|
|
|
|
| Козаки з роду Капустіних |
В офісі голови правління ВАТ «Донецьке автотранспортне підприємство №11421», отамана Донецького обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва Віктора Івановича Капустіна - козацький музей. На чільному місці - різноманітна козацька атрибутика, фотографії, зроблені п’ятнадцять років тому, коли тільки-но заявили про себе перші козацькі товариства, і останнім часом, коли з джерел національної свідомості і гордості народилася могутня ріка сучасного козацького руху. Серед експонатів - і купча грамота, датована 1905 роком, у якій зазначено, що козак Залеський з Миргородського повіту Полтавської губернії купив поблизу Карані у міщанина землю. Ця грамота, що свідчить про козацький родовід, чи не найдорожча сімейна реліквія синів тавнуків Віктора Івановича, які, як їх батько та дід, відчувають себе козаками.
Коли Віктор Іванович озирається у своє дитинство, то бачить, як його, тільки зіп’явся на ноги, мудрий пращур виводить у поле, де пасуться табуни коней, і, хитро примруживши очі, питає, який же козак без коня.
Чи то наснилося малому, чи так і було, але вже змалку хлопець не уявляв свого хлопчачого життя-буття без вороного: у три роки Віктор став підпаском, у десять справжнім пастухом, що випасав табун колгоспних коней, ходив з кіньми у нічне. У ті роки коней вирощували для радянської армії, тож роботи біля них вистачало усім.
Малого пастушка, який любив, стоячи на спині коня, промчатися селом так, що серце у матері зупинялося, робота біля коней зробила і відповідальним, і дисциплінованим. Ці справді козацькі якості знадобилися йому і під час навчання у школі, а потім у вузі, у роки трудової діяльності.
Не менше від баских коней любить Віктор Іванович коней сталевих - техніку. Тож коли прийшов час обирати свій шлях у житті, вирішив свою професію пов’язати з технікою. Закінчивши середню школу, прийшов у донецький автопарк, де став працювати учнем автослюсаря. Поступово професійно ріс, став слюсарем, майстром, механіком, старшим механіком, разом з тим навчався у Донецькому політехнічному інституті на вечірньому факультеті.
Працювати й навчатися було нелегко, тож до випуску з двох груп, які налічували майже 70 чоловік, дійшло лише четверо. З інститутським дипломом Капустін стаєвже начальником автоколони, потім директором автопідприємства. Зі зміною форми власності підприємства, на якому Капустін пропрацював 48 років, Віктора Івановича, як найдосвідченішого професіонала, талановитого менеджера, людину, віддану справі свого життя, обирають головою правління ВАТ.
Колектив не помилився з вибором. Якщо раніше у Донецьку було 5 автобусних і 4 таксомоторних парків, то сьогодні тут залишилося лише автопідприємство, яким керує В.І.Капустін. Інші або ж не витримали конкуренції, або ж не змогли утримати свій корабель у бурхливому морі ринкової економіки. У Донецькому АТП №11421 не лише зберегли кадри, колектив професіоналів, а й утримують машини у відповідному технічному стані, оновлюють основні фонди, виплачують заробітну плату, займаються благодійництвом.
Інколи керівнику під- приємства доводиться бути й економістом, і менеджером, і дипломатом.
Тож кероване Капустіним підприємство безперебійно обслуговує мешканців Київського та Куйбишевського районів Донецька. Треба зазначити, що перевезення протягом кількох останніх років тут не зменшилися, а навіть виросли, збільшилася кількість рейсів, що перевозять пільгові категорії пасажирів.
Незважаючи на величезне виробниче навантаження (на підприємстві доводиться, як-то говорять, і днювати, й ночувати, проводити там і вихідні), Віктор Іванович - активний громадський діяч. В.І.Капустін - депутат Донецької міської ради чотирьох скликань. Він генерал-лейтенант УРК, голова Донецької обласної організації реєстрового козацтва.
З його приходом на посаду обласного отамана УРК робота в цій організації значно посилилася - нині товариство налічує понад 10 тисяч членів і має свої осередки у Маріуполі, Макіївці, Краматорську, Костянтинівці, Сніжному, Горлівці, багатьох інших промислових містах, а також у сільських районах та окремих селах.
Велика патріотично-виховна та просвітницька робота проводиться в Окремому Південному Приазовському окрузі УРК з центром у Маріуполі. Нещодавно у приморському місті, на вулиці Леніна, 1, якраз напроти Козацького парку, відкрито регіональний штаб УРК. Відтепер кожен мешканець півмільйонного Маріуполя, навколишніх Першотравневого, Тельманівського та інших районів у місцевому штабі зможе отримати необхідну інформацію про діяльність Українського Реєстрового Козацтва, звернутися сюди за допомогою.
- Діє маріупольський штаб цілодобово, - продовжує розповідь Віктор Капустін.
- Донецька обласна організація УРК проводить роботу у багатьох напрямках, - говорить Віктор Іванович. - Це і робота з молоддю, військово-патріотичне виховання, робота з відродження козацьких пам’яток, культурно-просвітницька діяльність.
Отамани міських та районних осередків УРК, керівники полків та козацьких округів ініціюють та підтримують, спонсорують проведення пісенних фестивалів, художніх виставок, різних конкурсів, спортивних змагань, етнографічні експедиції, козацькі походи по рідному краю. Традиційним став фестиваль «Козацькому роду нема переводу», що проходить щорічно у Слов’янському районі, на місці колишньої Козацької пристані, у якому реєстровики беруть найактивнішу участь.
Незабутнім для багатьох учасників став і міні-марафон з легкої атлетики на приз Гетьмана Українського Реєстрового Козацтва, що пройшов напередодні 15-ої річниці Українського козацтва у Донецьку.
Спортом Віктор Іванович опікується особливо - у 1990 році отримав звання кандидата у майстри спорту з авторалі, учасник десятків автокросів в Україні та Росії, ралі «Директор», де вигравав перегони у маститих спортсменів, майстрів спорту.
Віктор Іванович встигає побувати і на розкопках Козацької фортеці, на козацьких святах на Кам’яних Могилах, на Хортиці. І там, і там він може бути екскурсоводом, бо прекрасно знає історію України і козацтва, східних і західних земель. Вдома Віктор Капустін має багатющу історичну бібліотеку, постійними читачами якої є сини Віктора Івановича Олег і Михайло та чотири онуки: Ярослав, Віктор, Богдан і Родіон. Всі хлопці - справжні козаки - красені, спортсмени, відмінники. Сини Віктора Івановича вже обіймають солідні посади, люди шановані, один з них працює в облдержадміністрації, онуки ще тільки розправляють крила. Сумнівів у тому, що вони, як і старші Капустіни, зуміють стати на крило, немає - козацького ж бо роду.