Вельмишановний пане Гетьмане!
Вихованці і співробітники Горлівської ЗОШ соціальної реабілітації дуже вдячні Вам за турботу й допомогу у вихованні молоді у козацькому дусі, а також за сприяння в організації візиту делегації Генеральної Старшини УРК у складі: отамана Донецької обласної організації УРК, генерал-лейтенанта УРК В.І.Капустіна, берегині УРК, заступника Гетьмана у зв’язках з молоддю В.І.Семенової і керівника прес-служби УРК, генерал-майора УРК М.Д.Карабанова.
Вдячні Вам за подарунки та виступ музичного ансамблю “Надія” під керівництвом капітана УРК В.В.Тракалюка.
Директор Горлівської ЗОШ соціальної реабілітації, заступник отамана Бахмутсько-Торського полку, майор УРК В.В.ФЕСЕНКО, отаман сотні “Соколи” Бахмутсько-Торського полку, капітан УРК Г.М.ШТАНЬКО
Мій рід з козацького села Жабокричка Чечельницького району, що на Вінниччині. У полум’ї війн, революцій, репресій згоріли не лише майже всі чоловіки з роду Харченків, а й сакральний зв’язок поколінь. Попри те душа все частіше замирає: хто ми, чиїх батьків сини? Тож почав по дрібку збирати інформацію про рід, а вірніше, про Харченків. Це прізвище зустрічається в козацьких історіях. Щось знайшлося в книгах, щось в інтернеті. Можливо, хтось підкаже інші шляхи пошуків.
Олексій ХАРЧЕНКО, м.Жмеринка Вінницької області
УКРАЇНЕЦЬ, ЩО ВРЯТУВАВ КАРОЛА ВОЙТИЛУ
|
|
Коли Папа Римський Іоанн Павло II перебував з офіційним візитом в Україні, він з особливою теплотою згадував українця, який у часи Другої світової врятував йому життя. Той українець - мій батько, Василь Сиротенко. Останній раз я був у батька, почесного громадянина Армавіра, у 2001 році, возив туди свого молодшого сина Андрія. Андрій записав спогади діда, якими я хочу поділитися з читачами газети «Україна козацька».
Василь Сиротенко, історик за фахом, ще у студентські роки вражав своїми знаннями навіть найповажніших професорів. З початку Великої Вітчизняної війни він, тепер уже радянський офіцер, виконував відповідальні й небезпечні завдання. Це він організував визволення армії генерала Власова з оточення. Правда, самого генерала серед врятованих не було – він здався німцям. Йому, Василеві Сиротенку, довелося виконувати завдання радянського штабу в Берліні, у самому лігві фашизму. Були блискуче організовані воєнні операції на фінському фронті. Нарешті, Сиротенку було доручено взяти участь у розробці плану визволення Кракова. Він мав особисте завдання – координувати дії артилерії, авіації і піхоти. Ось тут і відбулася знаменна зустріч.
Перед наступом на Краків звільнили міста, розташовані навколо нього. Василь Сиротенко, як представник оперативного відділу штабу армії, брав участь у звільненні Видовіц. У містечку була каменоломня, на якій працювали каторжники і вільнонайомні. Коли радянські війська зайняли селище, адміністрація й охорона втекли, а робітники поховалися по шурфах і стали виповзати зі схронів, тільки коли остаточно затихла стрілянина. Каменоломню оточили, а особливий відділ зібрав усіх у приміщенні адміністрації і почав фільтрацію. Сиротенко влаштувався у сусідній кімнаті з шафами, набитими книгами, з купою листів, написаних англійською, французькою, німецькою й іншими мовами. Василь знав тільки німецьку, тому вийшов у коридор і звернувся по допомогу до хлопця в рясі, який ішов у зал для фільтрації. Семінарист, на жаль, потрібними мовами не володів, але його кращий друг Карол Войтила знає всі мови романської групи, до того ж його мати - русинка, так що пану офіцеру буде легко з ним спілкуватися. Войтила виявився високим, худим до прозорості хлопцем. Сиротенку здалося, що це сам Ісус Христос, настільки проникливо дивилися в душу бездонно-темні очі парубка. Василь показав, що семінаристові потрібно буде робити, наказав ординарцю добре нагодувати його і провести додому, щоб завтра привести назад. Тоді Каролу Войтилі не довелося допомогти радянському офіцерові – він залишився у палатах єпископів. Але друга зустріч все-таки відбулася.
Штурм Кракова розпочався вночі 18 січня1945 року.Німці виходили з міста через коридор у південному напрямі, передбачливо залишений наступаючими частинами. Вже далеко за містом їх зустріли й оточили танки. О другій годині дня полковник оперативного відділу фронту Іван Сергійович Катишкін доповів у Ставку, що Краків узятий цілим і неушкодженим! Узятий з мінімальними втратами.
