|
|
Молодий київський вчений Валерій Томазов є одним із небагатьох в Україні генеалогів. Саме він докопався до сенсаційних скарбів і на своєму родовому городі, і на спадкоємній ниві колишнього головного художника Національного театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка Федора Нірода, графа зі старовинного скандинавського роду.
Із старовинного козацького роду
В. Томазов з’ясував, що прабабуся Нірода, уроджена Лукашевич, була прямим нащадком гетьманів Івана Скоропадського, Петра Дорошенка, Данила Апостола та генерального судді Василя Кочубея, котрий був прибічником Петра І. Водночас другий предок, Карл Нірод, під час Полтавської битви був правою рукою Карла ХІІ. Тож створивши декорації до опери “Мазепа”, Федір Нірод таким чином вшанував чоловіка, за наказом якого стратили його родича Василя Кочубея…
Із старовинного козацького роду походила і бабуся самого вченого – Валерія Томазова. Рідна сестра Валерієвого прапрапрадіда Варвара Пустовойт була одружена з правнуком генерального бунчужного Луки Осиповича Закревського та його дружини Ганни Григорівни Розумовської. У невістку Варвари Пустовойт, Ганну Закревську, закохався Тарас Шевченко, гостюючи в їхньому маєтку в Березовій Рудці.
Найдавнішого предка по лінії батька Валерій знайшов за архівними документами у Константинополі. Православний грек Юрій Хомич, перебуваючи на службі у турків, 20 років був таємним агентом Росії. 1750 року його розкрили, але у в’язниці він підкупив охорону і втік до Італії, де одружився з місцевою жителькою. Від цього Юрія Хомича, котрого в Італії нарекли Томазо (в перекладі з італійської – Хома), і походить рід Валерія Томазова – кандидата історичних наук, наукового співробітника Інституту історії України, голови Українського генеалогічного товариства, котрий нині працює над докторською дисертацією “Козацько-старшинські роди грецького походження. Культурний, економічний та політичний аспекти”.
Греками В. Томазов зацікавився не лише через своє походження. Він передусім дослідник козацько-старшинських родів, а серед козацької старшини було дуже багато греків. Учений досліджував роди Ніродів, Патонів, Марковичів, Вернадських, Костянтиновичів, Модзалевських, Тамар (Лев Павлович Тамара був колись губернатором Києва).
Ось що розповів В. Томазов про прізвище Патонів:
- Останніми роками почали казати, що воно німецьке. Я ж читав у Петербурзі, у справі про дворянство Патонів, що вони були шотландцями. У мене є вже кілька опублікованих статей про цей рід. Він дуже шанований. Мало хто знає, що дідом Євгена Оскаровича був відомий генерал Петро Іванович Патон, постійний член російського сенату. Саме від нього розпочинається гілка, яка привела Патонів в Україну. Його син, тобто дід нашого президента Національної академії наук Бориса Євгеновича Патона, - досвідчений дипломат, одружений з чернігівською дворянкою Шишковою. Переважно на Чернігівщині були їхні маєтки. Серед Патонів значився військовий офіцер, який за доби визвольних змагань при гетьмані Скоропадському був досить значною постаттю в українському морському відомстві.
А інтерес до роду Вернадських виник з тези відомого вченого про гени обдарованості, які накопичуються, а потім у когось вибухають. Академік Вернадський, на думку В.Томазова, - людина планетарного виміру. Він з козацько-старшинського роду. Письменник Володимир Короленко доводиться йому троюрідним братом, Борис Левович Модзалевський, пушкініст, засновник Інституту російської літератури в Санкт-Петербурзі, та Вадим Левович Модзалевський, історик, засновник української генеалогії (дуже відомі люди), - двоюрідні племінники Вернадського.
Потужно вибухнули гени обдарованості в роду Марковичів – там одинадцять видатних діячів.
Архіви зберігають ще багато таємниць
Головне для Валерія Томазова – вивчення архівних документів, адже вони розповідають, якою була українська традиція фіксації генеалогічного матеріалу, як складалися родовідні дерева. За кордоном у ранньому Середньовіччі зобразити генеалогічні дерева – з плодами, з листям – замовляли дуже відомим художникам. Архітектори вбудовували такі панно в стіни осель, там, де мали бути фрукти, розміщували портрети предків.
Українська ж традиція набирала обертів кілька разів. Тим, хто нині займається Київською Руссю, найперша помічниця – генеалогія, бо інших джерел для них не залишилося: тільки літописи – родоводи київських князів. Другий період – коли на українську традицію впливали польська і литовська. У Польщі не було державних установ, які б займалися складанням родоводів. Зате це робили вчені при кожному дворі магната. Для часів Богдана Хмельницького характерні родинні хроніки: опис історії роду в них вівся паралельно з історією землі, де він мешкав, і держави. Пізніше вплинула на українську традицію Західна Європа – почали складати родовідні таблиці, схематичні дерева. Збереглося кілька родоводів, де генеалогія зображена дуже незвично. Рід Сулими, приміром, - у вигляді людини, яка розставила руки й ноги (це гілки), а в череві знаходився його засновник. Бант із двома стрічками – генеалогічний символ Савицьких і Пустот, які мали різні прізвища, але одного родозасновника, і споріднення демонстрували бантом. Це – залишки тієї середньовічної традиції, яка на початку ХVІІІ століття вважалася рудиментом.
Говорячи про найсучаснішу генеалогію інших країн, В. Томазов особливо виділяє дослідження материнських гілок, жіночих, які в нас взагалі ігнорувалися. А європейські вчені виявили дуже цікаві речі: якщо ми не знаємо жіночих гілок, нам важко уявити, чому ті чи ті люди отримують посади в державному устрої. Від батька успадковується прізвище, а виховуються діти, доки він на роботі, в колі матері, яка, звісно ж, веде їх до своїх родичів, котрі для неї ближчі, ніж чоловікові. І вони значно більше, ніж батькова рідня, впливають і на формування особистості дітей, і на їхній подальший кар’єрний ріст.
Варта уваги ще одна тенденція в зарубіжній генеалогії – її демократизація. Вивчаються родоводи всього села чи навіть регіону: коли кожен рід тут з’явився, звідки переселився, з якими сім’ями поєднався шлюбними зв’язками. У Франції досліджували всі родоводи одного з департаментів (це адміністративний поділ), назва якого починається на літеру “А”. У багатьох країнах Європи генеалогія на такому рівні, що 5-7 своїх поколінь може знайти будь-яка людина: їй допоможуть у цьому комп’ютерні системи різних центрів та організацій, які добре фінансуються.
Серед наших співвітчизників людей, котрі цікавляться власним родоводом, на жаль, небагато. Це прийде до сучасних буржуа, можливо, через два покоління. Увага до своїх предків з’являється в людини з освіченістю, усвідомленням свого місця в суспільстві.
Усі мають зрозуміти, що предки не бувають хорошими чи поганими, вони такі, які є. І ми не стали б настільки досконалими, якби не було їх.