|
|
| Олександр Мужук: «Наша гармата стріляє гучно» |
Чернігів княжий, Чернігів козацький… З незапам’ятних днів до сьогодення надихає сіверська земля кожного, хто тут живе, на подвиги духовні й ратні, на служіння громаді. Мабуть, саме тому Чернігів упродовж усієї своєї історії був одним із головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців.
Хто не знає минулого, той не має майбутнього
Уперше в літописах місто згадується 907 року. З дев’ятого століття городище, центр племені сіверян, входить до складу Київської Русі й невдовзі багатством та славою досягає Києва й Новгорода. У княжу добу, наприкінці XI століття, зусиллями Київської митрополії й князів, а починав тут правити Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого, у Чернігові було засновано єпархію, духовна влада якої розповсю-джувалася на широкі простори східної Русі. Тоді й пізніше у місті один за одним з’являються кам’яний княжий двір, величні церкви і собори. У першій половині XI століття у центрі дитинця постає Спасо-Преображенський собор, протягом XII століття - початку XIII століття було побудовано собор Бориса і Гліба, Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви, Успенський собор Єлецького монастиря, П’ятницьку церкву (нині постійними прихожанами цієї церкви є українські реєстрові козаки), а поряд з нею вже за новітніх часів зведено пам’ятник Богдану Хмельницькому.
І церква, що вистояла у роки монгольської навали, пережила владу Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського (до першого Чернігів був приєднаний у 1353 році, до іншого у 1503), а потім і радянський атеїзм, і монумент великому гетьману - то символи епох, князівської та козацької, у роки яких формувалася українська державність, українська нація.
Козацький дух жив тут вічно
За переказами, Чернігів отримав свою назву від імені, чи правильніше сказати б, прізвища місцевого князя - Чорного. В основі цього імені - латинське «cerno», що означає бути віщим, історичним, приймати рішення, судити, вступати у володіння, бачити очима і розумом, видіти. Нащадки князівського роду Чорного певно таки були віщими й виділи крізь століття, бачили очима й розумом, бо ім’я їхнього роду дійшло до козацьких часів, до сьогодення.
|
|
| Чернігівський колегіум, зведений у 1700 році |
Цікаво, що у козацьких реєстрах козаків Чорних дуже багато. Чи не найвідоміший з них - Григорій Савич Чорний, гетьман запорізького козацтва (1628-1629), ватажок морського походу на Крим у 1624 році. Після позбавлення гетьманської булави був старшим у реєстрових козаків. У 1630 році Григорій Чорний, що наполегливо проводив пропольську політику й прийняв унію, був за це страчений.
У найдавнішому реєстрі українського козацтва 1581 року, у 67 військовій книзі, зустрічаємо ім’я отамана Клима Чорного Черкашина. У цьому ж реєстрі Хома Чорний Киянин та Семен Чорний. Реєстр Війська Запорозького Низового Нової Січі 1756 року містить згадку про отамана Платнирівського куреня Демка Чорного, який очолював 298 козаків. У Батуринському курені були приписані Юзько Чорний і Наум Чорний, у Брюховецькому курені - Дорош Чорний, Федір Чорний, Іван Чорний, Ілько Чорний, Ясько Чорний; у Васюринському курені - Іван Чорний, Павло Чорний, Прокіп Чорний, Федір Чорний, Омелько Чорний, Опанас Чорний, Процько Чорний, Демко Чорний; у Ведмедівському курені - Степан Чорний, Ясько Чорний, Єхим Чорний, Іван Чорний, Юхим Чорний, Кіндрат Чорний. До Величківського куреня на Запоріжжі належали Нечипір Чорний, Сергій Чорний, Ігнат Чорний, Іван Чорний, Ісько Чорний, Семен Чорний, Яцько Чорний, Кирик Чорний, Василь Чорний, ще один Ісько Чорний. У Вищестебліївському курені воювали Улас Чорний, Лук’ян Чорний, Герасим Чорний, у Дерев’янківському - Іван, Василь, Грицько, Андрій, Михайло і Семен Чорні.