На екскурсію до королівського палацу зібралося чоловік 30 і, звичайно, особіст. Якраз напроти балкона розташувався прекрасний палац Краківського єпископа. У вікнах метушилися фігури в рясах, що нагадували птахів. У особіста загорілися очі. З радісним криком “давно я не полював” він зірвав з плеча автомат і, направивши його на людей-птахів, натиснув на гачок. Василь Сиротенко ледве встиг збити його вгору і направити чергу в небо. Особісту, який наче сказився, пояснив, що навіть німці не дозволяли собі нальотів на єпископський палац. Ця стрілянина може призвести до того, що поляки з друзів перетворяться на ворогів, які почнуть стріляти радянським воїнам у спину. Ксьондз, який виконував роль гіда, кинувся цілувати руки Василю. Ті люди-птахи були семінаристами, що ремонтували крівлю палацу єпископа. Був серед них і рідний брат цього ксьондза. Був серед них і Карол Войтила…
Ось так перетнулися дороги укра-їнського офіцера Василя Сиротенка і того, кого через багато років світ буде знати як Папу Римського Іоанна Павла II. Через багато років після закінчення війни Карол Войтила знайшов свого рятівника й щиро подякував йому.
Володимир СИРОТЕНКО-ВЕРБИЦЬКИЙ, кандидат технічних наук, м.Львів
Одне з найважливіших завдань газети «Україна козацька» й усіх патріотів України - виховання молоді у дусі традицій українського народу. Віра у Бога, повага до родини і старших людей, продовження родинних та народних традицій - ось джерела духовного здоров’я кожного з нас, а особливо молодих людей. Тож хоті лося б, щоб газета частіше розповідала про родовід славетних і простих українців, хранителів нашої історії, народної творчості. Дуже хотілося б читати й про національну символіку: кольори державного прапора, тризуб, символіку орнаментів української вишиванки.
Олеся ДЕНИСЮК, учителька, м.Комсомольськ, Полтавської області
Шановна редакціє!
Довгий час є читачем та прихильником вашої газети. При першій же нагоді купую її для шкільної бібліотеки, де її із задоволенням читають і вчителі, і учні.
Олександр КВАША, директор Степногірської школи, осавул Війська Запорозького, смт. Степногірськ Запорізької області
Доброго дня!
Шановна редакціє, щиро радий нашому знайомству і дуже дякую за те, що робите таку цікаву, таку потрібну газету!
Хай вам в усьому щастить.
Михайло СТАРИКОВ, м.Сміла Черкаської області
Щирий привіт з Коломийщини!
Давно читаю вашу, тобто нашу, газету, передплатив її до кінця року. З допомогою газети «Україна козацька» відкриваю для себе багато нового. Відомо, що історія козацтва довго перекручувалася, тож тепер потребує детального вивчення й аналізу. Це нам дуже потрібно, а особливо молоді, яка має знати своє коріння, свій рід. На Коломийщині багато сіл, як от: Корчич, Вербик - бережуть козацькі легенди й перекази, в яких наша історія, наша душа.
Дякую за вашу роботу. Хай Вас Бог благословить.
Богдан АРСЕНЮК, пенсіонер, с.Перерів Івано-Франківської області
З величезною радістю у серці читаю газету «Україна козацька». Вона як Великодній дзвін, що пробуджує сонних. Більш як 70 років ми йшли до комунізму, а прийшли до Правди через уламки хрестів, мільйони покалічених душ, табори смерті, беззаконня, кров, сльози. Щоб не забували українці цього страшного лихоліття, щоб відстоювали незалежність України і завжди турбувались про свій Храм Душі, ми повинні виховати у собі почуття гідності. Приклад такого виховання й показує ваша газета. В одній із моїх збірок поезій є такі рядки:
… Аби Дніпро у пеклі не згорів -
Пошли нам, Боже,
мудрих Кобзарів! -
Так це і про вас.
З повагою, Іван ЗІНЧЕНКО, м.Борислав
Коли вперше побачив газету «Україна козацька», зрозумів, що це наша газета, в ній наша історія, наша душа. Таку газету ми довго чекали. Народився я на Черкащині, у козацькому краї. Через покоління, через заборони передався нам козацький дух. Ще у 1958 році ми, двадцятип’ятилітні юнаки, створили свою козацьку організацію, посвячували в козаки своїх товаришів.
Все життя притримувався козацьких традицій та звичаїв. І тепер щасливий, що козацтво в Україні відроджується по-справжньому, що має підтримку Президента Віктора Ющенка.
Іван ОЛЕКСІЄНКО, с.Деньги, Золотоніський район, Черкаська область