|
|
У видавництві «Донбас» вийшла друком книга «Нащадки козаків у Донбасі».
У передмові до видання упорядник Анна Дідова зазначає, що Донбас - істинно козацький край. Нещодавно у регіоні урочисто відзначено 500-річчя виникнення українських козацьких поселень на території нинішніх Донецької і Луганської областей.
Значна частина книги, що має майже 300 сторінок, присвячена розповідям про лідерів Українського Реєстрового Козацтва, діяльність осередків УРК. Це, зокрема, нариси «Тут моє коріння, тут моє ім’я» про голову УРК Анатолія Шевченка, «Фермер із Лукомор’я» про полковника УРК Івана Грицая, «На землі древньої Домахи» про отамана Окремого Південного Приазовського округу УРК Володимира Муравйова, «Відлуння душі» про козака-художника Володимира Балакая, «Під надійною охороною» про Перший Землянківський полк УРК, «Не забуваймо, якого ми роду» про отамана Донецького обласного товариства УРК Віктора Капустіна. Нариси «Естафета «Молодої Січі», «Я - українка» присвячено молодим реєстровцям. Про діяльність Українського Реєстрового Козацтва читачі дізнаються з нарисів «Над Хортицею - Боже знамення», «Помилка Гійома Боплана», «Дорога до Храму» та інших. Автори нарисів - головний редактор газети «Україна козацька» Світлана Чорна, заслужений журналіст України, власний кореспондент «УК» Ліна Майба, керівник прес-служби УРК Микола Карабанов.
Книга добре ілюстрована. Десятки кольорових фото генерал-майора УРК Миколи Карабанова закарбували миттєвості зустрічей Президента України, Гетьмана України Віктора Ющенка з керівником УРК Анатолієм Шевченком. На світлинах - одухотворені обличчя козаків і Берегинь, козацькі будні та свята, походи й експедиції, спортивні змагання, вистави театру УРК.
Пропонуємо увазі читачів один із нарисів книги «Нащадки козаків у Донбасі».
Козацький дух живе в віках
Курним Кальміуським шляхом ногайці гнали ясир. Дорога прямувала на північний схід, вилася понад Сіверським Дінцем, а далі піднімалася разом з Осколом до Дону, щоб через багато верств загубитися у чужих безкрайніх степах.
Босоногі, спраглі невільники, які йшли за кіньми, завантаженими награбованим добром, трималися з останніх сил.
Молодий Шевченко, якого товариші на Запорожжі за сміливість та витривалість називали Живосилом, обійшов валку бродом. У переліску притримав коня. Запорізький розвідник добре знав ці місця, бо не раз ходив з отаманом відбивати у ординців ясир.
Ще зорі не зблідли, як Живосил почув у степу якийсь рух – чи то майнула чиясь тінь, чи то скинув крилом сонний птах. Ще хвилька - і перед ним нізвідки виринув Степко, а за ним цілий козацький загін, готовий до січі.
Бій розгорівся, як жарина, кинута в сухий хмиз. В одну хвильку тишу розколов бойовий козацький клич, а за ним покотилися по степу дзвін шабель, іржання коней, стогін людей. Шевченко кинувся у вир смертельного танку – сміливого ж бо куля боїться, сміливого шабля не бере...
Якщо для одних людей час пресується у місяці, роки, то у Шевченка він вимірювався походами і битвами. Скільки їх залишило відмітини на його обличчі, на грудях, порахувати важко. Ходив він на Крим і Кафу, на Варну і Стамбул. Останній же свій бій прийняв біля Козацької Пристані, що стала домівкою для козаків на берегах рідного Сіверського Дінця. У ту хвилину, коли ногайський клинок пронизав серце, лише й устиг подумати – прийшов час його синам захищати неньку Україну...
...Шлях до козацтва Анатолія Івановича Шевченка, ректора Донецького державного інституту штучного інтелекту, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора технічних наук, доктора богослов’я, професора, був таким же довгим і складним, як і дорога Живосила вздовж Сіверського Дінця того далекого літнього дня.
У п’ятнадцять років він поїхав з рідного чернігівського села на Донеччину, з якою його пов’язували і сімейні перекази, і генетична пам’ять. Закінчив Донецький технікум легкої промисловості, відслужив в армії, у Донецькому державному університеті, на фізичному факультеті, отримав спеціальність „радіофізика і електроніка”. Працював у Комітеті державної безпеки і займався науковою роботою. З 1991 року і дотепер Анатолій Шевченко – директор Науково-дослідного інституту штучного інтелекту МОН і НАН України.
