші васали переймали на себе королівські почесті, а пізніше кожен лицар намагався мати при військовому підрозділі свого власного капелана. Так з’явився інститут капеланів, або військових священиків.