|
|
| В.Балакай. Чорнобиль |
Маріупольській художній галереї імені Архипа Куїнджі відкрилася персональна виставка донецького художника Володимира Балакая «Думи про Послане». Напередодні, у січні і лютому, з роботами живописця-філософа ознайомилися тисячі донеччан під час виставки, що проходила в Будинку працівників культури. І колеги по цеху, і численні відвідувачі в один голос заявляють, що картини Володимира Балакая - нове слово у сучасному мистецтві, слово, яке примушує думати, яке нагадує про персональну відповідальність кожного перед майбутнім.
Починаючи з кінця 50-х, випускник Київського художнього училища, а на той час студент Тбіліської художньої академії, на різних виставках, у тому числі і всесоюзних, заявляє про себе як про пейзажиста, що може самим лише пензлем зіткати з фарби і солов’їну ніч, і мудрість осені, рясні літні тумани чи сніп зірок з Чумацького шляху.
Володимир Балакай неодноразово стає переможцем мистецьких виставок і конкурсів на Донеччині, у Києві і Москві, лауреатом художнього меморіалу імені славетного земляка Архипа Куїнджі. Розходяться широкими світами його любі діти-картини до Німеччини, Японії, Канади, Греції.
Туди, на далеку батьківщину Зевса-громовержця і роду Балакаїв, Володимира Леонідовича кличуть друзі, багатообіцяючі перспективи. Він же прикипів до України серцем і душею. Тут, у рідному приазовському степу, могили його дідів і прадідів, тут його життя. І хоч яким воно не було важким (батька, як міцного господаря, заарештували і розстріляли за вироком трійки, не пережила переслідувань і юна мати), для художника завжди залишалося прекрасним.
Своє натхнення, що виливалося на полотна пахощами степового чебрецю і темінню куїнджівських ночей, красотами Святих гір і Азовського моря, Балакай черпав у рідному краї, у селі Стила Старобе шівського району, де й до сьогодні лежать моноліти церковних стін, що своїм коштом збудував дід Володимира Балакая. В атеїстично-агресивні 30-і церкву, яка довго пручалася, з якогось там разу підірвали вибухівкою. Тепер на її місці, поруч з грудами церковного каміння, присадкуватий будинок культури.
|
|
| В.Балакай. Покаяння |
Можливо, колишня дідова церква, що стала докором сумління для цілої Стили, можливо, реабілітаційні документи, отримані на батька, чи оте гірке напівсирітство й поневіряння світами з роками змінили художнє світосприйняття художника. Не полишаючи пейзажів, він починає працювати над новим циклом робіт. Про його зміст красномовно свідчать назви картин, що одна за одною з’являються з-під пензля майстра: «Чорнобиль», «Дамоклів меч», «Плач сонця», «Перекреслене материнство», «Важкий хрест Землі», «Боротьба Добра і зла», «Покаяння». Підсумком п’ятнадцятирічної роботи над циклом, що зараз нараховує майже сто філософських робіт-роздумів, стала персональна виставка у Донецькому художньому музеї наприкінці 2000 року.
Зачарування-подив, схвальні відгуки і навіть сльози на очах багатьох відвідувачів виставки стали новим імпульсом для творчості художника. Кілька десятків робіт, написаних за час після виставки, присвяченої 2000-літтю Християнста, склали нині основу експозиції у Маріуполі.
У перервах між виставками картини Володимира Балакая не запилюються на полицях майстерні - під егідою Українського Реєстрового Козацтва у Донецькому державному інституті штучного інтелекту впродовж кількох років діє постійна виставка художника-філософа.
Саме тут, і знову ж за підтримки УРК, невдовзі буде презентовано збірник поезії Володимира Балакая, до якого увійшли вірші та поеми з чотирьох його попередніх збірок і які є продовженням його філософських роздумів про призначення Людини, її відповідальність перед Богом і Землею, про себе і про усіх нас.