Згодом А.Шевченко ініціює відкриття у науково-дослідному інституті навчального підрозділу, і у 1997 році тут було створено Донецький державний інститут штучного інтелекту. Того ж року наказом міністра освіти Анатолій Іванович призначається ректором ДонДІШІ.
Нині в інституті та його філіалах у Києві, Львові, Маріуполі на чотирьох факультетах - економічному, сучасних комп’ютерних інформаційних технологій, філософії і релігієзнавства та заочному - навчаються 5 тисяч студентів. Ступінь кваліфікації професорсько-викладацького складу дає можливість готувати фахівців з найпрестижніших професій: програмне забезпечення автоматизованих систем, міжнародна економіка, інтелектуальні системи прийняття рішень, економічна кібернетика, релігієзнавсто. При вузі працює аспірантура і докторантура.
Сто професій козацького робота
Інститут штучного інтелекту давно визнано одним із провідних національних науково-дослідних інститутів у сфері досліджень та розробок інтелектуальних комп’ютерних засобів і систем штучного інтелекту та робототехніки.
Дванадцять років поспіль ІШІ експонує свої розробки на найбільшій у світі Міжнародній виставці інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних технологій СеВІТ, що традиційно проходить у Ганновері (Німеччина). Серед цих розробок – кілька поколінь мобільних роботів „Інтелект”, які можуть використовуватися у найрізноманітніших сферах людської діяльності: у космічних дослідженнях, медицині, будівництві, на залізничному транспорті, у багатьох галузях промисловості, при ліквідації аварій. Не бояться інтелектуальні машини агресивного чи радіаційного середовища.
Окрім великої серії інтелектуальних систем, що можуть використовуватись в охоронних сигналізаціях, автоматизованих перекладачах з іноземної, датчиках тощо, в ІШІ створено цілу комп’ютерну бібліотеку. До неї входять підручники для школярів і студентів з математики, фізики, біології, анатомії, географії, основ права, інформатики, посібники для вивчення німецької та англійської мов, кілька енциклопедій, у тому числі й „Світова міфологія”, „Дітям про все”, „Глобальні катастрофи світу”. Чимало електронних підручників перекладено німецькою, французькою, англійською, італійською й іншими мовами.
Немає цінностей вищих за духовні
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, перебуваючи у червні 2005 року у Донецькому державному інституті штучного інтелекту, за створення першого на Східній Україні факультету філософії і релігієзнавства та за багаторічну духовну роботу нагородив Анатолія Шевченка орденом Святителя Миколи Чудотворця.
Ще раніше високою церковною нагородою гетьмана Українського Реєстрового Козацтва відзначив Митрополит Київський і всієї України Володимир, вручивши йому орден Преподобного Агапія Печерського.
Доктор технічних наук, автор багатьох наукових книг з інформаційних технологій та технічних винаходів, одним із перших серед політичних та громадських діячів пішов шляхом пізнання Творця, усвідомивши, що духовне та моральне зростання можливе тільки через повернення до Бога.
З-під пера Анатолія Шевченка виходить монографія „Основи християнства: шлях до істини”, а згодом у видавництві „Наука і освіта” – монографія „Христос”. Обидві книги, перша з яких рекомендована Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів, - певне переосмислення буття Всесвіту та сенсу людського життя.
Обидві монографії вже видано кількома мовами, в тому числі й англійською у США. Нещодавно, відкриваючи ХVІІ науково-практичну конференцію «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості», Анатолій Шевченко зазначив, що виховання духовної людини, яка формує свої думки і дії на засадах любові, поваги, взаєморозуміння, є нагальною потребою часу. За його твердим переконанням, шлях до добробуту, заможного життя лежить тільки через відродження духовності і моралі.
- Бездуховне суспільство, суспільство, у якому відсутні взаєморозуміння, толерантність, взаємоповага, ніколи не стане суспільством гармонії і добробуту, - говорить А.Шевченко.
Посіяне добро добром і проросте
Своїм святим обов’язком гетьман Українського Реєстрового Козацтва Анатолій Шевченко вважає допомогу всім, хто її потребує: сиротам, інвалідам, людям похилого віку.
Не одну свічку за здоров’я благодійника поставили у сім’ях Олени Лобової з Донецька, Олександра Золота з Красної Поляни Великоновосілківського району, які відчули щиру козацьку турботу й допомогу, багатьох дітей, повернених до нормального життя у притулку „Добрий пастор”, що ним вже кілька років опікується Українське Реєстрове Козацтво і особисто гетьман УРК.
