|
|
| Кобзар Василь Нечепа і художник Феодосій Гуменюк біля картини митця |
Митець - палкий патріот Батьківщини
У кожного з нас ім’я не випадкове, воно якимось чином пов’язане з нашою долею, суттєво впливаючи на неї. Бо та чи інша людина, без сумніву, виконує певну місію в цьому світі. Пан Гуменюк при народженні наречений Феодосієм, що означає в перекладі із старогрецької – Богом даний.
Сільський хлопчина, очевидно, спочатку підсвідомо, згодом і свідомо, відчував, що його ведуть Небеса до високої мети: стати не просто професійним художником, а з великої літери Митцем, палким Патріотом України. І до останнього подиху жити-творити на рідній, даній Господом землі та власним хистом служити їй і українському народові.
Україні, її минувшині, особливо часу козацтва, найвищого прояву нашого героїчного духу, сув’язі віків із сьогоденням присвятив себе майстер. Якби в нас і не було книжок з історії, а їх, справді достовірних, без лукавих перекручень, фальсифікацій, не так уже й густо, то можна було б вивчати минуле, скориставшись доробком художника. А він вельми вагомий: за ідейним спрямуванням і значимим змістом, неповторним стилем і багато-барвною палітрою, приналежністю автора до розвитку в живописі українського необароко.
Щоб бути правдивим і точним у зображенні картин, керувався і дитячими споминами про подільське життя, свята й побут, і ретельно вивчав по бібліотеках, архівах Ленінграда українські раритетні цінності, які були вивезені у величезній кількості з України і досі перебувають за межами її, збагачуючи чужу культуру.
Нині краще з доробку митця побачили численні глядачі в Художній галереї Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП). Виставка називалася “Історія України у творчості Феодосія Гуменюка”. Багатобарвна панорама славного минулого розгорнулася перед захопленими відвідувачами. Твори, починаючи із 70-х років торішнього століття, і зовсім свіжі, дихали повнокровним і розмаїтим життям.
|
|
| Феодосій Гуменюк. «Сивий гетьман» |
Моя Україна
Ось “Моя Україна”, створена понад чверть століття тому. На передньому плані полотна приваблює образ гордої Чураївни в національному вбранні, яка символізує співочий і величний образ України. Пісні, яку вона заспіває, акомпанує на кобзі козак Мамай. А позаду – гетьман на коні із своїм військом веде козацтво обороняти нашу землю. Тріпочуть над ними хоругви, праворуч ясніє силует Церкви, і всіх покриває Веселка з Янголом…
За сміливість, національну наповненість композиції і сюжету картини в ті радянські роки автор міг би й не уникнути великих неприємностей. Адже скількох “Мамаїв”, “Козаків”, “Бандуристів” у ту ганебну пору було потрощено, як і знищено їхніх авторів, – не злічити! Комусь дуже хотілося збіднити нашу історію й мистецтво, зітерти з обличчя землі й пам’ять про героїчне минуле. Та не вдалося – завдяки таким митцям, як Феодосій Гуменюк.
Народився він у селі Рибчинці на Вінниччині у воєнному 1941-му в селянській родині з діда-прадіда. По-дільські вишиванки, гончарні вироби, витинанки й декоративні розписи місцевих умільців будили художню уяву, розвивали естетичний смак, близький до народного. Робив олівчиком і пензликом перші спроби малювання. Голодний 1947-й вигнав його молодих батьків із села на заробітки аж до Дніпропетровська, де хлопець закінчив Художнє училище імені І. Рєпіна, оволодівши знаннями із живопису, скульптури, архітектури.
Перші успіхи окрилили – і він подався на навчання до Московського художнього училища, затим – до знаменитого Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. Мухіної. Міг би стати модним російським живописцем і навічно там залишитися. Але, здобуваючи знання в сусідів, ніколи не забував, звідки його генетичне коріння, і мріяв повернутися на Батьківщину. Не став кон’юнктурним майстром, а писав тільки те, що веліло його серце.
