|
|
Кордони сьогодні не спроможні захистити культурний, релігійний, світоглядно-ціннісний простір, спосіб життя того чи іншого народу, держави від активного зовнішнього впливу на нього. Це стає зрозумілим як для активних громадських діячів, відомих політиків, так і для лідерів багатьох конфесій. “Ми, - заявляє митрополит РПУ Кирило, - маємо навчитися жити мирно, поєднуючи різні цивілізаційні системи, різні системи цінностей - релігійні, світоглядні, культурні. Таких систем у світі багато, за кожною – десятки й сотні мільйонів людей. Не можна допустити, щоб лише одна з них домінувала і вважалася “загальнолюдською”, а інші – чи іслам, чи послідовне християнство – принижувалися”.
У цьому зв’язку надзвичайно важливим є питання про той “компас”, яким держава, національна, громадська, релігійна спільнота мають послуговуватися у просторі загальнолюдських цінностей, форм, методів та принципів і їхньої адаптації для задоволення власних потреб, інтересів підсилення, зміцнення власної ціннісної парадигми.
Властива українському народу толерантність була і є дуже важливим соціально-психологічним і культурним феноменом. Митрополит Іларіон (Огієнко), який глибоко вивчав історію, культуру, релігію, складові менталітету українського народу, мав рацію, коли стверджував, що “український народ і українське духовенство завжди ставилися терпимо до всіх іновірців та чужинців і ніколи не виявляли до них збільшеної нетерпимості».
Сучасна глобалізаційна епоха суттєвих трансформацій і зіткнення різних світоглядних та цивілізаційних систем набуває дуже специфічних рис саме на загальноукраїнському та регіональному грунті, особливо на тлі складних політичних ігр. І народні маси, які вже знесилені цими процесами, все частіше звертаються за допомогою у створенні стабільного і толерантного загальнонаціонального середовища, зрілого громадського суспільства до козацтва як стрижневого та ментально зрозумілого компоненту цього суспільства. Але й саме козацтво, переживаючи дуже складний період свого відродження, згуртовує навколо себе різні соціальні та інтелектуальні сили.
Українське Реєстрове Козацтво, розуміючи свою історичну відповідальність за сучасне та майбутнє України, поставило перед собою концептуальну мету згуртування не тільки козацтва, а й об’єднання всього українського народу навколо ідеї миру, злагоди, зростання загальнонаціонального добробуту та толерантного відношення до вибору кожного, своїми діями наполегливо втілює в життя національну ідею “Бог – Народ – Україна”, ідею духовності і патріотизму.
Серед різноманітних шляхів толерантизації складних міжрегіональних, міжрелігійних, міжнаціональних відносин особлива роль належить конструктивному діалогу. Діалог – це не дебати, не спори, не заперечення, не переконання у чужій неправоті. Основа у діалозі – вміння слухати і здатність почути, щоб зрозуміти, але не обов’язково прийняти, позицію іншого. І робиться все це заради того, щоб знайти позитивну об’єднавчу і соціально значущу мету чи взаємний інтерес. Саме це і є головною засадою діяльності Українського Реєстрового Козацтва та його керівництва, що спонукає реєстровців не відсторонятися від реальних процесів сьогодення, а бути у вирі “спекотних” подій в якості стабілізуючого і діалогового компоненту. Якщо раніше козацькою зброєю були булава, шабля й пістоль, то сьогодні – любов і інтелект. Особливо це стосується ситуації в Криму, де всі проблеми міжрелігійного та міжнаціонального діалогу загострені зовнішніми впливами. Тому перебування УРК в м. Феодосії і діалогові контакти з представниками як російського, так і кримсько-татарського населення, є цілком зрозумілими, концептуально обгрунтованими та ідейно і політично вивіреними. Бо головною метою є єдина, цілісна і незалежна Україна.