|
|
| Катерининська церква, зведена на честь звитяги козаків Чернігівського полку під час взяття турецької фортеці Азов у липні 1696 року |
Реєстри Джерелівського, Донського, Дядьківського, Іванівського, Іркліївського, Калниболоцького, Канівського, Кисляківського, Конелівського, Коренівського, Крилівського куренів, надруковані у книзі лауреата Шевченківської премії Володимира Недяка «Україна - козацька держава», зафіксували імена іще 68 козаків Чорних. Були козаки Чорні і в Корсунському курені Війська Запорозького - Лук’ян, Сидір, Панько, Олекса, Наум, Савка, Гарасим, Василь, Грицько та два Петра. У Кущівському курені - Мартин Чорний, Корній Чорний, Ілько Чорний, Демид Чорний, Федір Чорний, Хома Чорний, Юхим Чорний, Зінець Чорний, Корній Чорний, Радько Чорний, Карпо Чорний, Марко Чорний. Левушківський, Мінський, Мишастівський курені мали у своєму складі ще 21 козака на ймення Чорні.
Крім названих козаків, у реєстрах Війська Запорозького Низового зафіксовано імена ще 181 козака Чорного.
Тож, як резюмував якось під час нашої останньої розмови директор Центру народознавства «Мамаєва слобода» Кость Олійник, козацький рід Чорних - серед фундаторів українського козацтва, цього славного ордену лицарства. Вірогідно, що цей рід - гілка князівського роду засновника Чернігова князя Чорного. Козацтво, козацькі традиції, набагато давніші, глибші, ніж прийнято вважати. З відомих нам джерел дізнаємося, що слово «козак» вперше фіксує у 1240 році Початкова монгольська хроніка у значенні «схильний до завоювання». У 1245 році тюрко-арабський словник,створений у Єгипті, подає термін «козак» у значенні «вільна людина». Більш пізніші достовірні дані про українських козаків датовані 1489 та 1492 роками. Як зазначає енциклопедія «Українське козацтво», у першому випадку про козаків згадує «Хроніка Польщі» М. Бєльського, як провідників війська польсько-литовської держави у подільських степах, що сприяли розгрому ординців під Коперстином на Вінниччині. У другому випадку великий князь литовський Олександр відповідає на скаргу кримського хана Менглі-Гірея на козаків (киян, черкащан та канівців), що захопили турецький корабель під Тягинею (міс-цевість поблизу сучасної Каховки). Утім, козаком називають і князя Святослава Ігоровича Хороброго, який примножував землі Київської Русі. Князь Святослав не тільки здобував славу у боротьбі, як і всі козаки, носив «оселедець», мав козацькі вуса, одягався у вишиванки, а й у поході був невибагливий, їв із одного казана зі своїми воїнами, спав, підклавши сідло під голову.
Тож дух козацький на нашій землі жив вічно.
У реєстрі - патріоти
Козацькі, лицарські традиції на Чернігівщині продовжують та примножують із десяток сучасних козацьких товариств. Чи не найактивніше - обласне товариство Українського Реєстрового Козацтва, яке очолює колишній військовий, підполковник Збройних сил у запасі, Олександр Мужук. Він - людина на Сіверщині добре відома, авторитетна. На останніх виборах мешканці Деснянського району Чернігова обрали генерал-майора УРК своїм депутатом у райраді. Деснянський район - центральний у місті. Тож турбот у депутата вистачає. Хтось звертається з земельними питаннями, інший - з питаннями щодо благоустрою міста, третій - від козацької релігійної громади Чернігова. Для кожного з виборців Олександр Іванович знаходить час, кожне звернення до нього, як і кожен депутатський запит до органів влади, не залишається без відповіді. Після звернення Олександра Мужука до відповідних структур розпочато роботи з укріплення княжого валу, заплановано реконструкцію вулиці Підвальної. Є справи й буденніші, говорить
|
|
| Панікадило у Катерининській церкві вагою 150 кілограмів |
очільник реєстровиків Чернігівщини. Нещодавно йому довелося вирішувати питання оплати недобросовісним орендарем земельних паїв, що дісталися у сусідньому селі як спадок одному з виборців. Орендар заборгував гроші за кілька років і власник землі вже втратив надію коли-небудь їх отримати, бо на його заяви й листи приходили одні відписки. Віру у справедливість повернув Олександр Мужук.
