«Я із самої Європи На цей хутір так спішив…»
|
|
| Господар хутора - полковник УРК Іван Грицай. |
Хутора Порохня немає на жодній географічній карті - попри те, саме тут, серед безкрайніх приазовських степів, б’є на повну силу джерело хліборобської сили й таланту. Чудом вціліло, не висохло, не замулилося.
Як і кілька століть тому, господарює у Порохні отаман, з роду в рід козак і хлібороб Іван Грицай. Мабуть, сама доля розпорядилася так, що свої перші п’ятдесят гектарів землі Іван Миколайович орендував на хуторі, який у сиву давнину заснував запорізький отаман Порохня. Своїх козаків ватажок запорожців селив за чотири кілометри, давши життя ще одному селу - Козацькому. Стоїть воно й нині. А от козаки Новоазовського полку, який очолює полковник Українського Реєстрового Козацтва Іван Грицай, живуть у Порохні. Для них та інших працівників агро фірми «Азовчанка» отаман викупив на хуторі 36 хат - одні їх власники перейшли в інший світ, другі подалися шукати щастя в чужих краях. У далекому 92-му, коли Грицай вперше з’явився на хуторі, тут залишалися самі бабусі. Місцевий колгосп розвалився, поля забур’янилися, хутір занепав. Чи то серце защеміло особливим болем від того, що найродючіші у світі чорноземи віддають силу самим лише реп’яхам, які заполонили навколишні поля, чи то природа, використавши своє наймогутніше приворіт-зілля та чари земні, приворожила, але Грицай вирішив твердо - залишаюся на хуторі.
|
|
| Помічник отамана Сергій Колесников. |
«Тут керує козами Він, помічений згори…»
Тепер місцеві поети складають про Порохню пісні й легенди - тут, на щедрій землі, під благословенними небесами натхненно працюється, на повні груди дихається, по-справжньому любить ся. А Грицай, хоч і романтик, та все ж оцінює життя реально: скільки мозолів ще треба натерти, говорить він, скільки ночей недоспать, щоби перетворити Порохню на такий хутір, куди б приїжджали не лише у справах, а й помилуватися степом, місячним сяйвом над розлогими полями, вербами над ставами.
Хоч сам отаман і не говорить про це, та всі навколо розуміють, що програму-мінімум свого життя Грицай давно виконав: збудував дім, посадив дерево, виростив сина.
Дім Івана Миколайовича - багатогалузеве рентабельне фермерське господарство. Нині в структурі «Азовчанки» - 1100 гектарів землі, тваринницькі ферми, електростанція, автозаправна і машино-тракторна станції, інкубатор, кілька зариблених ставків, сади, виноградник. Тож офіцер у відставці тепер і керівник фермерського господарства, й економіст, і агроном, і ветеринар. І літом, і зимою встає він разом з сонцем, а інколи й раніше - справ багато, а у все, хоч і має в колективі відповідних спеціалістів, хоче вникнути сам, у всьому розібратися, все проконтролювати. До тої вранішньої години, коли ми навідались у Порохню, Іван Миколайович уже встиг побувати біля комбайнів, на сіножаті, привіз гостям запашних червонобоких яблук зі свого саду.
Традиційно екскурсію для шанованих гостей по господарству Грицай починає з гусячої ферми. І не випадково. Птахівництво - провідна галузь господарства, яка базується на найсучасніших технологіях. На фермі, що розташувалася неподалік ставочка, п’ять тисяч гусей - половина молодняк. На двох інших фермах утримується стільки ж курей і три тисячі качок. Все поголів’я елітних порід, які фермер завозив з Польщі, Башкирії. Тепер за гусятами, качатами й курчатами (дорослий гусак важить щонайменше 12 кілограмів, а гуска 7-8 кг, відрізняються вагою та смаковими якостями й інші птахи) їдуть у Порохню трохи не з усієї України.
|
|
| На козацькій фермі. |
Одного дня з нами у господарстві Грицая побували селяни з Чернігівщини. Кажуть, що купують тут молодняк птиці кілька років поспіль, співпрацею з «Азовчанкою» дуже за доволені, разом з птахами отримують і технології, і цінні поради.
Щороку «Азовчанка» продає понад 500 тисяч молодняку птиці, попит на який постійно росте, тож фермер має намір вдвічі збільшити потужності інкубатора, а поголів’я гусей довести до 15-20 тисяч. Щоб застрахуватися від несподіванок у постачанні електро-енергії, поставив власну дизельну електростанцію. Мріє він налагодити і виробництво гусячої печінки.
У планах Грицая створення племінної свиноферми, розведення коней. Поки що в «Азовчанці» двійко вороних. Як каже Іван Миколайо вич, кожен з коней замінює два трактори, особливо коли треба відвезти на поле воду чи обід, привезти корми на ферму.
