Про донеччанина Анатолія Вислого свідчать його звання і регалії. Він - кандидат медичних наук, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, керівник «Центру захисту прав громадян, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС», отаман елітного підрозділу окремої ордена «Бронзовий козацький хрест» Чорнобильської дивізії «Україна» Українського Реєстрового Козацтва, генерал-майор УРК. Відомий практикуючий лікар-вертебролог, який має більше 20 запатентованих винаходів лікування хвороби хребта, член Нью-Йоркської академії наук, талановитий публіцист. Медицина була його справжнім покликанням життя. Здавалося б, мирна професія, але доля вирішила по-своєму…
На світ - широкими очима
Що може бути ціннішим за життя, яке дароване нам одне і вбирає все різноманітне багатство світу. Але як розпорядитися цим даром, як образно і влучно пише відома українська поетеса Ліна Костенко, кожний вирішує сам:
«На світі можна жить
без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима,
з-під долоні,
крізь пальці,
у кватирку,
з-за воріт.
Від того світ
не зміниться нітрохи.
А все залежить
від людських зіниць -
в широких відіб’ється
вся епоха,
у звужених -
збіговисько дрібниць».
Є серед нас незвичайні люди, які примушують подивитися на світ по-іншому, «широкими очима». Їхнє життя - приклад безкінечної любові та хвилювання про кожну пересічну людину, яка потребує допомоги. Зустріч із такими людьми може не тільки змінити наше уявлення про життя, а й скерувати іншим шляхом. Серед них і наш герой - Анатолій Вислий. Щире обличчя, світлі очі, які дарують доброзичливу посмішку оточуючим.
Отаман Чорнобильської дивізії УРК «Україна» генерал-майор УРК Анатолій Вислий |
Боротьба з «мирним» атомом
Під час перебування у складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані лейтенант медичної служби Анатолій Вислий освоїв нову спеціальність - лікар-радіолог, командир радіорозвідки дивізії. Цей крок визначив його подальшу долю, адже коли сталася жахлива техногенна катастрофа 26 квітня 1986 року, вкрай рідкісний фах вважався тоді у дефіциті. Приміром, у Донецькій області на той час було лише дві людини, які досконало володіли цією професією. У свої тридцять років молодий медик Анатолій Вислий потрапив до справжнього пекла. Він знав, що кожна секунда, проведена на місці трагедії - під пронизливим впливом невидимих, вбивчих променів, фатально впливає на стан здоров’я. Відомо, що має пройти хоча б 175 років, щоб радіаційний фон зменшився вдвічі. Сьогодні
А. Вислий так пригадує ті жахливі дні: «Треба було точно визначити час знаходження на певному об’єкті - година, 30 хвилин або 20 секунд… На той час захисту майже не було, тільки халати, які рятували лише від осідання радіоактивного пилу. Єдина надія - на броню, але в ній рухатися неможливо. У перші дні навіть згоріли всі дозиметри. Не витримав і «штучний розум»: були роботи Федя і Стьопа (як жартома називали їх наші хлопці), у спеціальному захисному обладнанні, але вони незабаром згоріли. Диво японської техніки Федя протримався лише тиждень, а радянський зміг попрацювати 15 днів.
Людям довелося власноруч збирати шматки радіоактивного матеріалу. Доза опромінення для військових виявилася на межі захворювання променевою хворобою: вище в п’ять разів, ніж для цивільних. Держава планувала збереження у «ліквідаторів» однієї функції - можливість виконувати військовий обов’язок.
Від генерала - до отамана
За наказом керівництва Вислий був призначений начальником штабу тилу сектора військ Київського Червонопрапорного військового округу. Мав налагодити тилове постачання військ. Треба було самостійно вирішувати питання - від забезпечення картоплею, цвяхами, обмундируванням - до паливно-мастильних матеріалів для функціонування
28-ми тисячного війська! Пригадуючи ті чорнобильські часи, Анатолій Леонідович лише посміхається, мудро примружуючи очі. Тоді, справді, виходила кумедна ситуація: основну роботу молодий лейтенант медичної служби розподіляв між командирами напрямків, котрими були військовослужбовці у званні полковників. Цей вражаючий факт не залишили поза увагою жартівники, які зробили приписку на вивісці кабінету начальника штабу, виправивши «лейтенант МС» на «лейтенант-генерал МС». Це були важкі 104 дні Чорнобиля…
Анатолій Вислий тонко відчуває проблеми інших, завжди сприймає їх усім серцем, відкритою душею, «а не крізь пальці, з-за воріт», не може спокійно дивитися на страждання людей. Проте, у своїх споминах він особливо не наголошує на Чорнобильській епопеї, а захоплено розповідає про сучасне: «Я хочу розказати про те, як чорнобильці, не дивлячись на загублене здоров’я, працюють на свою Батьківщину, самовіддано борються за її благополуччя. Вони не сидять на лавочках біля під’їздів, а продовжують жертвувати залишками сил, вільним часом і здоров’ям заради покращення умов життя своїх співгромадян. Ми розуміємо, що наша Вітчизна - це не лише ми і члени наших родин, але й всі інші співгромадяни, наша спільнота. Добре усвідомлюємо, що бути щасливим поодинці - неможливо. Щасливими можуть бути люди лише всі разом.
