|
|
| Зображення свійських тварин на трипільському посуді |
Звернення українців до глибин своєї історії та пошуки коріння нації все частіше приводить нас до Трипілля. Трипілля - один з найбільш ранніх центрів розвитку планети, найдавніша хліборобська цивілізація, що існувала на території України понад сім - шість тисяч років тому і зараз є всесвітньовідомою. Про першоджерельність нашої святої землі, про те, що Україна територіально є колискою світової цивілізації свідчить величезна кількість археологічних знахідок тієї пори, зокрема, унікальної кераміки, що дійшла до нас через тисячоліття.
«Щоб зрозуміти давність Трипільської цивілізації, - говорить київський краєзнавець Володимир Перегуда, - треба уявити, що події, які описує Гомер в «Одіссеї», відбувалися через більш ніж дві тисячі років після занепаду у самому центрі сучасної України, на берегах Дніпра, Бугу, Дністра, Росі, величезних протоміст - «Трипільських Вавилонів». Останні трипільці мешкали на наших теренах приблизно 5 тисяч років тому, у ті давні часи, коли будувалися найбільші єгипетські піраміди. Книга книг Біблія говорить, що світ існує понад сім із половиною тисяч років. Тож трипільці зі своєю високорозвиненою хліборобською культурою, умінням ліпити й розмальовувати неповторний посуд, будувати двоповерхове житло й храми, ставити піч, випікати хліб, плавити метал, робити колеса, зі своїм особливим світосприйняттям, менталітетом, інтелектом, мовою, що передала свої барви українській, з’явилися у світі від самого сотворення світу.
|
|
| Експонати епохи Трипілля в залі Переяслав-Хмельницького музею Трипільської культури |
Побутує думка, що саме від Трипілля починається держава Україна. І хоч справедливо зазначає відомий український учений В.Петров, що між сучасними українцями й людністю епохи неоліту лежить кілька етапів етнічних трансформацій, духовна та культурна спорідненість трипільської та сучасної української цивілізацій беззаперечна. Обидві вони займають обшири від Карпат до Дніпра, трипільські племена збирали врожаї майже на тих самих полях, що й наші сучасники, будували свої поселення й протоміста, що займали сотні гектарів, там, де стоять сучасні міста і села 16 областей України.
Учені продовжують дискутувати про те, чи були трипільці пращурами українців. Ми ж напевно знаємо, що Трипілля - це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на тих теренах, що нині називаються Україною, гончарні вироби високого мистецтва та змісту. « В грозах і бурях знищень, в бурхливих змінах і зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо», - твердив В.Петров. Як не крути, а від трипільців успадкували гени, духовні надбання, від тих своїх початків ми отримали свій світогляд, менталітет і мову, які виживають за будь-яких умов. Із Трипіллям нас зв’язують не лише світоглядні цінності, а й базисні, культурні архетипи, що з найдавніших часів з’являються у традиційному українському мистецтві: ремеслах, писанкарстві, вишивці тощо.
На відстані сивих тисячоліть
|
|
| Дерев’яні, плетені та керамічні речі повсякденного вжитку. Матеріали археологічних розкопок. Канівський історичний музей |
Трипільська цивілізація була відкрита вітчизняним археологом, що походив з лицарського роду зі Східної Чехії, Вікентієм Хвойкою наприкінці XIX століття. У 1899 році на XI археологічному з’їзді у Києві В.Хвойка виголосив доповідь про відкриту ним невідому нікому культуру. Перші свої дивовижні знахідки археолог зробив у 1893 році, коли під час розкопок на Кирилівській вулиці у Києві йому трапився доти небачений мальований посуд.
«Весною 1895 року я продовжував розпочаті у 1893 році розкопки в садибі п.Зіваля, по Кирилівській вулиці, - запише В.Хвойка у своєму польовому щоденнику. - Під час знімання верхнього шару гори, розташованої в садибі, траплялись робітникам товсті, глиняні черепки. Піднявши один із таких черепків, я був здивований складом глини, з якої він був зроблений, так ще більше - оригінальністю розташованого на ньому орнаменту».
На цій же ділянці археолог виявив залишки 48 заглиблених жител - землянок із залишками глиняних печей, цілі керамічні посудини, фрагменти глиняних статуеток, глиняне намисто, пряслиця. Окрім землянок, В.Хвойка на Кирилівській вулиці дослідив і кілька об’єктів, котрі трактував як гончарні печі.
