(Початок у № 7-8)
У жорнах історії
Трипільська культура, яку досліджували такі відомі історики як: С.Бібіков, О.Кандиба, Т.Пассек, В.Круц, Т.Мовша, О.Цвек, К.Черних, М.Шмаглій та інші, засвідчила, що українські терени належать до найдавніше заселених на планеті. Постійне побутування людей на території, де склалися сприятливі для осілого проживання природно-кліматичні умови, визначили участь наших пращурів у загальноцивілізаційних процесах, частиною яких є господарське освоєння регіону та неперервний господарський, культурний поступ.
Коли в колі колег чи знайомих заходить мова про первинність праукраїнців та їх значний внесок у розвиток земної цивілізації, можна почути скептичне висловлення про те, що Праукраїна була котлом, у якому «виварювалися» народи й нації, які з Наддніпрянщини розповсюдилися по світу, що від української, як найдавнішої, пішли інші мови, а дехто кепкує, мовляв, національно свідомі договорилися до того, що Ісус Христос, і той був з праукраїнців. Скептики навіть не уявляють, що у кожної з цих тез є міцне підґрунтя. Адже науковим фактом стало відкриття побіля Мелітополя на Запоріжжі давніх письмен у Кам’яній Могилі, яку називають «підземним Ермітажем» чи «Кам’яною бібліотекою», де відкрито сотні наскельних зображень, малюнків людей і тварин, геометричних композицій, «письмен». Вчений-шумеролог Анатолій Кифішин на 40 панно і 16 кам’яних табличках, так званих «скрижалях» XII-III тисячоліття до н.е., виявив шумерські легенди про сотворіння світу, всесвітній потоп і героя епосу Гільгамеша. Висновок А.Кифішина та археолога Юрія Шилова однозначний: Кам’яна Могила упродовж тисячоліть була найвпливовішим духовно-релігійним центром значної частини Європи, що підтримував зв’язки з Давнім Шумером, а її система знаків - попередниця шумерської писемності і вдвічі поглиблює відому нам писемну історію людства. Про древність української мови «Україна козацька» вже неодноразово писала, посилаючись на відомих мовознавців, зокрема, на росій-ського й польського філолога, поліглота з колосальним знанням орієнтальних та європейських мов Михайла Красуського, який 1880 року видав монографію «Древность малороссийского языка». Дослідник, порівнюючи десятки мов, прийшов до висновку, що українська - прамати багатьох мов, бо древніша не лише за старослов’янську, а й санскрит, грецьку, латину та інші арійські мови.
|
|
| Фрагмент трипільського панно. |
Христос був
…із Галичини?
Не позбавлена вірогідності й версія про те, що Ісус Христос був… з Галичини. Син Божий у Біблії фігурує як «Ісус з Галілеї» чи «Галілеянин». Дослідники, посилаючись на фахівця в галузі символічної філософії Менглі П.Холла, знавця тибетських текстів, говорять про те, що предками племені галілеянина Ісуса Христа були північнопонтійські кельти, що в III столітті до н.е. прийшли із Прикарпаття через Балкани у Палестину. Юрій Канигін у своїй книзі «Шлях аріїв» теж пише про те, що «галли» - корінна назва кельтів Північної Припонтиди, назва племені пішла від міста Гелон у Наддніпрянщині, про яке згадує Геродот у своїх записах про Скіфію. Галльські племена, що рухалися з території Західної України в Західну Європу та Балкани привели з собою корів, білих волів, курей, житла на зразок українських хат-мазанок, полотняні штани, сорочки та залишили чимало географічних пам’яток. На їх шляху місто Галич у Прикарпатті, Галац у Румунії, також Калиш, Гальштадт, Галичина, Галіція, Галлія (приблизно територія нинішніх Франції та Північної Італії). Група галльських (галичанських) племен перейшла через Геллеспонт у Малу Азію, і, осівши вздовж ріки Галіє, заснувала Галатію (саме до цих галатів згодом звертався апостол Павло з посланням). Частина галатів пішла у Північну Палестину й оселилася біля озера Генісарет. Так утворилася Галілея - країна Діви Марії, Ісуса Христа і всіх Його апостолів. Усе це широко відомі факти (на жаль, не у нас) і про них оповідають багато давніх істориків - Лівій, Страбон, Пліній, Йордан, Прокопій. Відомий англійський історик і етнограф XIX століття Д.Прічард також доводив, що галли почали своє розселення з нашої Галичини (ось де їхня прабатьківщина!) і їхня мова близька праукраїнській. Він стверджував, що галли-кельти були «родичами» скіфів-сколотів (корінного населення Праукраїни у I тисячолітті до н.е.).
