Одне з найпоетичніших свят, нерозривно поєднане з природою і народжене ще в дохристиянські часи, - Трійця.
|
|
А ще його називають Зеленими Святами, Зісланням або Зішестям Святого Духа, П’ятидесятницею. Відзначається воно в 50-й день після Великодня. У народі це свято особливо шановане, хоча про його походження серед простого люду єдиної думки нема. У давнину наші пращури пов’язували трійчанські свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили, яку вважали символом найвищого духовного самоочищення. До прийняття християнства це свято відзначали упродовж шести днів, церковний же календар освячує лише три. За однією з версій, воно пов’язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок) та Богодухом святим (вівторок). За християнським вченням, Дух Святий зійшов на апостолів, щоб просвітити і надихнути їх на труди і подвиги. Він зійшов, щоби залишитися в Церкві Христовій до кінця віків. Тому Трійцю й називають Днем Церкви Христової – хранительки Божих заповідей.
Поетичний настрій свята, пов’язаний з живим спілкуванням з природою, був настільки живучим і шанованим, що християнство змушене було залишити його в ранзі великих, хоч, як знаємо, церковні відправи не мають такої урочистості, як, скажімо, Різдво або Великдень.
Ще здавна зародився звичай прикрашати храми й оселі зеленню: гіллям, травою, квітами, долівки встеляти лепехою. Усе це називається клечанням. Довколишня природа була й залишається духовною опорою народної релігійної структури. І справді гімном природі можна вважати всі обрядодійства, вірування і поетичні легенди, пов’язані із зелом, плетінням вінків, русалками, лісом, ушануванням предків та криничною водою, яку на Трійцю неодмінно слід освятити. І ще один звичай, який існує здавна: у Зелену суботу поминають тих, що пропали безвісти десь на далеких дорогах, у чужих невідомих краях, а таких в Україні завжди було багато – зокрема козаки, а пізніше воїни-герої, що гинули в боротьбі з ворогом за честь і славу своєї Батьківщини.