Незабаром він дізнається, що в околицях села Трипілля на Київщині, на річці Красна, селяни часто виорюють розмальовані черепки, глиняні фігурки людей та тварин, а ще горщики незвичної форми, прикрашені чудовими візерунками, господарський реманент із каменю. Якось у 1896 році В.Хвойці, судячи з запису у його щоденнику, «випадково вдалося придбати глиняну келихоподібної форми посудину».
|
|
||||
|
|
||||
| Керамічний посуд наших трипільських предків. Переяслав-Хмельницький Музей Трипільської культури | |||||
Зацікавившись знахідкою, дослідник дізнався, що посудина була викопана селянином с.Верем’я на його власному городі. Коли ж він приїхав у село, господиня розповіла, що таких посудин вона знайшла кілька десятків. «Деякі з них я людям подарувала, 3 горщика самі дивні нашому священикові віддала, а решту побила та виклала череп’ям піч, - розповідала господиня. - Та односельці не повірили мені,що в тих горщиках не було грошей. Та й почали приходити з лопатами сюди на город, щоб повідкопувати гроші, і скільки вони мені всього зіпсували, скільки таких горщиків повідкопували та порозбивали»….
Ретельно досліджуючи давні поселення біля Трипілля, Ржищева, сіл Верем’я, Щербанівка, Халеп’я, Жуківці, Стайки, від гирла Стугни до Прип’яті, Вікентій Хвойка збагнув, що перед ним дуже давні речі, виготовлені якимось невідомим народом, який мешкав на берегах Дніпра ще в доісторичні часи, тобто до появи античної цивілізації, про яку в XIX столітті було добре відомо.
Археолог розпочав цілеспрямований пошук місць, де збереглися сліди мешкання стародавніх людей і проводив там розкопки впродовж наступних двадцяти років. З часом, пам’ятки трипільської цивілізації були ним відкриті й досліджені на території сучасних Черкаської, Вінницької, Хмельницької та інших областей. Навіть останнє літо свого життя він присвятив розкопкам трипільських старожитностей.
Відкриті старожитності В.Хвойка назвав трипільською культурою - за місцем перших та найчисельніших знахідок.
Науковий світ ознайомився з безцінними експонатами з Трипілля на виставці Міжнародного антропологічного товариства у Парижі. Тепер знахідки В.Хвойка зберігаються у Національному музеї історії України.
До заслуг В.Хвойки, який вивчав трипільські пам’ятки паралельно з памя’тками інших культур, слід віднести й його сміливий висновок про глибоке коріння розвитку землеробства в лісостеповій смузі Східної Європи. На його думку, землеробство брало початок від часів трипільської культури або навіть передувало їй. Не менш слушними були висновки археолога про зародження скотарства, яке він виводив із часів, що передували бронзовому віку. Підставою для таких висновків були знахідки на трипільських пам’ятках решток корови, кози, вівці, свині, зображень голів тварин на посудинах, зооморфна пластика.
З часу відкриття Трипілля минуло понад століття, яке подарувало кільком поколінням археологів багато цікавих знахідок - нині на теренах України відомо близько двох тисяч трипільських пам’яток: поселень, могильників, курганів.
Трипільська культура чи трипільська цивілізація
То що ж таке трипільський феномен, культура чи цивілізація? Питання це досить важливе. З погляду історичної термінології, вся сукупність історичних пам’яток і є археологічна культура, у даному випадку, трипільська культура. Втім, як зазначає історик-дослідник Сергій Наливайко, автор книги «Етнічна історія Давньої України», чимало дослідників схиляється до терміну трипільська цивілізація, що якісно вирізняє трипільську культуру з-поміж інших археологічних культур.
Термінологічної суперечки могло б і не бути, якби не вражаючі масштаби трипільської культури. Як інакше, запитує учений, ніж цивілізація, слід називати археологічну спільність, яку можна безпомилково впізнати на території близько 200 тисяч квадратних кілометрів (із них 190 тисяч в Україні), що проіснувала два з половиною тисячоліття і міста якої, чітко сплановані, нараховували десятки тисяч мешканців і не мали рівних у тогочасному світі? І якщо історики сміливо називають містами поселення давніх шумерів з їх невеликими глинобитними будівлями і довільною забудовою, то чому в такому разі трипільські поселення, набагато більші за розмірами, з кількаповерховими будівлями і чітким плануванням, означаються як протоміста? Більше того, якщо для світової історичної термінології цілком прийнятний термін цивілізація щодо, скажімо, Крито-мікенської чи Харапської цивілізації, що в долині Інду, то стосовно Трипілля є всі підстави замінити словосполучення трипільська культура на Трипільська цивілізація. Коли ж ідеться про суто археологічні аспекти, то тут, вважає Сергій Наливайко, цілком правомірним буде термін трипільська культура.
