|
|
| І.Пенський. Цвіт, зацілований бджолами |
20 років минає нині відтоді, як сталося Чорнобильське лихо – страшна трагедія не лише для України, а й для Європи, цілого світу, вірогідно, і Космосу. Важке випробування людства призвело до невтішних наслідків, особливо для українського суспільства. Кожен у нас сприйняв цю біду по-своєму. Зокрема і художники відобразили – як побачили, відчули, збагнули. Намалювали пересторогу майбутнім поколінням. Відтворив Чорнобиль на своєму полотні і чернігівський пейзажист Іван Пенський, назвавши картину як факт, що не зітреться в нашій пам’яті ніколи: “26 квітня, 1986 рік”. Будьмо ж пильними й обережними, щоб глобальні катастрофи обминали нас! З любов’ю піклуймося про Землю, не виснажуймо її! Щоб вона буяла весняним квітом садів і рясно родила екологічно чистим золотим колосом, як, приміром, на картинах Івана Пенського.
Іван Пенський з діда-прадіда – селянин. Увесь одвічний родовід його трудився й годувався з матінки-землі. І йому заповідала доля бути з нею нероздільним. Спостережливий і обдарований, беручкий до техніки, юнак став гордістю сім’ї та односельців – освоїв престижну і потрібну людям сільськогосподарську професію і працював комбайнером. Цей фах, можливо, не відпустив би його аж до пенсії. Але більше, ніж техніку, він покохав довколишню красу. Милі неповторні краєвиди він всотував у себе, наче пив Божественний нектар і не міг досхочу напитися. Його душа була у барвах розмаїтої природи і прагнула відтворювати їх на полотні, папері.
Змалечку він багато і захоплено малював, обліплюючи увесь комин діда Петра репродукціями художніх творів із журналів, газет. Рідні прихильно дивилися на цю дитячу забавку, але й гадки ніхто не мав, що з їхнього сільського роду комусь судитиметься стати художником. Село Скрипчин на Чернігівщині, де Іван народився до ІІ Світової війни, було патріархальним, віддаленим од міста і його “високих запитів”.
Однак служба в армії перевернула життя й подальшу долю. Міцного і здібного хлопця розподілили на Прибалтійський морський флот. А там запримітили художні нахили матроса і призначили помічником оформлювача в Будинку офіцерів Таллінна. Радикс Курк прилучив його й до виставок. У 1957-му на одній із них з’являється акварель Івана “На березі моря”. І далі йому щастило завжди на друзів, колег і вчителів. Бо й сам був і є дуже товариським, відповідальним та обов’язковим у стосунках з людьми. Щирий і скромний, ніколи не зазнавався, не демонстрував свою зверхність над кимось, не хизувався талантом, який у нього насправді більший і глибший, ніж чимало в кого з оточення.
|
|
| І.Пенський. Яблуневоцвітно |
Поталанило працювати і художником гарнізонного Будинку офіцерів у Німеччині. Там три роки були надзвичайно плідними для нього і в навчанні, і творчості. У студії Дрезденської художньої академії під керівництвом професора Рудольфа Хука він опановував мистецьку майстерність. За провидінням долі на нього, українського хліборобського сина, батько якого загинув у ІІ Світову війну від рук фашистів, тепер звернув увагу німецький митець і наблизив до себе, передаючи досвід, допомагаючи йому сформуватися як зрілому художнику…
Були в нього і творчі відрядження до Швеції, де твори Івана полюбили, приязно поставилися до автора їх, цінуючи обдарованість і велику працю українця. Довершена гармонія пейзажів, акварелей, насиченість теплотою, світлий романтизм і тонкий ліризм не залишають байдужими глядачів.
Він міг би переїхати до будь-якої більш стабільної і добробутної країни – брав участь у закордонних виставках в Естонії та Німеччині, Польщі та Білорусі, Італії, Швеції та Франції. Має чимало там надійних друзів. Але назавжди оселився на батьківщині, в Чернігові. Бо йому найдорожча поліська земля. Він оспівує її невимовну прекрасність і величний спокій у картинах, за що удостоєний премії імені М.М.Коцюбинського. Став членом Національної спілки художників України. Його доробок високо пошанували наші генії - народні художники Тетяна Яблонська і Михайло Дерегус.
Іван Іванович Пенський не відсторонюється від історичних і трагічних подій України, як нерідко роблять пейзажисти, оточивши себе лише красою краєвидів, тікаючи від проблем суспільства. Йому болять український Голодомор, Чорнобиль, і він зумів свій біль передати художніми засобами. У нього є серія робіт “Земля і люди”, виконана з любов’ю до рідного краю і співгромадян.
Числа активної участі художника у вітчизняних виставках – не злічити! А ще він пише вірші й гуморески, що дають задоволення слухачам… Твори патріота прабатьківської землі дихають барвами будь-якої пори року, ваблять об’ємним простором і свіжістю. Серцем відчуваєш, що він вкладає у них всього себе, свій талант і велику невгасиму любов.