Найвищими соціальними пріоритами національної еліти, що сформувалася на вістрі тисячолітньої боротьби України за свою незалежність, є гідність людини, її духовне й фізичне здоров’я, добробут української сім’ї, цілісність і сила українського народу. Саме ці пріоритети рухають у житті президентом відомої фірми «Львів-Петроль», Почесним консулом Федеративної Республіки Бразилія, генерал-майором УРК Петром Малехом.
Він, кого по праву зарахо вують до когорти національної еліти і, не кривлячи душею, називають успішним бізнесменом, лідером, яскравою особистістю й щедрим благодійником, стверджує: «Роблю те, що на моєму місці робив би кожен свідомий українець. Єдиний дивіденд, якого чекаю, - це краще життя громадян у справді демократичній Україні».
На дивіденди для Петра Малеха життя не поскупилося - процвітаюча фірма, міцна сім’я, повага й визнання суспільства. Інший, можливо, з часом збайдужів би до всього, крім власних проблем, відгородився б від світу мурами достатку, та не Малех, який завжди у вирі подій, серед людей і для людей. І де тільки сили бере?
Від мами доброта, від батька - сила духу
Талант бути Людиною Петро Малех отримав у спадок від батьків і односельців рідних до болю Чорнокунців. Добре пам’ятає, як мати, коли ще був маленьким, навчала його «Отче наш». «Найперше, синочку, треба душу до Бога підчепити, бо як не підчепиш до Бога, то вхопить її сатана і мордуватиме як на цьому, так і на тому світі». Кріпко, на все життя, як «Отче наш», запам’ятав малий Петро і мудрі батькові слова: « На лінивого і Бог сердиться». Тож змалку, тільки зіп’явся на ноги, призвичаювався до роботи - дрова рубав, столярував, косив, ходив за худобою, господарював на пасіці.
В роду Малехів якщо й існував якийсь культ, то це був культ праці. Тож праця стала й для хлопця не просто життєвою необхідністю, а природною потребою, такою ж, як любов до батька-матері, до землі-годувальниці.
…Петро любив батьківські оповіді про землю, про все, що на ній росте. Коли хтось знічев’я бив прутиком по землі, Іван Малех насуплював брови: «Гріх, не бий землю - не дасть хліба». Відчуття святості землі залишиться у Петра Івановича на все життя. Тож філософськи осмислюючи буття, він вважає, що саме втрата зв’язку людина-земля, зміна моральних орієнтирів (хто тепер так обожнює землю, молиться на неї, як наші діди-прадіди?) призвели не лише до того, що земля, яка дає усьому силу, потерпає від бездушності й безгосподарності, а й до нищення духовного начала людини. А звідси усі біди - хаос у душах, хаос в економіці й у житті.
|
|
| Генерал-майор УРК Петро Малех призначений Почесним консулом Федеративної Республіки Бразилія в Україні (у центрі – Надзвичайний та Повноважний посол Республіки Бразилія в Україні Елдер Мартін де Мураєс) |
…Міцно стоячи на землі, як Атлант, черпаючи силу й натхнення з тих джерел, що споконвіку живили народ, шістнадцятирічний Петро вирушає у доросле життя. Технікум, армія, робота - брався за все: був і контролером на залізниці, бригадиром поїзда, молодшим оператором на автомобільний заправці, оператором,заступником начальника управління автозаправних станцій. Працював і вчився. В університеті отримав дві вищі освіти - економічну і юридичну, захистив кандидатську з проблем ринку нафтопродуктів, працює над докторською. І не полишає книги, бо найкраща освіта - це самоосвіта, - підкреслює Малех. Знання, один з найбільших китів, на яких тримається бізнес, допомогли Петру Івановичу, що подолав усі щаблі професійного росту, модернізувати підприємство, перебудувати його й перетворити на одне з найсучасніших. Нині ЗАТ «Львів-Петроль» успішно працює на ринку нафтопродуктів, тож має цілу мережу - понад 70 автозаправних станцій у Львові й області, веде постійне будівництво нових об’єктів. Найголовніше - надає високої якості послуги, використовує нові технології, має динаміку росту, а ще власну стратегію, що будується на професіоналізмі керівника й команди, їх досвіді, знаннях, таланті бізнесменів і, врешті-решт, інтуїції. Бо бізнес, як каже Петро Малех, - це і ризик, і чіткий розрахунок.
Козацька генетика
Першими словами, якими зустріли новонародженого сина у сім’ї Малехів, було: поглянь, який козак народився. Справжнім козаком він і ріс - дужий, цілеспрямований. З роду в рід передавалися у Чорнокунцях легенди про сильних легенів, що зупинили тут татаро-монгольську навалу. Оповідають, що хутір того й назвали Чорнокунцями, бо чорні куниці ворогів знайшли тут загибель, а ті, що вирвалися, втекли, десятому заказали ходити до карпатських гір. Жили на хуторі й легенди про козаків, «що степом поганяють, свою долю доганяють», про Байду й Богдана, а хлопцю здавалося, що це про нього самого.
Генетично, від природи краю, отримав Малех силу духу, яку, перебуваючи у лавах Українського Реєстрового Козацтва, намагається передати молоді, поділитися нею з тими, кому не вистачає власних сил.
Пам’ятає, як у дитинстві запитав батька, чи добре бути багатим. «А це вже, сину, зважаючи на те, як до того багатства поставитись. Головне, серцем до нього не прив’язуватись, бо над ким воно гору візьме - того вважай слабодухом».
Вести успішно бізнес і вміти заробляти гроші - це талант, але ще більший та лант - поділитися ними, підставити плече поету, художнику, одинокій матері, хворому.
|
|
Уміння Петра Малеха жертвувати відоме багатьом. Про свою благочинність він не любить говорити - то ж не для хизування, а для людей. Та все ж пишається нагородами від Церкви, медаллю Помаранчевої Революції. У доленосні дні листопада-грудня минулого року, коли Україна стояла на Майдані, Петро Малех надавав допомогу студентам, що кинулись до Києва з кількома гривнями у кишені, забезпечував революціонерів теплим одягом, взуттям, телефонними картками, залізничними квитками. Чотири мікроавтобуси курсували маршрутом Львів-Київ-Львів, доставляючи у столицю продукти харчування. Від бізнесмена на Майдан передано понад тисячу аптечок з необхідними ліками, інші гуманітарні вантажі.
А ще Петра Малеха, якого колись майже підпільно хрестили у маленькій Чорнокунській церкві, називають одним із найвідданіших меценатів православ’я. За свої щедрі вчинки й пожертви на відбудову Церкви, за благочинність матері й батька, що у важкі й голодні часи продали корову, щоб купити для сільської церкви люстру, яка прикрашає Божий дім і понині, з рук митрополита Львівського і Сокальського Української православної церкви Київського патріархату владики Андрія Петро Іванович отримав високі церковні нагороди - орден Володимира Великого II ступеня й орден Христа Спасителя.
… Український народ надзвичайно талановитий і працелюбний. Одвічні християнські чесноти: довготерпіння, співчуття, милосердя - даровані нам природою. І хоч катаклізми минулого століття, голодомори й чорнобилі немилосердно нищили націю, обдаровану Богом землею й талантом, вона має шанс духовно розквітнути. Цей шанс доля дає кожному з нас. Козацький генерал Петро Малех його не втратив.