|
|
| Агатангел Кримський |
Агатангел Юхимович Кримський вважається одним із найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки, однією з найосвіченіших постатей свого часу. Все своє життя він з любов’ю будував «міст» між двома світами - українською культурою та культурою народів Сходу. Його ім’я було затверджене XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО в перелікові видатних діячів світу. Проте унікальним є той факт, що не маючи й краплини української крові, вчений беззастережно віддав своє життя за Українську національну ідею, за відродження вітчизняної науки та культури.
Нащадок мулли
зі Звенигородки
На теренах україністики ім’я Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942 рр.), відомого в світі сходознавця, славіста, письменника, перекладача-поліглота і історика, людини феноменальної пам’яті, глибоких знань і тонкої інтуїції тривалий час замовчувалося з ідеологічних причин. Перша розвідка про особистість науковця епохи «розстріляного відродження»
з’явилася лише у 1980 році
(К.І. Гурницький). Сьогодні ж, навпаки, простежується зрослий інтерес як до самої постаті Агатангела Кримського, так і до його творчого доробку.
На формування особистості А.Ю. Кримського мало вплив його етнічне походження, родинне виховання, здобута
освіта, історична епоха, коло спілкування тощо.
За однією із версій Агатангел Юхимович був вихідцем з етнографічної групи татар-липок, що оселилися в XIV - XV ст. на землях сучасних Литви, Білорусі, Польщі, України та Молдови і сповідували переважно іслам-сунізм, за іншою - науковець мав кримськотатарське походження.
Як згадував сам Агатангел Кримський в 1915 році в інтерв’ю кореспондентові бахчисарайської газети «Терджиман», його родовід бере початки з давнього тюрксько-татарського роду, який до кінця XVII століття мешкав у Бахчисараї - столиці колишнього могутнього Кримського ханства. Один із його пращурів доводився ріднею кримському ханові, спадкоємцеві могутнього Батия, і був муллою. В 1696 році після конфлікту з ханом, рятуючись від його помсти, прадід А.Ю. Кримського змушений був утекти з Бахчисараю й оселитися в ХVІІ столітті на території сучасної Білорусі (міста Борисов та Мстислав). Опинившись серед чужого народу, він узяв християнську віру. Зважаючи на те, що був виходцем із Криму, охрестили його Кримським.
|
|
| Будинок, у якому жив А. Кримський, м.Звенигородка. Фото 2007 року |
Дитинство Агатангела пройшло у містечку Звенигородка, що на Черкащині, де він навчався спочатку у місцевому училищі (1876 - 1881 рр.), потім - протогімназії в Острозі (1881 - 1884 рр.), Другій київській гімназії (1884 - 1885 рр.), Колегії Павла Ґалаґана (1885 - 1889 рр.), Лазаревському інституті східних мов в Москві (1889 - 1892 рр.), Петербурзькому університеті. Саме в цьому вищому навчальному закладі він успішно склав магістерські іспити з арабістики.
По закінченню університету А.Ю. Кримський одержує дворічну стипендію і їде до Сирії та Лівану. Там він заглиблюється в світ арабської мови і літератури, ісламу, перської і турецької філології.
Вивчали Коран по Кримському
Після повернення з поїздки в1898 році Агатангела Юхимовича запрошують приват-доцентом до Лазаревського інституту, в якому вчений викладає семітські мови, веде курс з арабської філології, а в 1901 році стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу, очоливши кафедру арабської лінгвістики.
|
|
| Під час святкування 140-річчя з дня народження А.Ю. Кримського біля його пам’ятника у Володимирі-Волинському |
З-поміж численного доробку А.Ю. Кримського - студії з з історії країн Близького Сходу, семітології, мусульманства, історії ісламу та літератури арабів, персів, турків, посібники з арабської та турецької мов, підручники з вивчення Корану: «Історія мусульманства» (1904-1912 рр.), «Історія арабів і арабської літератури» (1911-1912 рр.), «Історія Персії та її письменства» (1923 р.), «Історія Туреччини та її письменства» (у 4-х томах, 1924 - 1927 рр.), «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався» (1925 р.).
Заслуговує на окрему увагу і переклад Корану в супроводі наукового коментаря автора (1907 р.). В інтелігентних колах тієї доби було престижно «вивчати Коран за Кримським». Окремі історико-літературні монографії Агатангела Юхимовича Кримського присвячені Абану Ліхікі, П. Алеппському, «Хамасі» Абу Таммана, Хафізу. Агатангел Юхимович був автором усіх найважливіших статей, присвячених культурі народів Близького Сходу, що були вміщені в енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона.
