|
|
Штрихи до портрета Станіслава Аржевітіна, успішного підприємця і справжнього козака.
Указом Президента В.А.Ющенка від 4 червня 2005 року №915 Станіслава Михайловича Аржевітіна призначено Радником Президента України.
Указом Президента В.А.Ющенка від 4 червня 2005 року №916 Станіслава Михайловича Аржевітіна призначено секретарем Ради Українського козацтва.
Хтось колись підрахував, що до підприємництва здатні лише п’ять відсотків людства. І, певно, для цього мав підстави. До когорти отих небагатьох належить і Станіслав Аржевітін – унікальна людина унікальної долі. Навіть прізвище у нього рідкісне, принаймні мені не доводилося зустрічати його однофамільців. Він самобутньо робить усе, за що береться. І щоб вийшло краще, ніж в інших, шукає невторованих шляхів, неординарних рішень. Та цілком і повністю віддає себе, несподівано й одночасно (!), навдивовиж несхожим справам. Однак якщо пильніше і глибше придивимось, то зрозуміємо: його різнобічна діяльність спрямована на досягнення однієї і величної мети. Він – творець сучасного життя, творець нової України.
Фінансова ноша
Передусім Станіслав Аржевітін – банкір із 25-річним стажем, котрий зумів створити успішний бізнес з нуля. Не нарікав на те, що коштів немає, і ні від кого не чекав допомоги. А починав фінансову справу зовсім молодим у кінці 80-х років минулого століття. Як більшість із тих, хто не хотів сидіти склавши руки, посилено шукав заробітків. Та де ж їх можна було знайти в бідній Україні? Звісно, брав торби і “човникував” до Польщі, Угорщини й Румунії. Змушений був: батько помер передчасно, а вдома, у високогірному селі, залишилось їх - двоє дітей і мама -пенсіонерка.
|
|
Любов Дмитрівна, родом із Київщини, вчителювала 30 років у закарпатській сільській школі: викладала математику, потім вела молодші класи. Їй завдячений син усім, зокрема й обраною професією. Вона з подивом спостерігала за його особливо бережливим ставленням до грошей ще з підліткового віку і зрозуміла: буде в їхній родині банкір. Станіслав Михайлович охоче пригадує, що при створенні банку мама теж була поруч, допомагала порадами й навіть купила перший зошит і ручку для складання першого статуту. Й подосі він планує життя з ручкою в руці.
Рано одружився, тепер має трьох синів. Дружина Ірина теж працювала в банку. Але спочатку нелегко було молодій сім’ї.
Щоб її прогодувати, хапався за підробітки: будував теплиці неподалік Києва, щоб вирощувати на продаж помідори; “грачував” і на старенькому авто “Запорожець”. Батьки змалку вчили не зневажати будь-якої чесної роботи.
Отож крупний фінансист починався з дрібних здобутків. А щоб ці здобутки стали великими, треба мати крицевий характер, наполегливість і терплячість, несхибно йти до перемог, як Станіслав Аржевітін. А головне – мати козацький нездоланний дух.
|
|
| Станіслав Аржевітін на о.Хортиця 4 червня 2005 року |
Щоб докладно розповісти про його тернистий шлях до банківських висот, необхідно написати не одну книгу. Про те, як шукав акціонерів, інвесторів, партнерів, долав прикрі перешкоди, завойовував довіру в суспільстві, формував колектив професіоналів-однодумців, працівників банку, налагоджував усю банківську роботу, фахове навчання. Про те, як знайшов і обладнав за останнім словом техніки та інтер’єрної краси й доцільності приміщення в центрі столиці, створив філії в областях України комерційного банку з милозвучною назвою – “Ажіо”.
Тепер “Ажіо” є одним з найбільш стабільних і надійних банків. Аржевітін – голова Правління банку і заступник голови Ради Асоціації українських банків. Заслужений економіст України, нагороджений почесним орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, кандидат економічних наук. Відзначений Грамотами Верховної Ради, Кабміну, Київської міської держадміністрації… А за цим визнанням стоять неймовірні щоденні зусилля упродовж 14 років життя: його дітище – ровесник нашої Незалежної держави.
Бізнес Станіслава Михайловича – на вершині успіху, але він не дає собі спочивати на лаврах. Великий практичний досвід і схильність до наукових досліджень заохотили взятися за перо і видати книгу “Перші 10 років банківської справи в Україні”. Виклад її – аналітичний і цілком доступний навіть для необізнаних читачів. А писати просто про складне – зовсім нелегко. Ця книга – корисний внесок у розвиток банківської справи в Україні. І, може, буде вельми цікавим переклад англійською для привернення уваги нових іноземних інвесторів?
