Наприкінці грудня цього року Національна спілка кобзарів України, голова якої – Володимир Єсипок, святкує своє перше десятиліття.
Сорокатисячне Українське Реєстрове Козацтво, його Гетьман і голова Всеукраїнської партії духовності і патріотизму Анатолій Шевченко та газета “Україна козацька”, головний редактор якої – Світлана Чорна, сердечно вітають дзвінкоголосих Гомерів України, Співців козацької волі, героїзму, мужності!
Нехай завжди живе Україна і ваші кобзи грають!
|
|
| Виступає заслужений артист України Володимир Єсипок |
Україні притаманні два феноменальних крила, яких немає більш ніде у світі, - козацтво і кобзарство. Вони напрочуд органічно з’єднані, що бачимо бодай в українському художньому символі – козак Мамай із кобзою в руках. Є свідчення, що на бандурі грав і гетьман Мазепа, інші представники військової старшини та козаки.
Січовики володіли вправно не лише шаблею, пістолем, а й унікальними музичними інструментами – кобзою, бандурою, лірою, що красномовно засвідчує: українська душа і хоробра, і водночас – лірична, поетична. А як оспівували-славили козацькі подвиги і героїв-побратимів! Слова й мелодії, як правило, творили самі. Ті чудові думи, пісні з часів Запорозької Січі стали історично вічними, їх подосі знають і виконують натхненно сучасні кобзарі.
Не вмерла пам’ять і слава про козацьке і кобзарське минуле – ці два самобутніх національних явища: у нинішній Україні діють козацькі громадські організації, які зберігають і відроджують традиції, а також створена Національна спілка кобзарів, працюють-виступають ансамблі, капели, оркестри, індивідуальні виконавці. Показують закордону, який обдарований у нас народ. Його гартували горнила важкої долі, нищили війнами й голодоморами, переслідуванням і засланнями. А він вистояв, зніс усе, вижив і виживає.
Україна – епіцентр Європи, її нев’янучий цвіт! Коли ж ми усвідомимо це й почнемо гордитися собою і гідно жити, створивши благодатні умови на нашій багатющій землі?!
Мандрівні співаки-музики з народу, мастаки гри на прадавніх інструментах відомі ще з часів Київської Русі. Згадаймо “Слово про похід Ігорів”, фрески Софії Київської… Від боянів до кобзарів – шлях проліг через століття і століття. Старі й сиві, часто незрячі, селянські сини з юними поводирями ходили по селах, виступали біля Божих храмів і монастирів, на ярмарках і базарах. Люди слухали їх, а власті били, запроторювали в тюрми, трощили інструменти, бо кобзарі оповідали правду, будили національну свідомість і гідність, закликали до боротьби з несправедливістю, утисками, пограбуваннями.
Перебенді, немічні, та сильні духом, яких любив Тарас Шевченко, ставали духовними поводирями рідного народу, носіями Української соборності і патріотизму. Тому їх морально й фізично вбивали. Так безжально, жорстоко чинили і за радянської доби. Та не вдалося зітерти з обличчя землі цілого пласта української культури. До речі, епічне мистецтво мандрівних трубадурів, менестрелів, бардів було поширене в Європі, так само і на Сході. Але де вони тепер? Із зникненням їх збідніла й духовність тих народів. А наше багатство – кобзарський скарб – дивовижно живуче, і треба його берегти.
За часів Козацької держави особливо розквітло кобзарство, стало всеукраїнським явищем. Репертуар народних співців був здебільшого героїко-козацький – думи і пісні, псалми і романси присвячували цій головній темі. Із тих творів слухачі дізнаються про Байду, Сірка і Богуна, Хмельницького і Сагайдачного, військові походи, подвиги, поразки…
|
|
| Ялтинський Гомер Остап Кіндрачук свою думу присвячує морю |
Думи, пісні передавалися з вуст в уста, від покоління до покоління. А які віртуозні славетні кобзарі ці твори виконували! Легендарні Остап Вересай і Володимир Кабачок, Євген Адамцевич, інтерпретатор “Запорозького маршу”, Гнат Хоткевич…У кожному регіоні України були свої знаменитості. А також на Кубані, в різних кутках Росії, Білорусі, Західної Європи й за океаном, аж у Канаді, США, Австралії. Є по світах українські кобзарі і тепер.