Відомий Агатангел Юхимович і багатьма художніми перекладами Омара Хайяма, Міхрі-Хітум, Антари, Сааді, Хафіза, Фірдоусі та інших, у тому числі західноєвропейських поетів. Це йому давалося легко, адже вчений знав понад шістдесят мов, з-поміж яких: польська, французька, англійська, німецька, грецька, італійська, латинська, давньоєврейська, санскрит, хінді, урду тощо. Перші переклади, переспіви й оригінальні твори орієнталіст друкував здебільшого у львівських часописах: «Народ», «Правда», «Життє і слово», «Літературно-науковий вісник», «Буковина», «Зоря».
Як письменник, А.Ю.Кримський знаний поетичними творами, здебільшого, на східні теми, що увійшли до збірки «Пальмове гілля» (1901 - 1922 рр.), а також низкою оповідань та романів («Бейрутські оповідання» (1906 р.), «Андрій Лаговський» (1905 р.) Повністю літературний спадок майстра художнього слова був опублікований задовго після його смерті в 1972 році.
«Вічно буду українцем»
Любов до української мови, літератури, історії спалахнула в Агатангела Юхимовича ще за часів навчання в Колегії Павла Ґалаґана, в якій науковець заприятелював з Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим. Його до глибини душі вразила стражденна доля українського народу, полонив образ самої України. Зокрема А.Кримський писав: «Тепер я ніколи не зверну з української стежки; чужинець зроду, я вже вічно буду українцем». Очевидним є те, що унікальність і винятковість спадщини відомого дослідника полягає саме в гармонійному поєднанні «східних» та «слов’янських» начал в своєму серці. Слушно помітив свого часу М.Грушевський, що особливістю XIX - початку XX ст. в цілому була двоїстість культурної належності української інтелегінції. Відтак науковець брав активну участь в українському національному житті кінця ХІХ століття, вів переписку з відомими діячами української культури - О. Огоновським, Б. Грінченком, І. Франком, Л. Українкою.
|
|
| Одна із книг А.Ю. Кримського, присвячена шевченківській Звенигородщині - малій Батьківщині автора |
За часів гетьманства Павла Скоропадського Агатангел Кримський переїжджає до Києва і стає засновником цілого наукового напрямку - українське сходознавство. В 1918 році вчений є секретарем Української Академії наук, завідувачем історико-філологічного відділу, кабінету арабо-іранської філології, головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, комісій словника живої мови, історії української мови, а також очільником діалектологічної та правописної комісій.
Дещо згодом академік стає директором Інституту української наукової мови (1921 р.), викладає всесвітню історію
в Київському університеті.
З-поміж творчого доробку цього часу - «Українська граматика» (у 2-х томах, 1907 - 1908 рр.), «Нариси з історії української мови» (1922 рр., у співавторстві з О. Шахматовим), редагування першого тому «Академічного словника української мови» (1924 р.), «Записок Історично-філоло-гічного відділу Української Академії наук».
Відомо також, що Кримський брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.
Колами червоного пекла...
З настанням так званої доби Великого червоного терору в радянській Україні у 30-і роки ХХ століття Агатангела Кримського, як і багатьох інших освічених людей того часу, почали переслідувати, позбавляти посад, усувати від науково-викладацької роботи в академічних установах. Згодом його оголошують «ідеологом українських націоналістів», «очільником націоналістичного підпілля». Шкідливість А.Ю. Кримського, на думку радянської влади, полягала в тому, що науковець велику увагу приділяв дослі-дженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії, а все це могло призвести до утворення «буржуазної Української держави».
Спільно з іншими українськими патріотами - Л.Старицькою-Черняхівською, О.Стешенко, І.Черкаським, О.Ярошевичем - вченого було звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності, заарештовано співпрацівниками НКВС і ув’язнено в Кустанайській (нині Казахстан) загальній в’язниці № 7, що славилася своїм жорстоким режимом та витонченими тортурами.
25 січня 1942 року життя фізично немічного, хворого, майже незрячого Агатангела Кримського, трагічно обірвалося у лазареті в’язниці від крайнього виснаження. Так, людина пристрасної любові до України, енциклопедичних знань і надзвичайної сили талану стала жертвою нелюдського злочину і ідеологічного божевілля тоталітарної більшовицької влади. Загибель академіка Кримського назавжди залишиться в історії вічним тавром, скалкою в серці мільйонів співвітчизників.
Реабілітований посмертно
Ім’я великого українця, справжнього вченого і патріота було посмертно реабілітовано в 1957 році.
Його життєвий шлях - приклад національного сумління, звитяжної і чесної боротьби інтелігенції 20-х років минулого століття за волю та свободу.
Нині Інститут сходознавства НАН України носить світле ім’я Агатангела Юхимовича Кримського, а вдячні земляки одну із центральних вулиць його рідної Звенигородки назвали ім’ям великого вченого.