Працьовитому й Бог допомагає
Директор ТзОВ «Краківський ринок», що у Львові, Почесний консул Казахстану в Україні, генерал-майор Українського Реєстрового Козацтва Володимир Кожан, мабуть, один з небагатьох бізнесменів, відзначених за трудову діяльність такою кількістю високих державних нагород - груди Володимира Дмитровича прикрашають численні ордени й медалі, серед яких і «За розбудову України імені М.Грушевського», і Хрест Пошани «За духовне відродження»...
Сходження сільського хлопця з невеличкої Гути Буського району до висот керівника, знаного не лише на Львівщині, а й далеко за її межами, було нелегким, проте впевненим. Починав він штукатуром, працював токарем, слюсарем, електромонтажником і разом з тим вчився. Спочатку закінчив радгосп-технікум, де одержав кваліфікацію агронома-плодоовочівника, трохи пізніше - Львівський сільськогосподарський інститут, а затим - торгово-економічний. Як здібного господарника, Володимира Кожана призначали на найважчі ділянки роботи, які він силою свого таланту, наполегливою працею робив зразковими.
Тільки сам Господь Бог знає, скільки сили, здоров’я, знань і часу довелося вкласти завзятому директору у Краківський ринок, що до його приходу був занедбаним та брудним. Володимир Кожан узяв на свої плечі, здавалося б, непосильну ношу - його попередники так і не змогли налагодити торгівлю високого рівня, протистояти криміналу. Новий же директор відзначався не лише принциповістю, а й пройшов школу доброго гарту у військовій торгівлі Прикарпатського військового округу. Куди в ті часи тільки не кидала його доля - полігони, стрільбища, летовища.
Нині Краківський ринок - це сучасне торговельне підприємство європейського рівня, куди ходять не лише за покупками, а й …на екскурсію. Якось, перебуваючи у Львові, Краківським пройшлася і Хілларі Клінтон. Залишилася, згадує директор ринку, дуже задоволеною: тут і найкращі у місті товари, й український колорит, і доброзичливі люди. На цьому ринку, як найякісніші, купували продукти і для кухні Папи Римського Іоанна Павла II сімей, відрахування до бюджету, а й обнадійливі перспективи для міста та його мешканців.
І у нас тин буде ковбасами плетений
На самому початку трудової кар’єри Володимир Кожан зрозумів - неможливо досягти успіху без практичних навичок та грунтовних знань. А ще - без бажання працювати. Тож завжди іде назустріч тим, хто проявляє ініціативу, не боїться труднощів. Підбирає у свою команду - однодумців, людей працьовитих. А ще - духовних, патріотично налаштованих. Добре розуміє тих, хто шукає заробітків та кращого життя за кордоном, та все ж, каже, ніхто, крім нас самих, не покладе край тим бідам, що супроводжували Україну протягом багатьох десятиліть. Мандруючи світами, не один раз переконувався, що у нас і чорноземи найбагатші, і гори найкрасивіші, і люди талановиті. То чого ж бракує, щоб жити достойно? Можливо, практика пасивного вичікування для багатьох стала нормою після того, як народ відірвали від його історичного коріння, як він втратив національну ідентичність?
- Історична доля народу, - говорить Володимир Дмитрович, - нерозривно пов’язана з козацтвом, що мало власну, неповторну модель соціального устрою, ефективну дипломатію, своєрідні традиції, педагогіку, культуру, побут. Героїка минулого надихала письменників, художників, композиторів - це сотні авторів, тисячі наукових досліджень і художніх творів. Нині, коли в Україні триває процес державотворення, інтерес до історичного коріння значно посилився. Тож відродження козацтва на Львівщині, де осередок УРК нараховує шість тисяч козаків, - явище закономірне. Саме через козацтво маємо шанс нарешті сформувати національну ідею, відродити мову, українську культуру, духовність, самоповагу і національну гордість. Вірю, що в українського народу тин теж буде плетений ковбасами.
Бабуся Ганна на Кожана молиться
З рік тому бабуся Ганна з села Бірки разом із сільським священиком поїхала за порадою до самого Кожана.
- Боялись, погордує і не захоче слухати простих людей, - говорить Куликівна. - А він, знаєте, до кабінету запросив, пригостив чаєм з цукерками. І вийшло так, що не ми перші казали про свої проблеми, а він сам запитав: «Чи ще довго у Бірках будуватимуть церкву?» А ми, власне, за тим і прийшли, хотіли поради попросити, допомоги. І він таки поміг. Нині в селі гарна церква. Тож не одна людина молиться тут за Кожана.
Перерахувати людей, котрим допоміг Володимир Дмитрович, неможливо. Та й, врешті-решт, добро не вимірюється числом, не буває більшим чи меншим, воно просто існує або ж, коли його ніхто не підтримує теплом душі і серця, зникає, натомість з’являється порожнеча, з якої проростають безнадія, безвихідь, зло.
Кілька років тому Володимир Кожан очолив благодійний фонд «Земляки». Одразу ж фонд узяв шефство над Брюховицькою школою-інтернатом, де на кошти благодійників замінено систему водопостачання, відремонтовано приміщення, придбано для дітей одяг та взуття, систематично постачаються овочі та фрукти.
Якось Володимир Кожан довідався про те, що багатодітна сім’я з села Андріївка Буського району, яка залишилася без годувальника, живе в хаті, що не сьогодні-завтра впаде. Наступного ж дня, після зустрічі з матір’ю сімох дітей, для її родини була придбана фондом нова хата. На новосілля Володимир Кожан приїхав з подарунками: ковдрами, одягом та взуттям для малечі, продуктами харчування.
Фонд «Земляки» переселив з непристосованого житла ( в одному випадку з лазні) в добротні оселі кілька багатодітних сімей, надає допомогу інвалідам, сиротам, здібним дітям, підтримує літераторів, художників, фінансує видання книг та проведення музичних фестивалів, допомагає у будівництві церков, шефствує над школами, військовими частинами, лікарнями, будинками для престарілих. Тільки для Радехівської лікарні «Земляки» передали 50 лікарських халатів, 50 комплектів постільної білизни, 15 ліжок функціональної діагностики. Благочинні десанти команди Володимира Кожана побували у десятках і десятках сіл, містечок Львівщини.
Коли душею відчуваєш Божу ласку
Адреси допомоги Володимир Дмитрович знаходить сам під час прямих ліній у редакціях Бродівської, Радехівської, Буської газет.
Про благодійництво Кожана знають не лише в Україні, а й у Косові, де він побував з допомогою у миротворців, у Казахстані, де Володимир Дмитрович підтримує українську гімназію, що в Астані. Щороку українські діти з Казахстану приїздять на запрошення фонду «Земляки» до Львова, а звідти вирушають в «Артек» чи в Карпати.
- Людина стає багатою лише тоді, - говорить Володимир Кожан, - коли душею відчуває Божу ласку і живе за принципами християнської моралі.
Цими принципами Володимир Дмитрович керується все своє життя.