Територію свого виборчого округу він обходить трохи не щодня - мабуть, немає іншого такого округу, де б було зосереджено стільки історичних та архітектурних пам’яток - церкви XII - XIII століть, Катерининська церква 1696 року, полкова канцелярія, відома як будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба або Івана Мазепи, знаменитий Чернігівський колегіум, збудований цим видатним гетьманом, музеї, пам’ятники Кобзареві, Івану Мазепі, Богдану Хмельницькому, книгозбірні… Історична та культурна спадщина міста, на думку депутата-козака, потребує особливої уваги та бережливого ставлення. Як,скажімо, Катерининська церква, якою опікується козацька громада Чернігова.
Молюся нашій пресвятій Покрові
Українські козаки завжди були набожними, глибоко віруючими людьми. Як відомо, і на Запорозькій Січі, і на зимівниках, і на козацьких хуторах стояли церкви. Навіть у походи козаки ходили з похідною церквою. Найбільше шанували тут Богородицю, яку козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. Їй, Пресвятій Покрові, і було присвячено чи не найбільше церков. Утім, будували козаки і храми на честь інших святих - Миколая, Катерини.
|
|
| Начальник штабу Чернігівського обласного товариства УРК Сергій Бородієнко на княжому валу |
У 1696 році, козаки Чернігівського полку, повернувшись із Азовських походів на честь своїх побратимів, що взяли турецьку фортецю, звели церкву великомучениці Катерини. За легендою, чернігівські козаки повернулись з-під Азова з возом золота. На загальній раді було вирішено увесь скарб віддати на будівництво храму. І місце для нього підібрали якнайкраще - на високому пагорбі, з якого відкривається вид на Десну і навколишні праліси, навпроти князівських валів, якраз там, де стояла по шарпана століттями дерев’яна церковця часів Київської Русі.
Будівництво кам’яної церкви розпочалося того ж 1696 року, а освятили кам’яницю більш ніж через двадцять років, у 1715 році. П’ятикупольний бароковий храм, величний і осяйний, як сама молитва, став символом розквіту Чернігова, який розпочався з входженням міста до Козацько-Гетьманської держави. Відродження краю у ту добу пов’язують із діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню,закладену ним у Новгород-Сіверську у 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Галятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ Іван Максимович, гравери Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький, архітектори Адам Зерніков, Іван Баптист та інші.
З ініціативи Лазаря Барановича коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено й перебудовано у бароковому стилі чернігівські пам’ятки, зокрема, Троїцький кафедральний собор XVI століття. Особливе значення для краю мало створення у 1700 році Чернігівського колегіуму, який за задумом Івана Мазепи став одним з головних осередків освіти і науки у Гетьманщині. А ще - завершення будівництва у стилі козацького бароко церкви Великомучениці Катерини, навколо якої єднається козацька старшина, а пізніше - коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану. До того кола належали: чернігівський губернський маршал А. Полетика, аматор-історик А.Чепа, Р.Маркевич, Т.Калинський, які досліджували історію України, збирали історичні документи й літописи й на їх основі складали записки про історію й права українського шляхетства, котрі поширювали на території всієї Лівобережної України.
Свою об’єднавчу роль Катерининська церва виконує і нині. Вона, як і храми часів Київської Русі, Мазепин будинок, чернігівські монастирі, дивом збереглася до сьогоднішніх днів. До 2006 року у церкві, яку отаман Чернігівського обласного товариства УРК Олександр Мужук називає своїм, козацьким, домом, знаходився один із відділів Чернігівського історичного музею. Тоді ж рішенням Чернігівської обласної державної адміністрації храм великомучениці Катерини було передано козацькій громаді міста.