|
|
| Макет житла давньої людини. Вчені вважають, що для створення однієї такої оселі потрібно було понад 400 кісток мамонта |
Англійські, американські, як і наші вітчизняні учені, вважають, що археологічними ознаками цивілізації є: міста, монументальна архітектура (храмові комплекси), писемність, реміснича спеціалізація, суспільна диференціація, отримання в достатньому обсязі додаткового прибутку, що зумовлює повноцінне існування. Дослідник високого фаху М.Відейко, маючи інформацію з численних археологічних джерел, упевнено стверджує: «Так, ми маємо справу з цивілізацією… археологічні джерела є лише віддзеркалення минулих подій, причому досить фрагментарних…»
Безмежжя Трипільського світу
Про Трипілля, хоч тема ця довго замовчувалася, незважаючи на безліч археологічних знахідок, останнім часом чимало написано. Трипільська кераміка, розписана червоною, чорною та білою фарбами, експонується в музеях Києва, Черкас, Переяслава-Хмельницького, у Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Івано-Франківську, Умані, Борисполі, Одесі, Каневі, Борщові й Збаражі Тернопільської області, навіть у сільських музеях, скажімо, у Тальному на Черкащині чи Буші на Вінниччині, низці музеїв на Київщині, виставки артефактів з давніх поселень проводяться не лише у нас, а й за кордоном, однак, про Трипільську цивілізацію не чуло багато українців. Про причини такої амнезії ми поговоримо пізніше, а зараз мова про безмежжя трипільського світу, його географічні та хронологічні рамки.
На мапі України понад дві тисячі пунктів, де виявлено рештки трипільських поселень, що існували за доісторичних часів. Як вважають учені, блискуча трипільська культура почала формуватися в результаті міграцій тогочасних людей Циркумпонтійської зони - території навколо Чорного моря, яке до 5508 року до н.е. було невеликим прісноводним озером, і спалаху знань невідомого походження, які відомі в езотериці як Гіперборейська традиція.
Науковці майже одностайно відносять трипільську цивілізацію до епохи енеоліту (доби міді), хоч і датують її по-різному. Якщо зовсім недавно історична наука відносила її до III- II тис. до н.е., то вже нині її нижня хронологічна межа відсунулася до IV тис. до н.е. Чимало дослідників схиляються до ще ранішніх початків Трипільської цивілізації - V-VI тис. до н.е. Отже, на наших теренах проживав настільки давній народ, що навіть назву його не зафіксовано у стародавніх написах, і вона загубилася у глибині тисячоліть. На жаль, ми не знаємо як себе називали ті, хто залишив нам у спадок першу хліборобську культуру, колесо, величезну кількість артефактів, як їх називали їхні сусіди, проте знаємо, що трипільська культура обіймала переважно лісостепове Правобережжя сучасної України - від Верхнього Дністра на заході до Середнього Дніпра на сході, від поліської Прип’яті на півночі до карпатської Бистриці на Буковині з яскраво вираженим центром на території нинішніх Черкаської та Вінницької областей.
Учені знайшли сліди трипільців на Лівобережжі і в Карпатах, а також на теренах сучасної Словаччини, Молдови та Румунії (місцева назва - культура кукутені).
На території Києва поселення трипільців знайдено на Замковій горі, Львівській площі, Кирилівських висотах, у Видубичах, Дарниці і Чапаєвці. На півночі кордон трипільської культури проходив десь за 100 кілометрів вище Києва, а на півдні - сягав Чорного моря.
Мегаполіси з’явилися… шість тисяч років тому
Провідний археолог Інституту археології України, кандидат історичних наук, автор книги «Трипільська цивілізація», що вийшла 2003 року, Михайло Відейко констатує: «Шість тисяч років тому на землі, яку сьогодні називають Україною, стояли величезні поселення - міста. Коли «історія починалася у Шумері», їхні руїни вже давно були сховані під різнотрав’ям степу між Бугом і Дністром. Люди, яких ми називаємо трипільцями, заклали підвалини цивілізації на нашій землі. Вони одними з перших тут почали вирощувати хліб і плавити метал, збудували тисячі селищ, десятки міст. Вони прагнули вічного життя, молячись і приносячи пожертви Вищим Силам створили дивовижні магічні орнаменти, які зачаровують нас і сьогодні».
Отже, збудувати тисячі селищ і десятки міст… Учені вважають,що поряд з культурою, світовим феноменом трипільців є їхні величезні міста з чіткими рядами двоповерхових котеджів. У плануванні трипільських міст археологи відзначають наявність вулиць, майданів та квартальної забудови.
Спочатку трипільські поселення були невеликими - від семи до чотирнадцяти будівель, втім, з часом, виникають справжні міста з тисячами споруд, в яких мешкало 10 000 - 15 000 людей.
Завдяки аерофотозйомці на Уманщині, у середній течії Південного Бугу, а також у межиріччі Дністра й Пруту виявлені величезні трипільські поселення площею до 400 гектарів - справжні первісні мегаполіси. Найвідоміші з них поблизу сіл Майданецьке, Доброводи, Небелівка в Україні, Петрени у Молдавії. Ці укріплені поселення налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами, число яких сягало двадцяти. Кільцеві вулиці перетиналися численними радіальними, що сходилися до великого майдану посеред по-селення. Вулиці утворювали квартали з житловими будинками, багато з яких були двоповерхові й навіть триповерхові.