...Олена Лобова народилася з невиліковною хворобою: для її мами Ніни Іванівни, учительки однієї з донецьких шкіл, діагноз - ДЦП у тяжкій формі – прозвучав як вирок. Наперекір долі, яка не дозволила дівчинці піднятися з ліжка і навіть рухати руками, вона почала вчитися все робити ногами. Ногами малювала, писала, згодом друкувала на машинці свої оповідання й кілька романів, вишивала, допомагала мамі й бабусі на кухні чистити картоплю...
Багато років Оленка мріяла про комп’ютер – на старенькій друкарській машинці могла за цілий день надрукувати лише один аркуш, а коли доводилося щось переписати чи поправити, то витрачала на це два чи три дні.
Виповнити заповітні мрії Олени допоміг Анатолій Шевченко. Дізнавшись про біду дівчини, що не скорилась долі, а самотужки пройшла курс навчання у середній школі, вивчає зі словником іноземну, пише романи й повісті, гетьман подарував їй комп’ютер з принтером. Спеціалісти з УРК взяли на себе матеріальне забезпечення домашнього „видавничого” комплексу Олени, проводять профілактичні та ремонтні роботи.
Ще один справжній герой, який зумів кинути виклик долі, - Сашко Золото. Не маючи можливості ходити (після невдалої операції у дитинстві), він загартовував себе і так натренував руки, що став одним із найбільших богатирів країни. Однією рукою Сашко може більше тисячі разів виважити двопудову гирю! Його мрії – мати вищу освіту і стати програмістом – теж допоміг здійснитися Анатолій Іванович. Викладачі ДонДІШІ прийняли вступні іспити у Сашка прямо вдома, у Красній Поляні, тепер він наполегливо освоює премудрості комп’ютерної грамотності.
Особливий біль для Анатолія Шевченка – безпритульні діти. Як справжній козак, він воліє не говорити про проблему, а без вагань її вирішувати. Так, Макіївський притулок „Добрий пастор” ось вже кілька років є постійною адресою дбайливої опіки реєстровців. І сам гетьман, і берегині УРК Валентина Фурманюк і Валентина Семенова, і отаман Першої студентської козацької дивізії Олександр Страшной разом зі студентами – часті гості у дітей-сиріт, які мають від цих відвідин не тільки подарунки. Щире, чуйне спілкування, поради, душевні розмови не одного вихованця повернули до здорового життя, врятували від необачних кроків.
Одним із головних своїх козацьких завдань Анатолій Шевченко вважає допомогти молоді, студентам обрати правильні життєві шляхи. А будь-яка дорога до самовдосконалення й злету пролягає, за переконанням гетьмана, через усвідомлення Божої сутності всього сущого на цій землі.
Два роки тому Анатолій Шевченко взявся за будівництво першого в Україні храму для молоді і студентів. Однокупольна церква вже піднялася перед головним корпусом інституту штучного інтелекту на висоту 28 метрів. Ведеться будівництво методом народної толоки, працюють на ньому студенти під час своїх суботників, а учні ПТУ при ДонДІШІ проходять тут свою виробничу практику. Церковний інвентар, меблі, іконостас теж будуть власного виробництва – у майстернях училища майбутні червонодеревці вже мережать з дерева царські врата.
- Нас усіх на цій землі, під цим сонцем, єднає Всевишній своїми заповідями, своїм святим словом, - говорить Анатолій Іванович. – Церкви з окремими кімнатами для молитов представників різних конфесій є у Єрусалимі, тепер такий Божий дім буде і в Україні.
За яку б справу не взявся Анатолій Іванович, обов’язково доведе її до кінця. У його наполегливості, умінні зважити всі «за» і «проти», щоб обрати оптимальний варіант вирішення наукової чи життєвої задачі, в бажанні допомогти тому, хто потребує допомоги, у силі волі, невтомності й завзятті і проявляється козацький, той, пращурів, шевченківський незламний дух. За покликом серця чи за голосом крові, називайте це хто як хоче, десятиліття тому прийшов він у лави козацтва, щоб разом з побратимами розчистити замулене джерело національної самосвідомості, нашої національної гордості.
- Основна наша мета – побудова держави з козацькою моделлю демократії, яку народ формував та випробовував століттями, - говорив Анатолій Шевченко на установчому засіданні Всеукраїнської громадської організації „Українське Реєстрове Козацтво”.
- Історія не терпить безнаціональних держав і бездержавних націй. Козацтво, як носій національної ідеї, виступає організаційною, захисною, державотворчою силою. Головним принципом розбудови Української держави та становлення національної ідеї має стати духовність. Наша держава не один рік перебувала у пошуках власної національної ідеї. За баченням Українського Реєстрового Козацтва, це „Бог – Народ – Україна”. Тож, втілюючи її у життя, маємо працювати не покладаючи рук.