Як говорять Олександр Мужук, начальник штабу Чернігівського обласного товариства УРК Сергій Бородієнко, один з найактивніших у краї реєстровиків Сергій Даниленко, до козацької громади міста належать представники інших козацьких формувань, що діють тут, - Вільного козацтва, Запорозького, «Сіверської Січі» та інших, а ще й ті, хто вважає себе нащадками козаків Чернігівського полку, що звели храм, прихожани, які воліють молитися у своїй, українській, київській церкві.
|
|
| Отаман Чернігівського обласного товариства УРК Олександр Мужук, начальник штабу Сергій Бородієнко, радник першого заступника голови УРК, наказного гетьмана УРК, Сергій Даниленко на алеї слави |
Церкву козакам передали у не найкращому стані - потріскалась і обсипалася штукатурка, по кутках завелася вогкість, і зовні, і всередині будівля нагадувала сирітку, за якою нікому доглянути. Втім, взятися за роботу з реставрації будівлі та облаштування храму Божого, вдалося не одразу - одна із конфесій, з якихось своїх мотивів претендуючи на будівлю, заблокувала вхід і вихід з церкви. Тож співробітники музею з півтора року не могли забрати та перевезти на інше місце експонати, які почали псуватися у вогкому приміщенні. Та все ж, коли будівлю звільнили, козаки взялися за роботу.
Олександр Мужук показує старі, вже історичні, фотографії. Ось церква до ремонту - убога й наче сіра від печалі. Ось - початок ремонтних робіт, ось козаки - учасники суботників з благоустрою храму та навколишньої території. Хтось приходив на суботники, хтось жертвував певні суми для іконостасу, придбання церковного начиння. Нині у храмі світло й затишно. На стінах ікони - писані й зроблені з бурштину, це теж дарунок козацький. У піднебессі храму - розкішне панікадило, що мигтить, здається, сотнями вогників. Жертвували на придбання цієї велетенської люстри і реєстровики, найбільший внесок, мабуть, зробив генерал-майор УРК, підприємець Сергій Даниленко.
Козаки не тільки зібрали кошти на це диво освітлювальної техніки, як колись їхні предки на будівництво храму, а й власними руками його змонтували. Складається стоп’ятдесятикілограмове панікадило із дев’яти тисяч елементів, тож, як розповідає Олександр Мужук, стараючись упоратися до храмового свята, дня великомучениці Катерини, працювали, не присідаючи майже добу - з шостої ранку, коли привезли світильник, усю ніч аж до ранку наступного дня. Поки не підняли панікадило до верхів’я храму і там його не закріпили.
До цьогорічного храмового свята козацька громада Чернігова планує встановити у церкві новий іконостас, більший за розмірами, розкішніший, ніж той, що є нині.
Олександр Мужук, розповідаючи про справи церковні, продовжує гортати фотографії. Ось на світлинах Його Святість Філарет, патріарх Київський та всієї України-Руси, що з великим почтом приїздив освячувати церкву, ось реєстрові козаки супроводжують патріарха в його поїздці, ось - козаки на службі Божій.
Коли б у Катерининській церкві була ложа, як у Преображенській, у Великих Сорочинцях, у гетьмана Данила Апостола, то вона була б, звичайно, для козаків, із посмішкою говорить настоятель храму. Але найпочесніше місце, напроти царських врат, прикрашене килимами, все ж виділено саме для козаків, що не лише постійно бувають на службі, а й мають за хорами кімнату для своїх зібрань.
До Великодня Катерининська церква чепуриться, приміряє нові ікони. Реєстровики натирають мастилами вирізьблену з дерева гармату, аби гарно блищала та гучно стріляла, коли церковні дзвони провістять Воскресіння Господнє. Ця гармата, вирізана одним із реєстровиків, теж постійно перебуває на хорах, як символ того, що козаки, як і їхні предки, якщо виникне потреба, готові стійко захищати і свою віру, і свою церкву.
