В історії національно-визвольної боротьби українського народу за свою свободу особливе місце займає Холодний Яр. В його околицях, як і по всій Чигиринщині, місцеве населення, об’єднуючись у повстанські загони, з 1918 року по 1922-й, а подекуди й 1925-й рік вело запеклу боротьбу з більшовиками, усвідомлюючи те, що його рідна, козацька земля належить не зайдам, не загарбникам, а тим, хто на ній живе і працює.
|
|
| У важкі для рідного краю часи кличе Холодноярський склик людей до місць, звідкіля пробиваються джерела свободи і пам’яті народної. |
Холодноярська республіка під українським національним прапором стала справжнім осередком боротьби за незалежність України. «Це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом», - написав у документальному романі «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський, один із небагатьох отаманів тієї республіки, яким пощастило залишитися живими.
«Повстанська боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та усвідомленням широкими масами своєї мети - визволення України. В інших районах повстання спалахували переважно стихійно, коли «товаріщі» починали обдирати селян - тут хлібороб завжди готовий ухопити зброю і йти назустріч ворогові. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об’єднувалися в полк. Центром цієї бойової організації селянства був оспіваний Тарасом Шевченком Холодний Яр, власне, історичний Мотронин монастир…», - зазначав Юрій Горліс-Горський.
«Назва Холодний Яр перестала бути назвою лише одного з багатьох ярів, а стала назвою цілої місцевості, всієї бойової організації. З плином подій в Україні, він перестав бути повстанською організацією місцевого характеру. В лавах його бойовиків можна було зустріти полтавців, тавричан, херсонців, галичан, українців-козаків з Кубані та Дону».
Завдяки Юрію Горлісу-Горському, що народився у Полтаві в родині офіцера російської армії та панянки з польсько-шляхетським корінням і до початку Визвольної війни, на якій воював старшиною-кіннотником
2-го Запорозького полку Запорозької дивізії Армії УНР, служив у кавказькій кавалерії, й генералам Армії УНР Юркові Тютюннику, Петрові Дяченку, Олександру Вишнівському, Дмитру Зоренку, Сергію Чорному, Тимішу Омельченку, Олександру Чирському, козакам Федору Скрипченку, Андрію Марченку, Миколі Гайдаку й багатьом іншим, серед яких отамани Холодноярської республіки: Марко Шляховий, Іван Лютий-Лютенко, Микола Василенко, Яків Водяний, Віктор Чекірда (Чорний Ворон), Олександр Євтухів, що залишили свої спогади, сьогодні ми знаємо про події у Холодному Яру та навколишніх територіях, знаємо імена героїв, що боролися з більшовизмом.
(Закінчення на 18-19 стор.)