Відомий український історик, доктор наук, професор Юрій Мисик ще в 70-і роки минулого століття від своїх родичів, сусідів почав записувати спогади про голодомор 1932-1933 років. Поширювати матеріали в підрадянській Україні було надто небезпечно, марно було думати, щоб їх опублікувати.
Уже після 1991 року, з проголошенням незалежності, Юрій Мисик, тоді викладач Дніпропетровського держуніверситету, відновив цю дослідницьку роботу, залучивши ще й студентів. Їхні записи ввійшли до першого тому книжки «Український голокост 1932 -1933. Свідчення тих, хто вижив», що побачила світ у Києві 2003 року.
Основу другого тому, який нещодавно вийшов друком за редакцією Юрія Мисика у «Видавничому домі «Києво-Могилянська академія», становлять свідчення-сповіді людей, що їх зібрали студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія», де нині викладає професор Юрій Мисик. Це матеріали вже з вуст жителів Київської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької областей.
Мешканець села Мазепинці на Київщині, батьківщини гетьмана Івана Мазепи, краєзнавець Борис Демківський навів такий факт: за чотири роки Другої світової війни до села не повернулися, загинувши на фронті, 68 осіб. А за 1933 рік у Мазепинцях було заморено голодом 434 селянина.
У книзі подано спогади й про повоєнний голодомор.