|
|
| Емма Кшуташвілі: "ПРИСВЯЧУЮ двом великим матерям - УКРАЇНІ І ГРУЗІЇ" |
Вікова спорідненість націй
Православні Україна і Грузія пов’язані поміж собою здавна. В XI столітті святий Антоній Печерський двічі здійснив паломництво до Афонського Тверського монастиря. А в XIІ-му один з онуків князя Святослава Ізяслав побрався з принцесою Русудан, дочкою грузинського царя. Група кращих грузинських майстрів брала участь у мозаїчному оздобленні Софії Київської…
Кавказькі воїни-джигіти були на службі в Запорозькій Січі, брали участь у походах українських козаків…
Майже піввіку славетний поет Давид Гурамішвілі надихався нашим полтавським краєм, де й похований. Перший Президент України Михайло Грушевський навчався у Тбіліській гімназії №1, а теперішній Президент Грузії Михаїл Саакашвілі закінчив Київський держуніверситет імені Шевченка. Наш класик Микола Бажан переклав українською поему Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, а Рауль Чилачава переклав рідною мовою понад 55 наших поетів!
Спорідненість націй багато в чому віднаходимо нині. Велику миролюбність виявили учасники двох оксамитових революцій – Трояндової і Помаранчевої. Дружні й ділові стосунки в обох Президентів – Віктора Ющенка і Михаїла Саакашвілі, багатьох людей. Міцніють наші політичні та економічні, духовні й культурні контакти. Тому, природно, 2005-й оголошено Роком Грузії в Україні. Й кожен грузинський захід у нас сприймаємо вельми привітно. Так, нині активно готується до персональної виставки відома грузинсько-українська художниця, яка проживає у Києві, - Емма Кшуташвілі.
Закохана в дивовижний кавказький народ була й геніальна Леся Українка, яка колись перебувала й працювала серед нього. “Якби не була я українкою, то хотіла б стати грузинкою”, - писала тоді поетеса. А Емма Кшуташвілі, котра у захваті від Лесі, вторить їй услід: “Якби не була я грузинкою, то хотіла б стати українською козачкою”. І це не лише красиві слова колишньої мешканки Тбілісі, а тепер – киянки. Вона давно, докладно й послідовно, вивчає наш героїчний феномен: історію, життя й побут, козацьку ієрархію, військові походи, звичаї і розваги, одяг і зброю. Не лінується частіше зазирати до підручників і посібників, довідників і словників, різних книг і періодичних видань. Та знає про наше унікальне явище більше, ніж численні уродженці України.
Навіщо це їй потрібно?
Не тільки щоб задовольнити цікавість – дізнатися про народ, серед якого проживаєш. А щоб використати ці знання у своїй творчості. Бо передусім пані Емма – талановита художниця, в доробку котрої переважають дві теми – духовна і козацька. А ще вона – поетка і перекладачка, культурна і громадська діячка. Сильна й вольова натура, під стать нашим козакам. Цілеспрямована й рішуча, завжди досягає мети. І разом з тим – приваблива жінка. Коли бачиш її за роботою або слухаєш виступ перед масовою аудиторією, то не ймеш віри, що Емма – інвалід І групи.
|
|
| Емма Кшуташвілі. За незалежність! |
Дитя Грузії та її столиці, де народилася, вона легко вчилась у школі, була активним громадським лідером. Сприймала життя як свято і мріяла про далекі мандри. Коли закінчила 10 клас, її нагородили поїздкою до Києва – отак до нього потрапила вперше. І, побачивши Церкву Растреллі, Андріївський узвіз, Святу Софію і Києво-Печерську лавру, закохалася в українське місто назав жди. Мама Дарія Токашвілі, православна християнка і високоосвічена інтелігентка, прищепила їй глибоку віру й потяг до прекрасного мистецтва.
Після школи закінчує Тбіліську художню академію. Там її вабило все: декоративно-прикладні жанри, скульптура й архітектура, графіка, живопис. Всотує в себе усе, що любить, насолоджується мистецьким розмаїттям. І за свою досконалу декоративну вазу на тодішній ВДНГ у Москві одержала золоту медаль. Чарівного Києва не забула, виявила ініціативу й привезла до нас екскурсійну грузинську групу. І знову мала приємність побувати біля Дніпра… Але нестримна непосидючість одного разу стала для неї фатальною: не вилежала грижу, і молоду жінку паралізувало. 14 нестерпних років була прикута до ліжка. Здавалося, кінець усьо му! Тепер рідний Тбілісі став для неї надто спекотним – лікарі порадили змінити клімат.