Єдине, що псує глянцеву картинку з Великоднього, святкового буклету чи журналу, а саме так виглядає Катерининська церква з усіх боків - чи з боку в’їзду у місто, чи з княжих валів, чи від монастиря, що височіє на далекому пагорбі - темно-зелені, як під час військових дій, намети вірян іншої конфесії, яка все ще має претензію на козацький храм. І хоч судова тяганина між представниками різних конфесій закінчилася ухвалою Вищого Адміністративного суду України про законність передачі храму святої великомучениці Катерини козацькій громаді Чернігова, намети ніхто не знімає. Чи то безхатьки, чи самі віряни по необережності, двічі спалювали свої намети, бо ж там обігріваються у холод, мабуть, і їжу готують, про що свідчать різні цеберки, горщики, що гріють боки на весняному сонці побіля наметів. Те згарище (останній раз пожежа виникла якраз у новорічну ніч) ніхто досі не прибрав, як малося б біля церкви. Не додають святковості і якісь торби, лантухи чи то з ганчір’ям, чи з якимись похідними речами, що відлякують і туристів, яких чимало у Чернігові, та й самих прихожан, які не знають чого ще чекати від мешканців наметового містечка, де про чистоту, естетику, красу Божу й благодать мають приблизне уявлення. Благодать же Божа у злагоді, смиренні, намаганні творити добро. Від згарища ж на території історичного заповідника «Чернігів стародавній» віє димом гірким, а ще чимось зловісним...
Разом нас багато
У своїй роботі Олександр Мужук спирається на однодумців, вірних друзів і товаришів. Щонайперше - на колишнього еменесника, полковника у відставці Сергія Даниленка та підполковника Збройних сил Сергія Бородієнка, начальника штабу обласного товариства УРК. А ще на представників органів влади, депутатський корпус реєстровиків - заступника мера, отамана Чернігівського міського товариства УРК Олександра Сердюка, депутата обласної ради Михайла Лисака, депутата міської ради В’ячеслава Лебедя, депутата Новозаводської ради Юрія Соколова та інших, кому не байдужа козацька ідея.
А я справжній українець, а я справжня українка
За ініціативи реєстровців Чернігова вже кілька років поспіль проходять міські конкурси «А я справжній українець», «А я справжня українка», під час яких хлопці та дівчата змагаються за право називатися інтелектуалом, кращим знавцем історії України й козацтва, історії рідного міста, виборюють першість у силових вправах, показують уміння майструвати, смачно готувати.
Не менше прихильників, ніж цей конкурс, збирає козацька військово-патріотична гра «Джура». Обласний етап цих змагань проходить під прапорами Українського Реєстрового Козацтва, як і козацькі табори для шкільної молоді, походи рідним краєм.
«У планах обласного товариства УРК, - розповідає отаман Олександр Мужук, - поглиблення співпраці зі школами, організація та проведення конкурсів, змагань для учнів та студентів із метою активніше залучати їх до козацького самоврядування». Один із таких конкурсів, що має стартувати на історичному факультеті місцевого педуніверситету, буде присвячений козацькій історії краю.
Усі на толоку!
Восени минулого року чернігівські реєстровики вперше брали участь у козацькій толоці біля Новгорода-Сіверського, де колись поляками було страчено легендарного Івана Богуна. Місцеві козаки насипали символічну могилу, встановили на ній хрест, щоб кожен подорожній знав: у цій землі знайшов останній прихисток славетний козак-характерник. Учасники толоки упорядковували територію, провели мітинг із вшанування героя. Найближчим часом козаки вдруге зберуться на Іванову толоку, бо ж треба біля могили й дуби посадити, і квіти, й прапори підняти, щоб усі знали, щоб усі пам’ятали - ми роду козацького діти!