Шановна редакціє! Щиро дякую за цікаву й змістовну газету «Україна козацька», яку я читаю з великим задоволенням. Це одне з небагатьох видань, що піднімає український дух, виховує справжніх патріотів України. Мені не байдужа моя країна, рідний край, мова та історія народу. Надзвичайно цікава й тема козацтва, особливо сучасного, адже воно споконвіку було захисником народу, його елітою.
Коли приймали нового козака до січового товариства, той мав перехреститися, а ще обов’язковою умовою було знання української мови. Що ж маємо сьогодні?
Коли ми говоримо про рідну мову, на думку спадає така асоціація: у Японії є традиція вирощування дерев у горщиках (землі у цій острівній країні не багато, тож японці створюють цілі міні-сади біля будинків чи в квартирах). Для того, щоб дерево не росло високим, його висаджують у горщик без дна та по¬стійно підстригають коріння. Деревце старіє, але залишається мініатюрним, карликом.
В який горщик хочуть посадити Україну, позбавляючи її мови - нашого коріння, переписуючи на свій кшталт нашу історію?
Щоб не допустити того, маємо кожен на своєму місці, у своїй родині плекати рідне слово, яке й буде джерелом українського життя, стоятиме на сторожі традицій, культури нашого народу.