Художник до останку присвятив себе мистецтву. Але тільки сказати про цю достовірність – замало. Розкрити ж його глибоку і всеосяжну універсальність – неможливо. Бо він належить до плеяди великих, сутність і творчість яких – бездонна. І все ж спробуємо, бодай коротко, оповісти про нього як про Митця-Патріота, без міри залюбленого в Україну, її історію, свій народ, що бачимо в його унікальному художньому доробку.
Своєрідний стиль, яскрава і густа насиченість барв, притягальна сила мазків, нестримна енергетика картин привертають увагу глядачів, не залишають нікого споглядально байдужим. Грандіозність тем і форм, монументальна патетика звучить у полотнах, до якого б жанру він не звертався: у портретах і пейзажах, мозаїчних духовних панно, сюжетних творах з героїчного минулого. Коли я оглядала їх, то мимоволі згадувала вислів-заклик письменника-класика Олеся Гончара: “Думаймо про високе!” Ми ж так часто про нього забуваємо, перейняті дріб’язковістю життя! А пан Євген – ні, своїми творами нагадує нам, щоб серцем підносилися над повсякденним побутом, проблемами…
Звісно, художника багато в чому формують його родовідні витоки, освіта й оточення. Євген Безніско народився 68 років тому в Кагарлику, на Київщині. Розкішна природа змалку захоплювала і змусила взятися за пензель, олівці з дев’яти років. А близькість містечка до столиці відкрили доступ хлопцеві до музеїв і галерей, храмів. Кожна поїздка до Києва була для нього великим святом та розвивала художні навички і смак. Молоде обдарування помітили – він вступає та закінчує престижну Республіканську художню середню школу імені Шевченка в столиці.
Так склалася доля, що Євген жив та навчався також і в Самборі. Зрозуміло, нерідко бував у Львові. А хто із творчих людей хоч раз там побуває, назавжди закохується в чарівне старомистецьке місто. Тому, природно, був у нього вступ і закінчення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, нині академія мистецтв. Ось чому його роботи до всього ще й напрочуд декоративні.
І надалі своє життя пов’язав із дивовижним містом Лева. Зрозуміти тоді молодого, патріотично налаштованого митця було неважко: у Західній Україні він знайшов чимало однодумців – свідомих українців, котрі присвятили себе розвою національної культури. Там була особливо сприятливою атмосфера для праці й поширене звернення до рідних джерел у пошуках свого слова у мистецтві. А крім того, покохав і одружився з тамтешньою талановитою скульпторкою Теодозією Бриж.
Очевидно, велике щастя – пов’язати власну долю теж із митцем, але не з конкурентним. Благо, коли в сім’ї розуміються без слів, взаємодоповнюють, спонукають один одного до творчості й понад те працюють разом, рахуючись із неповторністю близького партнера.
Чоловік і дружина спільним натхненням і зусиллями створили на мальовничій карпатській горі Маківка білокам’яний меморіальний комплекс, присвячений пам’яті українських січових стрільців. На цьому цвинтарі-меморіалі в обрамленні столітніх смарагдових ялиць височать хрести, центральний із них стилізований під каплицю. А в 90-х роках уже пан Євген виконав тут монументальне мозаїчне зображення Богоматері Оранти із Янголами-воїнами – Святим Михаїлом і Юрієм-переможцем. Вони охороняють спокій спочилих героїв.
Вірної подруги й колеги по праці вже немає на цьому світі. Тому Євген заповзято трудиться за двох: робота допомагає рятуватися від болю втрати. Він не зрадив пам’яті Теодозії і не зрадив ідейних настанов покоління митців-шістдесятників, до яких вони з дружиною з юності належали і припадали до традицій-витоків рідної культури.
Понад 40 років художник з любов’ю офортами та ліноритами ілюструє літературну спадщину українських геніїв – Тараса Шевченка та Івана Франка, Лесі Українки та Василя Стефаника. За великий цикл художніх робіт до творів Каменяра він по праву удостоєний нині Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Упродовж життя митця хвилюють Біблійні мотиви, Євангельські сюжети. Так, у Золочівському замку, на Львівщині, в 1995 році він створив мозаїку меморіальної каплиці, присвячену жертвам МВД-КДБ, де домінують образи Ісуса Христа, Апостолів і Янголів. А два роки по тому в Чорнобилі працював над художнім циклом “Чорнобильська Голгофа”.
Духовність, соціальне звучання у творчості Безніска – головне. Природна потреба його душі. І оце він найбільше цінує в людях. Тому створив ще й портретну галерею визначних духовних постатей України різних часів: письменників і художників, священиків і громадських діячів. Лики Мазепи, Виговського, інших гетьманів Запорозької Січі, Короля Данила зворушують психологічним розкриттям образів. Портрет Патріарха Йосипа Сліпого роботи Безніска Львів подарував Папі Римському Іванові Павлу ІІ. А також копію бронзового пам’ятника Данилові Галицькому в місті Володимирі-Волинському, який створила ще пані Теодозія за картиною чоловіка.
…Уродженець землі київської назавжди залюблений у всю Україну, а особливо в Карпати і стародавній Львів, з якими тісно пов’язаною стала його доля. Пейзажі Безніска приковують увагу величністю, краєвиди Львова – філософськими роздумами. Картини пана Євгена експонувалися на багатьох вітчизняних, закордонних і персональних виставках, зберігаються у музеях Франції, Канади, США…
У Книзі відгуків знаходимо багато цікавих записів-вражень. Знаменитий актор Богдан Ступка цінує унікальний та універсальний талант уже й за те, що він “наважився творчо, мистецьки інтерпретувати чи не всю спадщину геніального Івана Франка”. Політичний діяч, урядовець Роман Лубківський вважає, що сподвижницька творча праця художника збагатила світ. Поет Павло Мовчан навічно тримає лінії та образи Євгена Безніска на дні свого серця.
Віктор Ющенко, нинішній Президент України, ще п’ять літ тому написав у Книзі відгуків, що “хвилі творчого трепету” митця “розкочувалися всією Україною, ТВОРЯЧИ ЕПОХУ… Дух цієї ЕПОХИ застиг у роботах майстра”.
Особисто я у захваті від картини “На фоні Домініканів”, яка подумки повертає мене на вулицю перед знаним львівським Собором, де бувала не раз, змушує по-новому подивитися на той чудовий куточок Львова і під церковний дзвін замислитися над суттю буття. А тихий провінційний Золочів, куди нерідко свого часу їздила, завдяки художньому меморіалу Безніска, став, без перебільшення, місцем паломництва. І цим місцеві мешканці пишаються.
Євген Безніско по-своєму увічнив нашу історію та культуру засобами образотворчого мистецтва. Та став великим і українським, і європейським художником.