Миколаївщина, Прибузький край, Причорноморська земля, гирла річок Південного Бугу, Інгулу, Синюхи, Дніпро-Бузький лиман, Кінбурнська коса, острів Березань – загалом весь південь України згадується в багатьох давніх козацьких піснях та думах.

Коли уважно проаналізувати усну народну творчість, то в більшості дум та історичних пісень легко знайти згадки про південноукраїнський степ як арену найзапеклішої боротьби козаків з іноземними ворогами. У фольклорі виразно звучить і тема турецько-татарських набігів на українські землі. Герої історичних пісень і дум – реальні особи, славні подвиги яких закарбувалися в народній пам’яті. Географічні назви: Лиман-ріка – це Дніпро-Бузький лиман, а Тендров острів – це Тендрівська коса, на якій знаходилась козацька сторожова застава.

У думі “Отаман Матяш Старий” розповідається про боротьбу козаків проти татар, турків-яничар, і місце подій називається досить точно:

На усті Самари-Богу

Семенова козацького рогу,

Усі поля самарськії пожарами погоріли,

Тільки два терни-байраки не горіли!

Тут згадується місцевість, де річка Савранка впадає у Південний Буг. А Семенів козацький ріг - це один із півостровів у Дніпро-Бузькому лимані.

Про долю козака, який помирає від ран, розповідається у думі “Смерть козака на Кодимі-долині”. Долина на Кодимі-річці – це північно-західна частина Миколаївської області, поблизу сучасного міста Первомайська. Тепер тут розташоване село Кримка, більш відоме тим, що у роки Великої Вітчизняної війни тут діяла підпільна організація молоді “Партизанська іскра”. Як свідчать історики, зокрема найкращий знавець козацтва Д.Яворницький, долина річки Кодими у 16-17 століттях була місцем зіткнення інтересів Речі Посполитої, Кримського ханства і Запорозької Січі. Ріка Південний Буг протягом віків була кордоном, межею між Землями Вольностей Війська Запорозького і степовими володіннями нащадків Золотоординських ханів - кримських татар. Запорозьким козакам належала течія Південного Бугу від гирла лиману, по лівому березі, до її притоки річки Синюхи (або Синя Вода, як подається на картах 16-18 століть). Навпроти сучасного села Богданівка Доманів-ського району, на лівому березі (нині місто Южноукраїнськ, тут встановлено знак), знаходилося козацьке укріплення поселення Гард, а територія на схід від нього відносилась до Буго-Гардівської паланки.

Історія Прибузького краю знайшла своє віддзеркалення в народних переказах і легендах, до яких зверталися й українські літописці, переказуючи минуле, щоб засвідчити той чи інший історичний факт.

Неподалік від нинішнього села Богданівка Доманівського району знаходилася велична скеля Пугач, з якою пов’язана легенда про славного козацького лицаря на прізвисько Пугач, котрий ціною власного життя допоміг своїм товаришам врятуватись від чисельно переважаючого ворога – кримських татар. На своєму коні він кинувся з високого берега на кам’яні плеса у водяну безодню й загинув. Проте загинули й вороги. На жаль, кам’яна Пугач-скеля, як і інші природні, історичні пам’ятники, знищена часом і людьми. Був тут і Гардовий острів, а на ньому церква, зруйнована, за переказами, козаком-зрадником Савою Чалим. Був тут і Камінь Богдана, чи Скеля Богдана, що в народних переказах пов’язана з долею сина Богдана Хмельницького – Тимоша. На гранітних берегах Південного Бугу у природних печерах козаки переховували усілякі коштовності і здобич, захоплені під час своїх походів на кримські та турецькі землі. Навпроти села Мичія Первомайського району, на лівому березі Південного Бугу, розташована була славнозвісна кузня – печера, де козацькими ковалями вироблялися зброя і всіляке спорядженя.

Крізь землі козаків Буго-Гардівської паланки пролягли важливі торговельні шляхи. Одним із головних був Гардовий, або Королівський, який отримав свою назву тому, що на ньому польський король Ян Ольбрахт у 1489 році здобув перемогу над татарами і турками. Він виходив із Поділля і дійшов до Криму.

Багата на історичне минуле наша Миколаївська земля. Велику, воістину святу справу робить Українське Реєстрове Козацтво, проводячи Всеукраїнський конкурс для школярів і студентської молоді “Козацький край”.

Ми можемо любити тільки те, що добре знаємо, а усвідомлюючи своє історичне минуле, ми з гордістю спроможні збудувати і славне майбутнє.

Ми того варті!