|
|
| Справжня трипільська кераміка. |
Отже, коли ми говоримо про первинність українського кореня, маємо на те підстави. Та повернемось до трипільців, які на наших теренах започаткували хліборобську культуру. Україна по праву може претендувати на першість у цій царині. Чому? Щонайперше тому, що територія нинішньої України виявилася найбільш придатною для землеробства, тут склалися сприятливі природно-кліматичні умови для проживання людності та землеобробітку. Родючі чорноземи, багаті ріки, тепле сонце, тривалий сільськогосподарський рік… Чи багато країв мають таке багатство? Той, хто мандрував світом, упевнено скаже «ні». В одних країнах - піски та пустелі чи камінь та скелі під ногами, в інших - густі, непрохідні ліси, холодні ріки та болота, в третіх - літо приходить тоді, коли в наших садах вже відходять полуниці та солодкі черешні. Сіяти пшеницю чи садити помідори там не має сенсу - не виростуть.
«Якщо кинути побіжний погляд на мапу України, - говорить етнолог, історик мистецтва Олександр Фисун, - то Трипільська цивілізація, розташована на Правобережжі в басейні Дніпра-Дністра, - саме тут зосереджені найосновніші запаси чорноземів, - постає ядром етнобуття українців на тисячоліття їхнього розвитку та хліборобської культури».
Тож Україна - благодатна земля для цивілізаційного розвитку. Це відзначав і батько історії Геродот, який сказав, що ніде у світі (а помандрував він чимало) не бачив таких повноводних, теплих річок, багатих рибою. А риба, як відомо, це фосфор, пожива для мозку. Тож має бути зрозуміло, чому праукраїнці зробили багато цивілізаційних відкриттів: винайшли колесо, приручили коня тощо.
Жито - пшениця,всяка пашниця…
Сім-шість тисяч років тому трипільці вже були землеробами. Дослідник Сергій Наливайко стверджує, що займалися вони переважно хлібо-робством. У своїй книзі «Етнічна історія давньої України» він пише: «Характерно, що хліборобство вважається розвиненим, якщо вирощуються три види злаків. Трипільці вирощували їх десять: чотири сорти пшениці, жито, просо, ячмінь, горох, сочевицю, віку.» А ще, як встановили палеоботаніки - льон, коноплі.
Відсутність писемних пам’яток трипільської доби компенсують археологічні знахідки, які розповідають нам не лише про господарські традиції трипільців, а й їх культуру, мистецтво, сакральний світ.
|
|
| Трипільські зображення із каменю біля села Трипілля Київської області. |
Серед археологічних знахідок - серп з оленячого рогу з крем’яними вставками, який попри вік у шість тисяч років, зазначає Сергій Наливайко, і сьогодні вражає досконалістю та зручністю у роботі. А ще велика кількість кам’яних знарядь праці, зокрема, мотик з кам’яними та роговими робочими частинами, загострених палиць, з допомогою яких наші пращури підготовляли землю під посів, кам’яних зернотерок для перемелювання зерна на борошно, що стояли у кожному помешканні. Пізніше, на зміну мотикам прийшли рала. Збирали урожай трипільці за допомогою крем’яних серпів із зубчатими лезами, подібними до металевих лез сучасних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними дошками, що являли собою дерев’яну основу, у яку вкладали шматки кременю. Зерно зберігали і харчувалися ним взимку, коли не було м’яса.
Займалися рільництвом переважно жінки, адже чоловіки-мисливці часто покидали рід на довгий час, тому на чолі роду стояла жінка, по ній визначали і родичів.
Окрім зернових, трипільці вирощували садово-городні культури, адже у деяких поселеннях знайдені зернята калини, винограду, абрикосів, диких слив, вишень, яблук та груш.
Обробляючи землю, перші землероби жили на одному місці по 50-70 років. Земля виснажувалася, і вони переходили на сусідню територію. Дослідники стверджують, що сільське господарство трипільців було настільки розвиненим, що продукцію ніде було дівати, тож продукти у великій кількості експортувалися на Кавказ, у Єгипет.
Ми вже говорили про те, що трипільці жили не лише у селищах, а й величезних містах, площею кілька сотень гектарів і населенням до 20 і більше тисяч людей. Для забезпечення існування таких великих поселень необхідна була й значна господарча база, яка складалася не лише з сільськогосподарських угідь, а й стад домашніх тварин. Основа стада - велика рогата худоба, яка складала не лише основу молочного тваринництва, а й використовувалася як тяглова сила, про що свідчать численні скульптурки бичків, модельки саней з їхніми головами.