Навколо нього гуртувалися молоді колеги-побратими з України. Вони, відростивши козацькі вуса і вдягнувшись в українські строї, з гідністю походжали по Невському проспекту, демонструючи свою національну приналежність. У них нерідко запитували перехожі: “Ви пєсняри?” А хлопці з гордістю відповідали, що – українці. Ще тоді Феодосій задумав козацько-гетьманську серію картин і створив пречудового “Сивого гетьмана”. За те, що він возвеличив Івана Мазепу, за художником почали стежити й хотіли знищити його полотно. Але друзі потайки вивезли твір аж до Норильська.
Таким чином картина була врятована, і тепер її побачили глядачі в МАУП. Як і портрети інших гетьманів – Байди-Вишневецького, Наливайка і Виговського, Сагайдачного і Полуботка… А також народних месників – Гонти і Залізняка, видатних українок – Мотрі Кочубей, Лисавети Гулевичівни, Марусі Богуславки… Автор підкреслює відважність козацького війська у походах і його близькість до свого народу, участь у святах, обрядах, звичаях селян. А картина “Вірність Україні” звучить як заклик до кожного з нас робити все в ім’я рідної Вітчизни.
Почерк майстра – самобутній, живописна декоративність робіт привертає увагу монументальністю, образністю, алегоричним змістом і несподіваним поєднанням кольорів – жовтогарячого і червоного з фіолетовим, зеленим, сміливими мазками, і в цьому теж безкомпромісність художника, як і у виборі патріотичних тем.
Знані з юних літ традиції і вірування, перекази й легенди знаходять відображення у доробку митця - щедрування й колядування, дівочі ворожіння, свята Купайла, Спаса, Водохреща… Є у Феодосія Максимовича полотно “У моїй хаті козацтво гуляє”. Його можна розглядати як характерну й цікаву побутову сценку. А мені воно видається далекоглядним символом, здається, автор хоче нам сказати: вірте, обов’язково прийде той час, коли в нашій рідній хаті, в Україні, на повну потугу відродиться козацтво й процвітатиме Держава. Картина запала в душу і запам’яталася.
Оглядаючи експозицію, ще раз і вкотре переконуєшся: таке багате й глибоке, розмаїте і життєдайне коріння здатний мати тільки великий і талановитий народ. Який так гречно й пишно возвеличує художника, чиї виставки з успіхом проходять не тільки в Україні та Росії, а й у Канаді, США, Франції. Він міг би залишитися на Заході й безбідно жити, але повернувся на Батьківщину, щоб бути їй корисним.
У митця є ще одне важливе захоплення – ікономалярство. На прохання священиків церкви Святої Покрови, що в Києві на Подолі, він написав ікону для іконостасу. А подібні роботи слід доручати лише чистим духом і міцної віри майстрам. Таким, як Феодосій Гуменюк. Тому він і одержав це відповідальне замовлення. А ще він має, як професор, свою майстерню історичного живопису, де розвиває не лише обдарування студентів, а також їхні патріотичні почуття й моральні якості, вчить бути справжніми людьми.
На персональній виставці майстра було багато молоді. Прийшли і юні козаки з Військового козацького інституту, що працює при МАУП. Грав на кобзі і співав козацькі думи відомий лірник Василь Нечепа, виступили ректор Інституту культурології та етнополітики Василь Єременко, багато інших.
|
|
| Феодосій Гуменюк. «Моя Україна» |
Хай не згасає Божа іскра
В Україні талановитих художників – сила-силенна, чому може навіть позаздрити будь-яка країна. Але на що витрачають вони своє обдарування? Часто високомайстерні твори нас не зігрівають, бо вони чужі нам за змістом, холодні, далекі за тематикою й образністю. Нерідко, доживши до сивин, автори не розуміють, для чого живуть і які непотрібні плоди створюють, засмічуючи ними духовне середовище. Прикро! А Феодосій Гуменюк, напрочуд цілісна і цілеспрямована натура, завжди долав спокуси на творчому шляху. І лінія життя в нього завжди пряма. Він з ранніх літ знав, чому себе присвятить, і не зрадив України, національного мистецтва, свого народу.