Далі у планах – опублікування книги “Як продати банк”, де він хоче поділитися досвідом, що може допомогти колегам в обтяжливих клопотах по залученню стратегічного інвестора. Це дуже нелегка справа і потребує колосальних зусиль від керівників банку.
…Ми зустрілися у день, коли Станіслав Михайлович передав чималу суму особистих грошей для 50-ти закарпатських сиріт, щоб вони мали змогу гарно відпочити на морі. Він допомагає дитячим фондам, шефствує над Будинком дітей-інвалідів у селі Вільшани Хустського району на Закарпатті, надсилає туди одяг і харчі. Низка навчальних, освітянських і лікувальних закладів Києва теж завдячують йому за підтримку. Опікується меморіальним комплексом “Національний музей Великої Вітчизняної війни”, кількома ветеранськими організаціями, окремими старшими людьми. Допомагає проводити різні свята, заходи. Отож діє по-Божому, виконує Біблійний Заповіт.
Щедра людина – щедра в усьому. Кожний її вчинок, крок спрямовані на творення, тобто на віддачу кращих сил, розуму, енергії на життєво необхідне. Така людина любить Україну, її громадян – до глибини душі.
Повернення до витоків
Уже багато хто збагнув або й підсвідомо відчув, що наше майбутнє – уславному минулому. Бо нині людство само себе загнало в глухий кут: зневажаються моральні цінності, псується довкілля, деградує людина. А порятунок – у духовності і поверненні кращих давніх традицій. Станіслав Аржевітін із тих, хто для розбудови майбутнього сміливо черпає досвід у нашому минулому.
… Енергетика, повітря Карпат виколисали мужнього і шляхетного легеня, який з дитинства прагнув бути першим в усьому. Задатки лідера, відмінні фізичні й розумові якості дані йому від народження: за Піфагоровим обчисленням, у нього напрочуд розвинене бажання допомагати ближнім, він – дуже вольова й сильна людина, у котрої позитивної енергії стільки, що може її витрачати й на лікування інших. Під життєдайним і невтомним числом планети Сонце з’явився на світ.
Він міг би досягнути вершин у літературі й науці, музиці й живописі, так само як у торгівлі, підприємництві (дуже розвинений комерційний нюх). І всі ці якості Аржевітін не розтринькав по життєвій дорозі, як багато хто із нас, а зберіг і примножив. Очевидно, середовище й обставини, батьки і друзі сприяли цьому: ніде так вільно не дихаєш, як у горах, що формують вільних і сміливих людей. Ніщо так не зігріває і не збагачує душу, як мамині казки, пісні й тихі напучування. Ніщо так не виховує, як батьків приклад: Михайло Іванович, вчитель військової справи, фізкультури й активний громадський діяч, дбав не лише про спортивні досягнення сина, а й розвиток самостійності та інтелекту, гартування чоловічого характеру. Хлопчина, улюбленець долі, не був ніколи її безтурботним пестунчиком.
Лідер у школі, яку закінчив із золотою медаллю, став шанованим командиром на службі в армії - десантних військаху Прибалтиці. Здобув ґрунтовні знання з банківництва в Київському інституті народного господарства (нині – Національний економічний університет), де прагнув бути першим і в громадському житті. У нього, батька трьох синів, міцна сім’я, згуртований трудовий колектив – ставку робив на тих, кого знав з інституту, Промбудбанку, де раніше працював, і впродовж життя не загубив жодного друга!
Однодумці дружать родинами, разом відпочивають, проводять спортзмагання, влаштовують концерти. Пан Станіслав – молодий, бадьорий, у прекрасній фізичній формі: щоденно з березня по грудень пірнає в Дніпро, завжди перший серед колег у футболі та волейболі, на турніку; немає йому рівних у стрибанні з парашутом, віджиманні гирі тощо.
Каже, що обмаль часу для виховання дітей, тому часто бере їх із собою в поїздки, на різні заходи, і запалює власним прикладом, як колись робив і його татко – не забув батькової науки. Та й колег заохочує, щоб якомога більше акцій проводилося з дітьми. Про рідну Колочаву пам’ятає завжди. Хоча мама уже повернулася жити на Київщину, не перестає їздити до Колочави. Там серцю милі кожний камінчик, стежечка, найменша смерічка і потічок. “Летить душа в дитинство, як у вирій”, - наче про нього так висловилася Ліна Костенко.