Розводили трипільці свиней, кіз, овець та птицю, тож у їжу вживали молоко та його продукти, а також сало, м’ясо. Були у господарствах і коні.
Відтворюючі галузі доповнювалися мисливством, рибальством, збиральництвом. Полювали трипільці на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як: наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини. А ловили переважно щук, сомів, осетрів.
Численні знахідки, у тому числі і зерен різноманітних рослин, кісток одомашнених тварин, свідчать про осіле життя людей на наших теренах та їх тривале проживання на цій території.
Археологічні дослідження дають достатньо матеріалів для висновку про те, що у період із 5500 до 4000 року до н.е. на Землі відбулася так звана землеробська революція - перехід від збирання рослин до їх вирощування, від полювання на тварин до їх розведення. Племена Трипільської культури перейшли до головної статті своєї економіки та сільськогосподарського виробництва набагато раніше, ніж мешканці інших регіонів планети, якщо не першими.
Мали власні… гроші
У трипільців були всі три необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а, отже, формують основи цивілізації - це поява нових ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування та будівництво осілих поселень.
|
|
| У такій печі трипільці випалювали вироби із глини. |
Трипільці виготовляли товари для внутрішнього обміну і експорту. Мабуть, ці «експортно-імпортні» операції здійснювало багато людей, що зумовило зростання обсягів товарно-торгівельних відносин. Носії Трипільської культури суттєво наблизилися до переходу на товарно-грошові відносини. Роль грошей у них могли виконувати стандартизовані кременеві і мідні знаряддя, а також кремінні гальки і великі кремінні пластини (вони знайдені у скарбах і не використовувалися у виробничих цілях).
Дай, дубе, сили
Палеоботаніки з’ясували, що трипільські хати, двоповерхові, а, інколи, й триповерхові, прикрашали квіти, якими ми милуємося і сьогодні - на подвір’ях пращурів квітували мальви, білів в’юнок, дика гвоздика, на стежках ріс подорожник, далі - кропива. У заростях пшениці синіли волошки. На берегах рік, побіля яких стояли трипільські поселення, росли верби, вільха, у гаях - дуб, граб, кущі ліщини.
У густих лісах було багато зубрів, оленів, кабанів, зайців, лисиць, водилися ведмеді. А біля села Маяки в усті Дністра знайдено кістки лева, який тоді водився на Балканах, Подунав’ї та Північному Причорномор’ї.
Від промислів до культури
До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентарю та начиння, обробка шкіри та хутра, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення посуду з глини і дерева. Справжнім ремеслом стала обробка каменю та кременю, про що свідчать виявлені у трипільських поселеннях майстерні.
На ранніх етапах розвитку трипільської культури знаряддя праці були кам’яними, але в 3600 - 3150 рр. до н.е. трипільці вже мали майстерні з обробки головної неолітичної сировини - кременю, який використовували для виготовлення наконечників стріл, серпів, скребків, сокир та інших потрібних у господарстві речей.
Слід зазначити, що досконалі витвори, незалежно від їх призначення, могло виробляти лише осіле населення. Крім цього, воно мусило мати економічні умови і соціальну потребу у знаряддях праці, високоякісному посуді.
Світ розпочав освоювати бронзу наприкінці III тисячоліття до н.е. Трипільські бронзові вироби датуються V тисячоліттям до н.е.! Уже в той час трипільці освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді, використовували велику кількість мідних знарядь праці високої якості, на яких не було ні пористості, ні тріщин.
Рідко якому народові не хотілося привласнити собі винахід колеса. Вважається, що перше зображення колеса зустрічається на шумерських фресках на півдні Месопотамії і датується воно 3200 роком до н.е. На трипільських керамічних фігурках воно присутнє в 5000-х роках до н.е. І зображення коня в археологічних матеріалах Трипілля зустрічається набагато частіше, ніж в інших культурах того часу. Як і фігурки інших свійських тварин - корів, биків, свиней, собак та кішок.
Велика кількість деревини поблизу трипільських селищ та мегаполісів давала змогу виготовляти ткацькі та кушнірські верстати, хатнє начиння - столи, стільці, крісла, а також руків’я до мотик, сокир, ножів, скребачок. У пошані серед трипільців була і дерев’яна скульптура, різьблення по дереву.
|
|
| Музей Трипільської культури у селі Легедзино Тальнівського району на Черкащині. |
Винахідники колеса, ткацького верстату були кмітливими, розумними й майстровитими. Займаючись металургією і металообробкою, особливих успіхів вони досягли у гончарстві та ткацтві.