У незалежній Україні постало питання відродження і козацтва, і кобзарства. Зокрема воскресіння останнього – надзвичайно складний процес: кобзарів так понищили, що не було кому передавати традиції, канули в забуття різні типи музичних інструментів, школи і способи гри, занедбали фабрики, і зникали майстри з виготовлення кобз, бандур. Але ентузіасти, залюблені в кобзарську спадщину, почали гуртуватися і збирати докупи золоті краплини досвіду.
Потужним поштовхом до розвитку мистецького жанру стало утворення 10 років тому Спілки кобзарів, яка з 2002-го має високий статус Національної. Вона об’єднує навколо себе кобзарів і бандуристів, майстрів і викладачів, кобзарезнавців і музикознавців… Спілка працює в різних напрямках: організовує і проводить з’їзди і конференції, “круглі столи”, фестивалі й конкурси, підтримує зв’язки з діаспорою, опікується виготовленням музінструментів, видає репертуарні збірники, посібники, здійснює навчально-виховну роботу.
Але плідна діяльність Спілки належно ще не поцінована: для неї держава виділяє коштів у 7-8 разів менше, ніж для інших творчих спілок. І це несправедливо.
Вересаєве свято на Чернігівщині, фестивалі “Під срібний спів бандур” у Миколаєві, “Струни вічності” у Вінниці, “Волинський кобзарик” у Луцьку, інші стали популярними серед виконавців і слухачів. Молодь оволодіває майстерністю у Стрітівській сільській вищій педагогічній школі кобзарського мистецтва, що під Києвом. Заплановано відкрити подібну школу наступного року і в Рівному. Бажаючі вчаться грі на кобзі, бандурі і в музичних училищах та колективах художньої самодіяльності. Поки що є єдина в Україні кафедра кобзарського мистецтва та бандури в Київському національному університеті культури і мистецтва, де викладає і професор, заслужений артист України і лауреат Всеукраїнського конкурсу, голова Національної спілки кобзарів Володимир Єсипок.
Концертна діяльність Володимира Миколайовича має міжнародне визнання – він багато гастролював не лише по Україні, а й за кордоном, блискуче володіє інструментом, яскрава образність, тонкий ліризм і гумор властиві його індивідуальній манері виконання. А ще він досвідчений педагог, видавець, редактор, упорядник збірок кобзарських творів, громадський діяч і здібний організатор. Його особистий внесок у відродження жанру – вагомий. Зокрема, за його активною участю проведена в музеї гетьманства важлива наукова конференція “Кобзарство – чинник державотворення”.
Кобзар - носій нашої національної духовності
|
|
| Люблять збиратись разом кобзарі |
- Кобзарство – це синтез гри на інструменті, співу у супроводі, мовлення й артистизму, - наголосив у нашій бесіді Володимир Єсипок. – І набагато більше: кобзар не лицедій, а носій нашої національної духовності. Він сам себе створює, свою манеру, свою школу, майстер-клас.
І справді. Переконуєшся в цьому, коли слухаєш сучасних велетів духу: Василя й Миколу Литвинів, Василя Нечепу і Михайла Коваля, Людмилу Посікіру і Степана Щербака, Романа Гриньківа і Тараса Компаніченка. А яким універсалом був знаменитий Андрій Бобир! І як багато може зробити лише одна людина, така, як народний артист Сергій Баштан!
Невичерпна на таланти Українська земля. Кобзарі своєю чарівною грою і співом – наче орли сизі із посестрами сріблострунними – здіймаються у Небесну високість. І нас, слухачів, туди за собою ведуть.
Наостанок нашої бесіди Володимир Єсипок упевнено сказав:
- Поки є Держава Україна – будуть і козацтво, і кобзарство!