Карпати нагадують йому про минуле, птахи щебечуть про теперішнє, а гуцули оповідають про пращурів, народні звичаї, обряди, які треба зберігати-плекати. Він прикипів до цього краю гордої краси і робить усе можливе для його воскресіння. От і виходить, що його мала батьківщина – велика. Якби кожен із нас хоч щось посильне робив для рідного куточка, то піднялася б найскорше Україна.
Скарбник історії
- Як і чому Ви, закарпатець, навернулися до українського козацтва? – запитала в бесіді банкіра.
- А починалося, мабуть, із того, - згадував пан Станіслав, - як іще школярем захопився історією України, затим – Закарпаття і свого села. Змалку любив читати, мені особливо до вподоби були книги з історії…
Коли заглибився в минуле свого краю, то віднайшов запис, що наприкінці XVIII століття тут працював перший учитель на прізвище Козак. Відомо, українська нація чи не єдина у світі, де людям вділяли характерні прізвища в залежності від професії, майстерності, вдачі, зовнішнього вигляду тощо. А далі натрапив на те, що й нині неподалік, в Голятині, півсела Козаків. Нічого не буває випадковим, хоча ці села і за Карпатами. Після знищення Січі - куди либонь не подалися запорожці!
А ще розмірковував над тим, що його батько був незламний борець, доблесно воював у Велику Вітчизняну. І син з дитинства хотів стати військовим. Пізніше прийшло розуміння, що козацтво – гордість і слава України, наш феномен, якого немає більш ніде. Усе більше линув думкою до героїчного минулого і навіть сам себе випробував “на міцність”. Вступив до Українського козацтва, одного з перших громадських об’єднань, де Гетьманом був В’ячеслав Чорновіл, затим – Володимир Мулява. Аржевітін удостоєний честі бути Генеральним скарбником, заступником Гетьмана, генерал-хорунжим. Створив у рідному Між-гірському районі козацький осередок – Голятинську паланку.
І ось уже в козацьких лавах 13 років. Із традиціями та історією козацтва знайомить співпрацівників банку, їхні сім’ї та широку громадськість. Козацька тематика прикрашає різні свята, які проводять у їхньому трудовому колективі. Станіслав Михайлович фінансово підтримує Фонд охорони пам’яток історії та культури, Всеукраїнський фонд відродження пам’яток імені О.Гончара, Український центр духовної культури, а також Національну спілку письменників України. Бути щедрим на добро – важлива козацька традиція.
Не обходить увагою свою Колочаву.Справ-жній козак не цурався і не цурається власного гнізда. Ретельно й послідовно досліджує історію села. Вже зібрано 36 робочих товстелезних книг. За тематичним спрямуванням хоче випустити 10 томів: “Шугай”, “Релігія”, “Школа”, “Земля”, “Бунти”.
… Невдовзі відбудеться презентація першого тому. Величезна науково-популярна праця містить 800 архівних посилань, докладно описує різні відрізки часу, характеризує їх, робить висновки, узагальнення. Безумовно, видання прислужиться українській історичній науці, фахівцям, молоді, широкому загалу читачів.
За сценарієм Станіслава Аржевітіна відзнято 45-хвилинний фільм про опришків Колочави, де грають його однокласники та співробітники. У його сімейному архіві 300 відеокасет, близько 15 тисяч фотографій, усі шкільні журнали, інше. Матеріальні культурні цінності, старожитностітеж у колі його захоплень. Планує відкрити в селі місцевий Музей народної архітектури й побуту, щоб зберегти давні хати й речі, проводити там традиційні свята. Щоб не вмерли кращі звичаї, бо, звісно, без минулого немає майбутнього. Щоб прийдешні покоління знали, звідки вони і чиї діти, як жили і працювали їхні пращури. Відродження традицій – теж обов’язок сучасного козака.
… У щоденнику Станіслава Михайловича серед останніх важливих записів викарбовано пером, що він став Радником Президента України і секретарем Ради Українського козацтва. Це означає, що обов’язків у нього побільшало: необхідно ухвалити універсальну, ефективну й дієву Національну програму з розвитку українського козацтва; важливо якомога швидше мати Закон України про українське козацтво. Щоб стало воно організованою і потужною силою, а через нього – об’єднувати і зміцнювати всю Україну.
Станіслав Аржевітін втілює ідеали козацтва в сучасне життя. Якби мене попросили охарактеризувати цього чоловіка лише одним словом, я б упевнено сказала про нього: Переможець!