Нове, ХХІ століття продовжує висвітлювати й озвучувати покриті темрявою забуття сторінки, несправедливо замовчувані імена з історії української культури і літератури, що розпочало бурхливий кінець національного відродження минулого століття.
|
|
| Василь Гайворонський |
Серед тих, хто сьогодні повертається до нас по смерті своїм життям, творчістю – наш земляк, талановитий письменник Василь Гайворонський, який народився і виріс, сформувався, як свідомий українець, творча особистість, на Донеччині. Він є типовим представником покоління, так званого, розстріляного відродження, що ятрить червоною плямою в нашому національному літописі.
Василю Гайворонському, на відміну від своїх побратимів по правдивому перу, попри всі жорстокі примхи долі, вдалося вижити та й ще написати високохудожні твори, актуальні публіцистичні праці, де в авторському слові, образі втілюється правдива історія рідного краю.
Він народився у січні 1906 року у промисловому містечку Костянтинівка, що на березі Кривого Торця, у родині Гайворонських-Ілляшенків, яка мала давнє козацьке коріння на сході України, зокрема, на Слобожанщині. Закінчив чотири класи місцевої школи. Революційні події, війна не дали можливості отримати освіту
в гімназії, тож працював на місцевому скляному заводі. Уперто займався самоосвітою. На 20-ті роки припадають його перші літературні спроби. Друкуватися почав у газетах «Кочегарка», «Молодий шахтар», що виходили у сусідньому Бахмуті - тодішньому центрі Донбасу. У двадцятилітньому віці вступає до Спілки письменників «Забой», що організувалася і діяла навколо однойменного журналу. Студіює в московському інституті журналістики. Та юнака невпинно тягло на Батьківщину. Не витримав врешті - на третьому курсі залишив інститут у Москві, щоб уже ніколи туди не вернути, і птахом полетів до України, рідної Костянтинівки. Саме тоді на Донбасі розгорталися доленосні події. Ось як згадував трохи згодом ті часи сам письменник: «…А тоді в Донбасі розгорталися незабутні події, що зрусифіковану промислову частину України упевнено і рішуче опанувала українська культура. Адже зросли нові українські кадри, виховані в місцевих школах та інститутах. Тоді вже прибула робоча сила не з Росії, а з українських селищ, вона потребувала своєї газети, театру, книги, лекцій рідною мовою.
Цей історичний процес українізації Донбасу знайшов жваву підтримку в культурних колах столиці. У країну чорного золота їхали митці, письменники, інтелігенція усіх галузей культури, читаючи лекції, влаштовуючи літературні вечори, утворюючи різні гуртки, керуючи ними (чого, на жаль, не спостерігалось на Донеччині в час витоків до «другої незалежності України» (Авт.). Українська мова голосно зазвучала в містах і селищах…
Разом із відомим тоді письменником Григорієм Багнюком, Василь Гайворонський редагує журнал-щомісячник «Літературний Донбас», створений на основі вже згаданого «Забою», що мав у 1930 році наклад виключно українською мовою 32000 примірників! Бути надрукованим у цьому виданні мав за честь навіть тодішній нарком освіти Микола Скрипник.
Але десь у середині 30-х років минулого століття на національне відродження в Донбасі, на його літературний український рух повіяли смертоносні вітри з півночі - з убивчею ожеледицею та морозами: фізичними і духовними… Щезає український журнал «Літературний Донбас» як такий. «…Кільканадцять душ талановитих людей у розквіті сил зникли, ніби їх і не було. Багнюка заслано на Воркуту і там його розстріляно в березні 1938 року… Загинув і чудовий майстер вірша Василь Іванів-Краматорський…», - пише у своїх спогадах Василь Гайворонський.
Самому ж йому поталанило вижити – через в’язницю, поневіряння на Кубані, Кавказі, Каспії, Дагестані. А потім була німецька окупація України і віра, що вона принесе визволення рідному краю від російського «раю»… Але за будь-яких обставин український письменник Василь Гайворонський залишався щирим, незламним патріотом батьківської землі – України. Про це яскраво свідчить і його чудова повість «Заячий пастух», написана далеко від Батьківщини, і тільки нещодавно за сприяння Донецьких обласних організацій - еколого-культурного центру «Бахмут» (В.Березін) та товариства імені Олекси Тихого (Євген Шаповалов), перевидана в Україні. Цей твір краще прочитати, а не цитувати!..
Помер Василь Гайворонський в еміграції. Але це - окрема розмова. Сьогодні ж ми пропонуємо вашій увазі уривки зі статті В.Гайворонського «Наша мова», написаної у воєнні роки за складних обставин. Навіть за такої неоднозначної ситуації автор завжди дуже сильно вболівав за долю материнського слова…