У кожному трипільському будинку стояв ткацький верстат, іноді навіть два. При розкопках тогочасних мегаполісів археологи знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини різних типів шириною до 1,5 метра. Найпоширенішими знахідками, які свідчать про заняття трипільцями ткацтвом є керамічні прясла до веретена, відтяжки до вертикального ткацького верстата, відбитки тканин та відтиски шнурів на посуді.
Витоки… вишиванки
Знайдені на посудинах відбитки тканин (тканини підкладали під дно керамічних виробів, щоб їх було легше ліпити), свідчать про те, що трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини, займалися килимарством.
Тканини робили із льону, конопель, а ще - з вовни, їх фарбували, оздоблювали вишивкою, пластинами з кісток, міді і золота.
Трипільські господині були великими майстринями з виготовлення сорочок, суконь, спідниць, які прикрашали оригінальним кольоровим орнаментом. Зверху на сукню тогочасні модниці вдягали намисто з міді чи глини. Археологи свідчать, що тканий одяг на теренах України бере початок саме у трипільців, які носили одяг також із шкір. Взуття було теж шкіряне (чоботи, напівчеревики типу постолів, сандалі). Головні убори були грибоподібної форми або з підігнутими полами.
Трипільські статуетки, які дійшли до нашого часу, свідчать про те, що трипільці були великими естетами, що відзначалися творчим підходом до моделювання та оздоблення одягу, адже, крім одягу, вони прикрашали мідними, кам’яними, бурштиновими, скляними деталями й амулетами ще й головні убори та взуття.
Та найхарактернішою прикметою трипільської доби є технічно досконала, мистецьки довершена, неповторна кераміка.
Праісторична українська теракота
Щодо Трипілля існує безліч суперечливих точок зору. Але коли йдеться про культуру цих племен, навіть найбільші скептики вимушені визнати, що трипільська культура, і, передусім, кераміка, є безсумнівним світовим феноменом.
|
|
|
|
|
|
| Керамічні вироби часів Трипільської культури, що збереглися до наших днів. |
Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів - мисок, блюдець, глечиків, кубків, амфор, кратероподібних фруктівниць (археологи вирізнили 17 типів посуду різного призначення - кухонного, господарського, ритуального). Трипільська кераміка - бездоганна. Вона тонка, гладенька, майстерно розфарбована у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Ритміка орнаменту досконала, він насичений символами і знаками. Ймовірно, ці знаки у вигляді трикутників, спіралей, кіл, фігурок людей та тварин, зображення сонця і місяця - первісна магія, звернення до космічних сил, прохання про заступництво, захист і спроба цими силами керувати.
Розписували трипільці посуд за чіткою схемою: дивлячись на посуд зверху, вони начебто розгортали у плані увесь художній задум і центром сюжету вибудовували обраний символ - Сваргу, Хрест або Триквест.
Випалювалася трипільська кераміка в спеціальних печах. Розмах трипільського керамічного виробництва вражає: тільки на Майданецькому археологи знайшли майже 2000 цілих посудин і понад 7000 керамічних уламків, а на місці лише однієї оселі знайдено черепки від 240 глеків, мисок, кухлів, ложок і горщиків.
У 1966 році поблизу м.Жванець на Дністрі дослідники виявили відразу сім (!) трипільських глинобитних гончарних двоярусних печей. Тож, у часи Трипілля на українських теренах вже існували гончарні центри, виявлені у селах Уланівка, Шкарівка, Веселий Кут на Черкащині, Кліщів, Тростянець на Поділлі. Відомо вісім різночасових гончарних центрів, що охоплювали певну територію і дотримувалися технологічних та стилістичних традицій.
Слід зазначити, що процес виготовлення столового посуду мав складну технологічну процедуру - від пошуків спеціальної глини, її відмулювання, формування, застосування при формуванні шаблонів, а при оздобленні - фарб, пензлів і штампів.
Окрім різноманітного посуду, трипільці виготовляли фігурки людей і тварин. Археологами знайдено чимало жіночих фігурок, створення яких пов’язано з релігійним культом, в основі якого - богиня-мати. Скажімо, у селі Кошивці на Тернопільщині виявлено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, що нагадує зображення Богоматері Оранти.
Як стверджує дослідник Сергій Наливайко, виготовлена вручну, без гончарного кола (гончарний круг застосовано на середньому етапі розвитку трипільського суспільства), трипільська кераміка вражає витонченістю і майстерністю виконання. За рівнем гончарного виробництва Трипільська цивілізація, або, як її називають західні учені, трипільська культура мальованої кераміки, не мала собі рівних у світі!
Фахівці не виключають, що егейсько-трипільська художня кераміка дала поштовх до виникнення античної кераміки, яка з’явилася в 2000-1850-х роках до н.е.
(Далі буде)