|
|
Як склалась його доля і відбувалося становлення – як постаті у нашому суспільстві? Це хотілося б дізнатися, коли зустрічаєшся з неординарною людиною. Яка вона і риси її вдачі, звідки родом, чого і як досягла, завдяки чому?
Неймовірно складно зазирнути в людську глибину і пізнати істинну сутність душі. У даному випадку мені цей нарис писати допомогло те, що знаю пана Олександра не один рік, бачила його в різних ситуаціях, зокрема і в складний період свого життя.
О.А. Мошковський чимало років поспіль працює начальником ЖЕКу №1001 Шевченківського району, одного з найбільших центральних у Києві. Це – історичне осердя столиці України, з його численними перевагами і водночас мінусами, столітніми свідками бурхливого минулого, унікальними будинками, які потребують капітального ремонту. З багатьма мешканцями, їхніми запитами і проблемами, що необхідно розв’язувати. Звивистими вулицями, переповненими транспортом, тісними дворами, які мовчазною красномовністю просять догляду, впорядкування…
А при нинішніх умовах, плачевному фінансуванні житлово-комунальних господарств виконувати все це – надважко. І відповідно керувати тими процесами у мікрорайоні – дуже нелегко. Та начальник ЖЕКу прагне впоратись з якомога більшою кількістю найважливіших питань, і це йому вдається. Підтвердження тому – обрання його депутатом Шевченківської районної ради в Києві. Люди повірили йому і довірили опікуватися ними. А довіра до керівника виникає тільки тоді, коли підтверджена його власною результативною працею. І поважним, чуйним ставленням до людей.
З депутатським мандатом роботи в Олександра Анатолійовича, звісно, побільшало. Державні, професійні і громадські обов’язки сплелися в один тугий вузол, що постійно розростається і лягає на плечі. Біда, коли плечі слабкі, тоді від тих тягарів зле, не знаєш і куди від них подітися. Але для Олександра Мошковського обов’язки – посильні. Він їх не уникає, від них не тікає і це робить йому честь. А ще й, при своїй завантаженості, вступив до лав Українського Реєстрового Козацтва, де йому присвоєно почесне звання полковника.
Пан Олександр народився у стольному граді Києві і, як усі кияни, цим дорожить, пишається. Його батьки на той час були студентами сільськогосподарської академії, після закінчення якої за призначенням поїхали на роботу до райцентру, селища Іванків, що в Київській області. Там, у мальовничій місцині українського Полісся пройшло його дитинство.
Запах сільського дитинства дорогий йому подосі. Якби виріс у місті, на асфальті, був би зовсім іншим. А так село збагатило душу, зробило її багатогранною і доброю, навчило цінувати невигадливе людське життя на землі, з його труднощами й радощами, полюбити природу, рідні пісні, повітря, звичаї і традиції. Збирати гриби-ягоди, рибалити і співати наші народні перлини йому до вподоби завжди. Хоча тепер часу для відпочинку обмаль.
А головне – навчився шанувати простих людей і не втратив цієї рідкісно прекрасної якості на керівній посаді у столиці. Мені доводилося бачити, як Олександр Мошковський веде прийоми у ЖЕКу, як він спілкується зі старенькими і немічними свого мікрорайону. Увага і доброзичливість, сердечність, бажання підтримати, утішити – запорука його лідерського успіху. Він сповна володіє собою, ніколи, ні за яких обставин не дозволяє собі підвищити голосу на підлеглих. Справді, влучно в народі кажуть: хочеш пізнати людину – дай їй владу. Маючи владу, пан Олександр не став зверхнім і пихатим, не зазнався, не змінив свого ставлення до інших. А це, як на мене, надзвичайно цінна риса вдачі у підборі керівних кадрів у державі. На жаль, часто доводиться спостерігати зворотнє: як швидко вони міняються, перефарбовуються, одержавши солідні портфелі.
Пан Олександр тримається просто, доступно, але із почуттям власної гідності, статечно. Його жести без різкості, плавні, мова непоспішна, виважена і переконлива, логічна. Він уміє схилити опонента на свій бік. Усе видає в чоловікові велику внутрішню гармонію: йому поталанило народитися під чотирма могутніми планетами. Юпітер ощасливлює людину авторитетністю й об’єктивністю, здатністю до керування і благодійністю, покровительством. Повагою до законів і їх вірним використанням, шануванням класичних понять моралі і релігії. А від зарозумілості, деякої жорстокості, що буває у юпітеріанців, захищає Меркурій, який робить розум чоловіка гнучким, рухливим, міркування чіткими і швидкими, дарує прекрасну пам’ять і вічну молодість.
У пана Олександра добре розвинені підсвідомість та інтуїція. За них відповідає Сатурн, який схиляє людину до глибокого мислення, справедливості й пошуку правди, вчить опиратися в житті на знання й освіту. З цими даними з нього вийшов би чудовий слідчий або юрист, вчений-енциклопедист. А друга планета підсвідомості – Нептун – впливає на уяву й навіть розвиває магічні здібності – така людина могла б передбачати майбутнє.
