Якось Ендрю Карнегі сказав: «Заберіть у мене моїх людей та залиште фабрики, і скоро підлоги їх поростуть травою, заберіть у мене фабрики та залиште людей, і скоро у нас з’являться нові фабрики, кращі за ті, які були». Ця філософська оцінка ролі конкретної люди, фахівця, патріота у тому чи іншому процесі, явищі якнайкраще виражає сутність людського фактора в поступальному русі суспільства.
|
|
Тож і Українське Реєстрове Козацтво, дієве, активне, державотворче, тримається на особистостях, козаках по крові і духу, людях небайдужих, здатних творити добро, піклуватися про державу і її майбутнє. Серед велетів козацького лицарства - Олександр Гіпоть, отаман Приазовського куреня, що входить до складу багатотисячного Окремого Приазовського Південного округу з центром у м. Маріуполь.
За професією Олександр Ілліч - будівельник. Майже п’ятнадцять років очолює акціонерне товариство «Управління механізації». І хоч господарство свого часу пережило нелегкі часи гіперінфляції, стовідсоткового бартеру, закриття підприємств-партнерів, Олександр Гіпоть разом з командою однодумців не лише зберегли управління, кадри, техніку, а й змогли побудувати роботу так, щоб стати лідером галузі, надійним партнером замовникам. Прибутку вистачає і на достойну зарплату працівникам ЗАО, на утримання соціальної сфери (управління зберегло і розвиває свої бази відпочинку на Азовському морі) і на благодійництво.
Як справжній козак (О. Гіпоть народився у селі Шевченкове поблизу Запоріжжя, тож справедливо вважає, що у його роду були запорожці), Олександр Ілліч, як і отаман Окремого Південного Приазовського округу УРК Володимир Муравйов, керівники інших козацьких підрозділів з Приазов’я, має вже власні традиції благодійництва. Протягом кількох років реєстрові козаки допомагають продуктами харчування, фінансами дитячому будинку «Центр опіки», що у Маріуполі, загальноосвітнім школам міста. На їх рахунку - реконструкція козацького парку, розташованого на місці колишньої запорозької фортеці Домаха (тільки на цей проект було витрачено із спільної козацької каси близько 200 тисяч гривень). А ще допомога у будівництві сільських церков у Сартані, Урзуфі, Ялті. І техніка, і люди з «Управління механізації» на відбудові храмів працювали не один день.
Втім, про благодійництво чи інші свої добрі справи Олександр Ілліч не любить розповідати. Чого говорити, треба діло робити!
За прикладом голови правління ЗАО у реєстровики записалося кілька десятків працівників підприємства, а ще в курені - обидва сини Олександра Ілліча. Хлопцям однострої пасують, та головне - наука батька-козака, який невтомно навчає синів бути Людьми.
Коли заходиш до Олександра Гіпотя в службовий кабінет, таке враження, що потрапив у музей: над робочим столом портрет Тараса Шевченка, на стінах - зображення гетьманів, різноманітна козацька символіка, в кутку - шитий золотом прапор куреня. Під цим прапором приймають присягу новобранці, проходять козацькі ради. Для отамана куреня козацький прапор, як і портрет Тараса Шевченка, - святині, які зобов’язують козацького сина бути вірним Україні і власному народу.