У дослідженнях історика Сергія Наливайка знаходимо відомості про те, що в трипільських мегаполісах, що не мали собі рівних у світі, мешкало до 25 тисяч населення. За різними підрахунками у Майданецькому полісі проживало від 20 до 40 тисяч.
Археологам усього світу відома назва Тальянки - селища на Уманщині, де трипільське поселення займало 470 гектарів і було найбільшим з усіх трипільських міст і найбільшим у світі населеним пунктом доби енеоліту. Навіть у наступні епохи мало міст досягали таких вражаючих розмірів. Трипільські мегаполіси площею перевершували не лише сучасні їм поселення, а й міста стародавніх Греції й Риму, як і середньовічний Київ.
Тальянківське поселення археологи в усіх подробицях побачили лише за допомогою геомагнітної зйомки: аеро- й земле магнітні дослідження показали в його чотирьох еліпсах сліди 2 700 будівель.
Розкопки трипільських поселень, а також знайдені глиняні модельки «хаток» дають можливість чітко уявити трипільське житло. Мешканці селищ мали два різновиди жител: заглиблені у землю на 0,6 - 1,5 м, що нагадували напівземлянки епохи неоліту, та найбільш характерні для трипільців - великі будинки.
Трипільські будинки мали каркасно-стовпову, досить складну конструкцію. Переважали прямокутні наземні житла площею 50-130 квадратних метрів, а подекуди до 200 і 300. Підлога викладалася на дерев’яному помості з обпалених глиняних валків, а зверху змазувалася глиною. Стіни робили з дерева або виплітали з лози, а потім обмазували глиною, додаючи до неї полову,стелю робили з горбелів, двосхилий дах покривали соломою або очеретом чи дерном; опалювалися будинки печами й відкритими вогнищами, як це робили багато віків українці Полісся.
Археологи виявили (К.Зіньківський) у житлах трипільців кілька поверхів. На перекриття між ними використовували дерево, обмазуючи його глиною. Перший поверх був господарський, а другий - житловий, і мав одну, дві чи три кімнати з круглими віконцями (напевне з висувними рамами, затягненими вичиненими міхурами тварин).
Були й кімнати з розмальованими печами - домашні вівтарі. Із середини й зовні будинки обмазувалися замісом із глини й полови, а потім білилися й фарбувалися, а також розписувалися складним геометричним орнаментом. Для розпису трипільці використовували ті ж самі кольори, що й для кераміки - білий, червоний, рудий. Відповідно, вхід до житла чи поріг також орнаментували, що слугувало оберегом від проникнення злих, ворожих сил. Особливостями жител були хрестовидні й інші вівтарі перед вогнищами для справляння релігійних обрядів і ритуалів. Вівтар також фарбували червоним кольором і прокреслювали орнамент космічного змісту. Тож, якщо б ми могли зайти у трипільську хату, то праворуч побачили б піч, ліворуч - лаву з посудом, на самому видному місці - вівтар. Можливо, у наших українських хатах він перетворився на куточок, у якому наші бабусі вішали ікони, прикрашені вишитими рушниками.
Двоповерхові будинки трипільців мали напівпідвальний поверх, де розміщувалися майстерні. Були у трипільців окремі сушилки для зерна, комори, льохи. Подібні будівлі, за визначенням Л.П.Корнієнка та М.Ю.Відейка, ще й до тепер трапляються у глухих селах України та Молдови.
У багатоповерхових помешканнях проживали, напевно, трьохпоколінні сім’ї. Поселення мали й будівлі для громадських зібрань.
Щільно збудовані житла слугували трипільцям укріпленнями від нападів. Через 60-80 років трипільці залишали свої житла, а в них багато посуду, ритуальних статуеток людей і тварин і все це спалювали. Руїни будівель ставали притулком для душ предків - їм належало усе, що вціліло від вогню. А їхні колишні власники переходили на нові місця, освоювали нові угіддя, благодатніші для хліборобства та суспільних інтересів.
Науковці підрахували, що населення у всьому трипільському ареалі сягало щонайменше мільйона.
Слід зазначити, що найбільші трипільські міста навіть не довелося розкопувати. Унікальний метод магнітометрії, вперше випробуваний при дослідженні Майданецького поселення, дав змогу без дорогих і тривалих польових досліджень отримати вичерпний план міста мідної доби. Похибка не перевищувала 25 см. Саме за цією інноваційною технологією було створено плани найбільших трипільських міст. Аби досягти такого ж результату, археологам знадобилося б понад сто років безперервних розкопок, зазначає історик Сергій Наливайко.