|
|
| Учасниці ансамблю с.Семенівка Краматорської міськради |
Історія Донецького краю відрізняється значною складністю, достатньо пізнім терміном утворення осілого населення. Історичні дослідження показують, що значну частину при формуванні основного складу населення становили запорозькі козаки та їхні нащадки, а також селяни з інших українських земель. Фольклорно-експедиційні дослідження донецьких земель і сьогодні показують, що у селах переважає українська говірка, український пісенний репертуар. У цих експедиціях у різні часи брали участь працівники Обласного науково-методичного центру народної творчості (нині Обласний навчально-методичний центр), студенти і викладачі Донецького національного університету та консерваторії (нині музична академія). Таким чином, вдалося вийти на нащадків козаків, що дозволило припустити можливість збереження і козацьких традицій, зокрема у фольклорній творчості. Так, у с. Семенівка, що є нині на околиці м. Краматорська, виконавиці народних пісень повідомили, що батьки деяких з них називали себе козаками.
Перш за все слід сказати, що поняття “козацька пісня” введено у науковий обіг філологічною гілкою фольклористики й обумовлено словесним текстом, тобто тим, що у пісні згадується козак. Зрозуміло, що такі пісні пов’язані з козацьким середовищем і могли з’явитися лише тоді, коли козацтво утвердилося як певна соціальна сила. У таких піснях оспівувалися перемоги козаків, висловлювався жаль з приводу поразок, нещасть, виводилися найкращі якості характеру козаків: сила, волелюбність, зневага до болю й смерті і, в той же час, прості людські почуття любові чи смутку.
Та з кінця ХVІІІ ст. козацтво зникло з історичної арени. Проте не зникає з мовного ужитку, зі свідомості, з фольклору образ козака. Більше того, слово “козак” стає широко вживаним синонімом до слів “хлопець”, “парубок”, “герой”, “красивий”, “сильний”, “сміливий”, навіть “українець”. Продовжують функціонувати козацькі пісні, хоча й набувають яскравих ліричних рис. Можна говорити, що козацтво стає основою народної пам’яті про героїчне минуле українського народу, а козацька культура, у тому числі фольклор – переходять у статус козацької традиції.
У репертуарі семенівців також зберігаються пісні, в яких головним героєм є козак, який “любить”, “сумує”, “журиться”, “присягається”, “сватається”, “зраджує”, “мандрує”, “повертається додому”, “лежить порубаний, постріляний, китайкою покриваний”. Крім останнього, всі інші мотиви стають поштовхом для відображення типових життєвих ситуацій, які трапляються в житті більшості звичайних людей, зовсім не обов’язково козаків. Подібні сюжети, розспівні мелодії, переважно неспішний темп виконання обумовлюють приналежність пісень до ліричної або лірико-драматичної (в одній з пісень співається про те, як мати з дочкою варять зілля і труять козака) жанрових сфер.
Та є серед семенівських пісень і така, яка досить добре зберегла характерні особливості власне козацьких пісенних зразків. Це пісня “Ой на горі огонь горить”, присвячена темі смерті козака, який “в долині лежить”, а “в головах ворон кричить, а в ніженьках коник скачить”. Козак просить коника не плакати, а бігти до батьків і розповісти їм, що син їхній “оженився” і “взяв собі паняночку, в чистім полі – земляночку”. Зрозуміло, що такий текст міг виникнути тільки в козацькому середовищі.