У Києві жив Еммин дядько, то й з мамою переїхали до нього, обмінявши квартиру у 1982-му. Краса Києва привабила її ще школяркою. А крім того, порадив жити тут французький вчений, котрий вважав, що подібної енергетичної благодаті, як в столиці України, немає більш ніде у світі. На новому місці вона вчепилася за життя кожною клітинкою: не щадила себе, до сьомого поту робила вправи на тренажерах Дикуля. Їздила на інвалідному візку до Седнева, в Латвію, Дзінтарі – ліпила, малювала, писала. Та лікарі прогнозували бути їй прикутою до ліжка довічно.
|
|
| Емма Кшуташвілі. Пісня про козака. |
Якби не мама, не встала б на ноги ніколи. Пані Дарія регулярно возила доньку до Володимирського собору, їхня квартира поруч – на вулиці Пирогова. Й обидві молилися під фрескою Отця-Бога. Не хотіли миритися із безталанною долею. Невдовзі Емма відчула велике полегшення: позбулася високого внутрішньочерепного тиску. Щодня відчувала, як прибували сили, і у 1986-му, коли вибухнув Чорнобиль, вона встала! Хіба це не диво? Не дарунок Божий?
Літала, наче на крилах – Любові, Мистецтва, Життя! 10 років великого щастя вдвох із мамою. Та вулична катастрофа забрала її назавжди. Ледве пережила це потрясіння. А батька не пам’ятає – загинув у Велику Вітчизняну. Важко бути сиротою у будь-якому віці. Тільки творча робота і врятувала. Якось знайшла у маминих речах її вірш “Сліди кохання”, присвячений нареченому. Пані Дарія потроху писала, але нікому не показувала тих рядків. Дочка перекладає вірш російською. Поволі опановує нове ремесло перекладачки. І видає дві книги Дарії Токашвілі, третю – їхню спільну, тепер працює над п’ятим збірником. Уже переклала грузинською і твори 30 українських поетів. Та сама немало віршує. Збирає роздуми відомих наших діячів культури про зв’язки з Грузією.
|
|
Як підсумок зробленого видає п’ятьма мовами унікальну збірку-альбом обсягом понад 500 сторінок – “Емма Кшуташвілі – художник і поет”. А побачила світ книга завдяки підтримці Державного комітету телебачення і радіо мовлення України. Уже відбулося кілька презентацій її та громадських обговорень.
Водночас не забуває мисткиня про пензлі, фарби, олівці. З дитинства її манить всесвіт барв і форм, символів, алегоричних знаків. І їй замало працювати в одному мистецькому жанрі, техніці чи матеріалі. З юних літ і досі до вподоби кераміка - ошатно оздоблені вази виходять з-під її рук і одержують визнання. А скульптурний автопортрет по-сучасному авангардний і тривожить серце. Та найбільше все ж таки малює.
Ангел-Хранитель козацької долі
Борис Олійник, після того як в Українському Фонді культури відбулося вже кілька Емминих виставок, порівняв її селянську серію з творами нашого класика Михайла Бойчука. Вдячна Україні жінка у захваті від нашого традиційного села, пише про історію, побут, обряди українського народу, селянську сім’ю, збір урожаю. А з яким заповзяттям вона творить козацький цикл полотен і зображає характерні образи, атрибутику: списи і шаблі, порохівниці й люльки. Чи не кожна картина – символічний сюжет, що оповідає про козацьку долю.
Неперевершений свій твір назвала “Козацький дозір”: двоє озброєних козаків летять на баских конях над Україною. З високості їм усе видно, вони – на сторожі спокою і миру рідної землі та ближчі до Бога.
Звідки у художниці вміння передати наш дух і героїку? Звичайно, має ґрунтовні відповідні знання, але вони – далеко не все. Сама вона пояснює це тим, що бачить в українців і грузинів багато спільного: запорозькі козаки і воїни-джигіти – безстрашні оборонці Вітчизни. Вони невтомні і самовіддано працьовиті, привітні й гостинні, вільнолюбні, проте ніколи не зазіхають на чуже. А головне у тих і в тих – дух і духовність.
З особливою святістю працює над духовною серією, присвячує її Богові-Отцеві, Ісусові Христу, Богоматері, Ангелам-Хранителям. Перед нами постають і величні Храми, створені уявою художниці. Не забуває картин-молитов, як і свого національного коріння: на полотнах – вулички старого Тифліса, неповторні будівлі, сюжети міфів про давню Колхіду і процвітання Іверії за часів цариці Тамари. Усім серцем і хистом бажає відродження рідній Грузії. І вона належ но пошанована співвітчизниками – стала лауреатом Міжнародної премії імені Давида Гурамішвілі. А в нас – членом Національної спілки художників України. І своїм найбільшим Вчителем і Батьком називає Тараса Шевченка.
Грузинка проросла ко рінням в українську землю. Під крило опіки взяли її в нас Міністерство соціального забезпечення; кращі твори придбало Міністерство культури і туризму; підтримує ряд організацій, колеги, друзі, помічники, однодумці. Ім’я Емми Кшуташвілі по праву належить двом братнім культурам. Вона має великих матерів – Україну і Грузію - та Пресвятого Батька-Отця. А це – велике щастя.
Емма марить українським козацтвом, має чимало грандіозних задумів з цієї тематики і, безумовно, зуміє здійснити їх. Бо молода душею, енергійна, здібності б’ють у ній фонтаном. Отака вона, київська генацвалі – справжня козачка.