Отож сильна людина народилася 25 листопада 1962-го – космічної гармонії, з відчуттям природи й мистецтва, майстерності в різних проявах. У його декаді Стрільця з’явилися на світ планетарні знаменитості – письменник Свіфт, художник Тулуз-Лотрек, політики Черчіль і де Голь. О.А. Мошковський міг би успішно себе проявити в інтелектуальних зв’язках між народами, здійснювати ідеалістично-філософський вплив на людей, особливо на молоде покоління. Але чи міг про це знати у ранньому віці хлопчина, який виріс у селі?! Його тягнуло до техніки, щось розбирати та майструвати власними руками і будувати. Таким чином, він юнаком потрапляє працювати на Іванківський радіозавод. Згодом вступає і закінчує Київський інженерно-будівельний інститут.
Трудовий стаж уже має 23 роки. А починав слюсарем, був сантехніком, майстром технічної дільниці, інженером. Тепер ось понад десятиліття – начальник ЖЕКу. Зорі в мить народження напророчили йому необмежений успіх – і це пророцтво збувається, вагомі досягнення ще чекають на нього попереду. Та чи було б це можливо без власної наполегливої праці? Без неї не буває добрих плодів, лише вона увінчує набутки!
У дружбі й любові Олександр Анатолійович – надійний. “Не погано його близьким навіть у погані дні…” Він – ніжний чоловік дружині Олені Станіславівні, котра працює паспортисткою сусіднього ЖЕКу, і справедливий батько 18-літньому синові-студенту Сергієві. В родині, як і на службі, знаходить спільну мову, взаєморозуміння, а це – велике щастя! Друзі в нього – за велінням серця, а воно схильне, як уже згадувала, до мистецтва. У колі гарних приятелів і товаришів Олександра Мошковського – співаки, народні артисти Ніна Матвієнко і Володимир Турець, заслужений артист Олексій Фіщук і його син Олексій, інші творчі люди.
Олександр Анатолійович – цікавий співрозмовник. Поєднання, здавалося б непоєднуваного, господарського практицизму і мистецько-духовного начала у ньому привертає увагу багатьох.
Його реформаторське мислення щодо вдосконалення міської житлово-комунальної системи варте уважного розгляду.
Йому болить те, що влада зволікає з реорганізацією ЖЕКів. Бо щоб поліпшити їхню діяльність, зробити економічно вигідною й ефективною, вважає О.А. Мошковський, потрібні нові підходи й форми роботи. На погляд начальника, ЖЕКам необхідні нормальні умови праці, а його колегам – зарплати. ЖЕКи мають бути самостійними, розрахунки треба здійснювати знизу, а не зверху. А для цього, говорить пан Олександр, слід зняти надбудови управління над ними. Тоді й посилиться відповідальність ЖЕКів за те, щоб виділені кошти доходили завжди до об’єктів призначення.
Складно працювати за обставин, коли фактично відсутнє фінансування та дотації в обсязі, які необхідні, наголошує керівник. Тому ремонт під’їздів, вхідних дверей, інше лягають на плечі мешканців. Олександрові Мошковському особливо болить і те, що боржники за комунпослуги, а це здебільшого ті заможні, які мають по кілька квартир і здають до найму, мають солідні прибутки, але не збираються повертати борги. У той час як пенсіонери з малими пенсіями справно і вчасно платять за квитанціями. “Їм за це треба низько вклонитися”, - каже керівник.
І як депутат, і як начальник ЖЕКу він знаходить можливості постійно допомагати інвалідам Великої Вітчизняної війни і праці, самотнім людям похилого віку, а таких у мікрорайоні – багато. Суспільство наше, звісно, старіє, а народжуваність зменшується. Тому побут цих категорій незахищених у нього під контролем. Практично усім із них бесплатно поміняли старі газові плити на нові. Встановили водонагрівачі, замінили зношену сантехніку, змішувач, мойку, інше. Комусь відремонтували квартиру, а комусь балкон, чи дали гроші на операцію.
Мешканцям потрібен не тільки добре влаштований побут, розмірковував мій співрозмовник, а й задоволення потреб інтелектуальних. Допоки людина є – для неї багато чого важливо. Тому, дбаючи про ветеранів війни, інвалідів, передплачує їм газети. Бо ж відомо, як це потрібно для старших, які мало вже виходять з дому, проте хочуть знати новини, чим живе наша Україна.
Олександр Анатолійович не забуває і про дітей – майбутню зміну, надію держави. Допомагає двом дитячим клубам. Так, зокрема в “Дельфіні”, що розташований по вулиці Малій Житомирській, близько 400 хлопчиків і дівчаток, не лише свого мікрорайону, а й міста, вчаться тут танцювати, співати українських пісень. І цим вони прилучаються до рідної культури, українського слова і звичаїв – вчаться бути гідними громадянами Української держави.
Звичайно начальник ЖЕКу болісне переживає, що забезпечити усіх, хто потребує підтримки, немає змоги. Бідних у нас, шкода, величезна кількість, а уряд не поспішає належно про них подбати. І все ж із витримкою, без хизування та реклами, спокійно робить – що може. Та в опіку над людьми вкладає своє серце…
- Навіщо Вам, пане полковник, ще й оте козацтво, коли клопотів у Вас безліч? – спитала я у Олександра Анатолійовича.
І він відповів:
- Спасти Україну від нелюбові, розшматування, безладу зможуть тільки висока духовність і справжній патріотизм. А саме ці найвищі людські цінності сповідує Українське Реєстрове Козацтво. Тому я повірив і вступив до його лав. Через козацтво, його об’єднавчу місію хочу бути корисним в оновленні Батьківщини-України.