Особлива гордість господарів Порохні - сади. Крислаті яблуні, черешні, горобина, горіхи, абрикоси, сливи займають майже 200 гектарів. І хоч значна частина саду - це старі насадження, урожаєм він обдаровує щедро. Всі вітамінні дари літа й осені тут продають по гривні за кілограм. «Щоденно реалізуємо близько тонни фруктів, - говорить Іван Грицай, - а могли б у десять разів більше, нема покупця».
- Серце болить, коли бачу, як гине врожай, - продовжує фермер. - Тож у найближчі рік-два збудуємо консервний завод. Нашим бізнес-планом вже зацікавився інвестор.
Два роки тому в Порохні за суперсучасними технологіями закладено більше сорока гектарів нового саду. Над садом, що нараховує понад 17 тисяч дерев на карликових подвоях, священнодіяв увесь хутір - була щира спільна молитва, була гаряча робота. Вже цієї весни молоденькі деревця зацвіли, порадували першими плодами.
Сповнений чекання урожаю і виноградник - три тисячі кущів, більше десятка столових сортів, тягнуться гронами до сонця.
Все, що не посадить Грицай - росте і щедро родить. Мабуть, легка у нього рука, говорять помічники фермера. А може, відчуває земля справжню синівську турботу. Якось розмовляв з головою одного КСП, а той весь час жаліється: урожай бідний, бо погода підводить, літо жарке, земля не така, як колись була. Грицай же впевнено говорить, що немає поганої землі, всяка земля багата, треба лише до того багатства додати трохи душі, трохи серця і багато праці - і примножиться все це стократ.
«В курені, під образами, Скрізь клейноди, прапори…»
Невід’ємна риса козака-фермера - щедрість душі. Вона в турботі і в повазі до праці й до людей. У Порохні з місцевих, так би мовити, корінних жителів, залишилося шість бабусь, інші - приїжджі. Кожен з новою пропискою отримав від господаря хутора і будинок - живи, працюй. Щоденну турботу відчувають і ті, хто трудиться у полі, на машинній станції чи на фермі. Так вже заведено у господарстві, що на сніданок, в обід і на вечерю працівники отримують гаряче харчування, до того ж безкоштовне. А чого дивуватися - усіляка городина, майже 60 гектарів, своя, своє молочко, сотня свинок, яких тримають на котлети, хлібопекарня, крупозаводик, ставкова риба - все своє.
Цього літа Порохня пережила перший будівельний бум - зводилася дамба для двох великих ставків. Обійшлося будів ництво у добру копійку, проте зроблено дамбу на роки. Грицай сподівається, що нехай не завтра, не післязавтра, та все ж знайдуться час і кошти, щоб відремонтувати на хуторі дороги, розбити квітники, збудувати якийсь культурний заклад, можливо, хитро посміхається отаман, музичний салон.
Про музичний салон він згадує не випадково - дружина Тетяна Володимирівна, з якою вони викохали двох дітей, сина та доньку, - випускниця консерваторії, співачка. І хоч життя склалося так, що перекваліфікувалася у фермершу, веде на «Азовчанці» бухгалтерію, - з піснею не розлучається. Чистий, глибокий голос Тетяни Володимирівни не раз лунав на козацьких святах. Нещодавно козацька Берегиня записала свій другий лазерний диск - на ньому українські народні пісні, пісні про Порохню.
У своїх матір і батька вдалися й діти Грицаїв - роботящі, цілеспрямовані, співучі. Старший, Микола, - студент академії управління, майстер спорту з боксу і чемпіон України у своїй ваговій категорії (було ж бо в кого, батько - майстер спорту з вільної боротьби), старший лейтенант УРК, перший помічник Івана Миколайовича у господарстві.
… У кабінеті Грицая розвішано шаблі, козацькі хоругви й знамена, його сільськогосподарські (одну отримав з рук Віктора Ющенка ще за його прем’єрства) й козацькі нагороди. І хоч як важко, маючи таке господарство, викроїти час для участі у козацьких заходах - Іван Миколайович не пропускає засідань козацьких рад, зустрічається з учнями школи, що у селі Козацькому, допомагає цьому навчальному закладу чим може, бере участь в інших благодійних козацьких акціях.
На Покрову в Порохні буде велике свято. Полк, яким командує Грицай, прийме нове поповнення - заяви про прийом до УРК написала уся польова бригада «Азовчанки».
- Робота в козацтві додає мені сил, - говорить полковник УРК Іван Грицай, - душа моя серед однодумців-побратимів відпочиває, радіє. І щоб там не казали, а ми справді козацького роду.
Від себе додам - сильного, міцного, нездоланного роду.