|
|
Однiєю з найтрагiчнiших подiй ХХ столiття була насильницька депортацiя кримських татар у 1944 роцi. Саме з цього перiоду волелюбний народ зазнав грандiозних людських втрат i занепаду своєї величної багатовiкової культури. Проводилася тотальна русифiкацiя та атеїзацiя, i лише iслам, рiдна мова й iсторична пам’ять у середовищi спецпере-селенцiв залишалися не тiльки засобом збереження своєї аутентичностi, але й могутнiм стимулом пiдтримки нестримного бажання повернутися на свою Батькiвщину, до свого рiдного Криму.
А влада у Радянському Союзi прагнула всi цi роки знищувати навiть саму пам’ять про життя кримських татар тут, накримськiй землi. З усiх довiдникiв, енциклопедiй, пiдручникiв було вилучено матерiали про велику державу у Криму, про її нацiональне, культурне й релiгiйне життя. У масовому порядку зносилися кладовища, а надгробнi каменi закладалися у пiдмури нових будинкiв.
Але гордий народ продовжував свою боротьбу за поновлення iсторичної справедливостi, за повернення на свою рiдну землю. I одним з тих, хто очолив цей рух, став Мустафа Джемiльов. Його доля - це начебто доля всiх кримських татар: примусова депортацiя (у 6-мiсячному вiцi) разом з родиною, а вже потiм 18-рiчний юнак стає одним iз засновникiв Союзу молодих кримських татар. Постiйнi арешти, голодування, акцiїпротесту. У травнi 1989 року вiн очолив Кримськотатарський нацiональний рух, повернувся до Криму й розпочав титанiчну роботу з повернення кримських татар на iсторичну Батькiвщину й поновлення їх прав. При цьому вiн постiйно пiдкреслює, що це є саме поновлення прав кримськотатарського населення, а не встановлення для них певних привiлеїв.
В iнтерв’ю, яке М. Джемiльов дав пiсля отримання медалi Нансена у жовтнi 1989 року за зусилля, що вiн спрямував i продовжує спрямовувати на повернення кримських татар на Батькiвщину, вiн сказав, що рух, очолюваний ним, сповiдує ненасильницьку позицiю i виступає проти будь-якого терору: «Коли сильнi засоби використовуються, люди вмирають i нiщо не може це виправдати».
20 вересня в офiсi Меджлiсу кримськотатарського народу у Сiмферополi у теплiй, дружнiй обстановцi пройшла офiцiйна зустрiч Гетьмана Українського Реєстрового Козацтва Анатолiя Шевченка й Голови Меджлiсу кримськотатарського народу, народного депутата України Мустафи Джемiльова, зустрiч людей, які вболiвають за долю своїх народiв, за їх дружбу й спiвпрацю, за долю вiльної та єдиної України.
В Автономнiй Республiцi Крим зараз дiють понад 45 козацьких формувань, але тiльки 6 мають офiцiйний статус i зареєстрованi у Мiн’юстi АР Крим.
Пiд час зустрiчi розглядалися питання щодо зміцнення вiдносин мiж українським i татарським народами й наповнення їх позитивним i конструктивним змiстом. Як свiдчить iсторiя, у вiдносинах були злети й падiння, мирнi і воєнні часи. Але усi гетьмани України, зокрема Богдан Хмельницький, мали свої посольства у кримського хана й угоди про спiвпрацю i взаємоповагу наших боголюбивих i незламних народiв.
Гетьман УРК Анатолiй Шевченко пiдкреслив, що 40-тисячне Українське Реєстрове Козацтво i Меджлiс кримськотатарського народу є сьогоднi найбiльш впливовими громадськими органiзацiями в Українi, якi мають вертикальну структуру, дiють згiдно з чинним законодавством на пiдтримку дiючого Президента України.
Також було зазначено, що Гетьман УРК i Головний штаб УРК пiдтримують прагнення козакiв Криму, зокрема козацької громади «Аюдаг» Пiвденнобережного коша (селище Партенiт) пiд керiвництвом полковника УРК Віктора Алексєєва, вирiшувати питання розподiлу земель законними шляхами.
Дiяльнiсть цiєї громади може бути прикладом для iнших козацьких формувань. Але, на жаль, деякi деструктивнi формування, що вiдносять себе до козацьких органiзацiй або до Меджлiсу, створюють багато перепон для розвитку козацького руху в Українi та його спiвпрацi з iншими громадськими об’єднаннями, у тому числi й тими, що захищають iнтереси кримськотатарського народу у незалежнiй Українськiй державi. Цi сили зацiкавленi у напрузi мiж козаками i татарами. Вони все роблять, щоб на пiвостровi розпалювалася ворожнеча мiж народами. Але так вже iсторично склалося i так розпорядилася доля, що ми у межах України живемо разом: українцi, й росiяни, й татари, і греки, й багато представникiв iнших нацiональностей, вiросповiдань i свiтоглядних позицiй. Ми всi рiзнi i всi рiвнi, ми живемо на однiй землi, i у нас спiльнi проблеми. Допомагаючи один одному, ми будуємо мирне i свiтле майбутнє у дiйсно правовiй незалежнiй державi й формуємо здорове й вiдкрите громадське суспiльство. Тiльки дiалог, конструктивна спiвпраця, толерантне ставлення один до одного дозволять Українi ввiйти в Європу.