Козаки-реєстровці Чорнобильського полку УРК «Україна» з отаманом УРК в Японії Йосіхіко Окабе та отаманом УРК у США Керолом Бейлі під час ділової зустрічі в Донецьку |
Інакше нещастя твого сусіда проникне у твій дім і знищить будь-яку радість, яку ти накопичував для себе особисто». Ось така чітка філософія цієї людини.
Тож, зовсім невипадково виникло об’єднання героїв-чорнобильців, які своєю активною діяльністю сьогодні прагнуть охопити всі сторони нашого непростого буття. Згодом «Полк козацького контролю», полк «Майбутнє України» разом із «Чорнобильським полком» були об’єднані в окрему дивізію Українського Реєстрового Козацтва «Україна», яку очолив отаман Анатолій Вислий. Робота велася у всіх напрямках настільки інтенсивно, що Гетьман УРК Анатолій Іванович Шевченко нагородив козацьке формування «Бронзовим козацьким хрестом». «Це вперше в історії сучасного козацтва, коли цілий підрозділ був нагороджений орденом», - з гордістю зазначає Анатолій Вислий. Його оптимізм, заповзятість вселяють віру безнадійно хворим людям, і вони змістовно живуть далі, знаходять сили для допомоги іншим. Козацький отаман натхненно розповідає про добрі справи козаків-чорнобильців. Життєстверджувальна позиція Анатолія Вислого врятувала багатьох невиліковно хворих людей, які, почувши страшний діагноз «рак», починали відраховувати свої останні дні. Але випадкова зустріч з Анатолієм Леонідовичем назавжди розставляє нові пріоритети - у людей з’являється природнє бажання робити щось добре для оточуючих. І люди забувають про себе, потрапляючи у кругообіг важливих подій, доброчинних справ. Хвороба відступає, на неї вже не стає часу. Це заслуга людини, яка не любить розповідати про себе, адже для нього важливо сказати про соратників, допомогти їм, направити. Він твердо переконаний, що плідна робота козацького товариства можлива лише завдяки тому, що воно об’єдналося навколо гідних людей - Анатолія Івановича Шевченка, Анатолія Дмитровича Власенка, Ігоря Анатолійовича Козловського, Віктора Всеволодовича Столяра, які багато зробили і продовжують робити для того, щоб українське суспільство стало духовнішим, патріотичним. Це потужна організація, яку поважає влада.
Уміти бути щасливим
Талановита людина - талановита у всьому. Анатолій Вислий вміє бути щасливою людиною і в родинному житті: разом із дружиною Тетяною виховали двох синів Анатолія та Олексія, які гідно прийняли естафету батька - продовжили медичну професію і козацьку справу.
Людина раз у житті присягає на вірність своїй державі. Анатолій Леонідович розповідає, що вступаючи до лав козаків-реєстровців, головне - чесно дати відповідь на два питання: «Для чого ми йому потрібні? І для чого воно нам потрібне?. І коли ти на ці питання знаходиш позитивну відповідь, то добрі справи не примусять на себе чекати».
А таких справ реєстровцями-чорнобильцями зроблено чимало. Крім виграних тисяч справ у судах по відновленню пенсій, соціальних виплат учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, «дітям війни», воїнам-інтернаціоналістам, вони досягли перенесення планового будівництва сміттєспалювального заводу з одного із мікрорайонів Донецька за межі міста, відстояли дитячі майданчики, допомогли організувати капі-тальний ремонт дахів висотних будинків, підвалів, тощо.
«Служити Богу і народу…»
Сучасну японську трагедію наші чорнобильці прийняли близько до серця, гідно оцінили героїчний вчинок 50-х японців, які одразу поїхали на місце трагедії, попрощавшись зі своїми родинами.
На знак пошани до подвигу японських патріотів, під час недавнього візиту до України, отаману Українського Реєстрового Козацтва в Японії барону Йосіхіко Окабе було вручено нагороду - полковий знак дивізії «Україна», в основі якого - козацький хрест - символ вищого ступеня військового героїзму. На променях полкового знаку біблейська цитата: «Чаю воскресіння мертвих. Амінь». Ліквідатори знають про своє майбутнє, що очікує на кожного, але вони… не бояться! Вони свідомо йшли рятувати свою Вітчизну, не ховалися за чужими спинами і знали, чим доведеться платити.
Серед чорнобильців - висока смертність, але їх рятує віра, вважає Анатолій Леонідович. І коли лікарі у нього виявили пухлину, він попросив у Божої Матері зцілення, натомість покаявся за великий гріх - лихослів’я і дав обітницю ніколи не вживати «круте» слівце. Зізнається, що зробив те, що було зробити надзвичайно важко. І сталося справжнє диво: через деякий час пухлина зникла. Зцілення отамана надихнуло козаків-чорнобильців на нові здобутки. Вони викупили рідкісну велику мозаїчну ікону - точну копію «Образа Ісуса Христа», що знаходиться у Софіївському соборі в Константинополі й подарували Козацькому храму Різдва Ісуса Христа, що у Донецьку. «Віра, - наголошує Анатолій Вислий, - творить дива. Нас очікує багато справ. А звідки ці сили беруться?.. Бог нам допомагає. Я переконаний: бути щасливими люди можуть лише всі разом, а не поодинці».