Своїй незабутній бабусі Уляні,
яка відійшла у вічність, присвячую
Праведники й багатостраждальці за Віру і Правду на землі в Небесному житті одержують Господні дари – оберігати й цілити нас, людей. Якщо ми до них молимось і просимо про це. Та далеко не всі християни відають, до яких святих необхідно звертатися в тих чи інших випадках, хто із них і в чому допомагає.
Щоправда, знаємо: Святий Миколай – помічник у дорозі, в тому числі й на водах, чудодійний для дітей, приносить їм подарунки. Святий Пантелеймон зцілює від різних недуг. Однак мало хто знає, що від грижі рятує Св. Артемій, від лихоманки – самарянка Св. Хотинія, від зубного болю – Св. Лонгин, від головного болю - Св. Іван Хреститель, виганяє злі духи – Св. Микола Стовпник…
Серед священномучеників Варвара та Юліанія удостоєні дару зберігати людей від раптової смерті та раптових важких хвороб. А крім того, вони несуть щастя в долі жінок.
Україні поталанило, що ще в 1108 році грецька царівна Варвара, котра вийшла заміж за нашого великого князя Київського Святополка (у хрещенні Михаїла), правнука Св. князя Володимира, привезла до Києва і мощі своєї Св. покровительки великомучениці Варвари. З Божої ласки нетлінне тіло не загинуло, не загубилося упродовж довгих і складних віків та донині перебуває в українській столиці! Про гідне зберігання мощей і славне вшанування святої опікується сам Святійший Патріарх Філарет.
Хіба це не Господнє чудо?!
Не знак благодаті й милості Його до України?!
Вона невтомно шукала істину
… На початку ІV століття, а саме 306 року, за правління римського імператора Максиміана в місті Іліополі, що неподалік знаменитої Антиохії, відбулася страшна подія, що жахає людей немилосердною жорстокістю упродовж століть. У тому язичницькому місті проживав багатий і знатний чоловік-удівець, фанатичний поганий. Навіть його ім’я як докір нелюдам усіх часів дійшло до наших днів – Діоскор.
Він пестив, беріг як найдорожчий скарб єдину дочку Варвару. Щоб ніхто не бачив її надзвичайної вроди до видання, батько заточив дівчину з виховательками і служницями у високій вежі. Усамітнена, відсторонена від ровесників, Варвара захопилася красою довкілля, яку бачила згори, небесними світилами та добрим, чутливим серцем і допитливим розумом прагнула збагнути, хто створив усе так премудро, гармонійно, прекрасно і доцільно?
Батько й виховательки запевняли, що це – витвір язичницьких божків. Але дівчина не вірила, що неживі і бездушні рукотворні статуетки спроможні на всесвітнє диво дивнеє. Вона невтомно шукала істину: хто, їй не відомий і всемогутній, здійснив неймовірне?! Отой всесильний відкрив очі прозріння чистої серцем, непорочної дівчини: є Бог єдиний, Творець неба і землі, усього на ній. Хто Його без упину, з вірою шукає, тому Він себе й виявляє.
Прийшов час видавати Варвару заміж. Чимало шляхетних юнаків хотіли узяти її за дружину. Як не умовляв батько зробити вибір, дочка рішуче відмовлялася. Бо її благородна цнотлива душа тягнулася уже до Всевишнього, пізнання Його і служіння Йому.
Засмучений Діоскор вирушив у далеку подорож, а доньці дав повну свободу, сподіваючись, що розваги, зустрічі із “золотою” молоддю змінять рішення Варвари. Та вона вчинила інакше: познайомилася з християнками, а ті привели її до пресвітера, котрий таємно прибув до Іліополя із Олександрії. Він мав бесіду з нею, навчив, що потрібно для спасіння душі, і за Варвариним бажанням охрестив її в ім’я Святої Трійці.
Просвітлена дівчина розпочала нове життя, вражена вселенським подвигом Ісуса Христа, якого полюбила усім серцем. Господнім подвигом заради спасіння людей запалала її душа, зміцніла віра. Не побоялася вона йти проти волі батька-язичника. І всупереч йому роздавала коштовності бідним, ішла їх втішати і годувати, наказала будівельникам прорубати три вікна замість двох у лазні, що зводилась на їхньому подвір’ї. На честь Святої Трійці. А ще власною рукою там, на мармуровому басейні, накреслила знамення хреста.
Повернувшись додому, про це дізнався Діоскор і суворо забажав від дочки пояснень. Варвара сумирно, але твердо пояснила, що він задумав мати два вікна за образом світил сонця й місяця, а вона розпорядилася зробити три вікна – за образом несотворенної єдиної Святої Трійці, яка Світлом просвітлює кожну людину! А потім дівчина сміливо вказала і на хрест на мармурі та сказала, що це – знамення хреста, на якому розп’яли за нас Ісуса Христа. “Один є Бог, лише Йому повинні поклонятися ми всі, і ти, мій батьку”.
Розлючений до нестями, поганин схопив меч і замахнувся на дочку, але вона кинулась тікати в гори. І там сховалась у печері. Проте один із пастухів підло видав місце її схову Діоскору, який переслідував дочку. Батько за волосся витягнув дівчину, по-звірячому побив, приволік додому, морив там голодом і спрагою, щоб зреклася віри в Ісуса. Але Варвара була непохитна.
Тоді шалений Діоскор віддав дівчину до рук також жорстокого правителя міста, щоб зрадницю батьківської віри сильно покарали. Ні вмовляння, ні переконання, ні погрози не змогли навернути відважну юнку до служіння поганським богам. Вона сповідувала віру в Ісуса Христа. Тоді Варвару оголили і били волов’ячими жилами. Коли тіло її закривавило, то, напівживу, кинули до в’язниці.
Уночі мучениці з’явився її Небесний Наречений, зцілив рани, наповнив серце радістю й відвагою. Але наступного дня Варвару підвісили на стовпі, стругали тіло залізними кігтями, кололи голками, били молотом голову. Страдниця витримувала всі тортури. А люди, зігнані на площу, жахалися й дивувалися її витримці.
Юліанин подвиг був не меншим від подвигу Варвари!
У натовпі бачила ті криваві знущання проста дівчина з народу – Юліанія. Вона увірувала у Христа, пройнялася глибоким співчуттям до Варвари і безстрашно кинулась захищати її, тоді як інші боязко мовчали, схиляли голови, ховали погляди.
Юліанія рішуче вийшла до правителя і з обуренням звинуватила його в огидній нелюдськості, мерзенній жорстокості до невинної Варвари. Знаючи, що заступництво засудженої не минається нікому, що і її, захисницю, спіткає нещасна доля. Та все ж, не оглядаючись, вийшла, щоб голосно сказати правду.
Звичайно, і Юліанію кати схопили, мучили до крові. А потім оголених дівчат заходилися гнати по місту. Та не допустив Господь сорому, наруги. Зненацька густа хмара закрила їх від очей нечестивих.
Варвару, Юліанію засудили до страти. Дівчата на місці страти на колінах помолилися Богові, попросили в Нього і на тому світі дару зцілювати людей від раптової смерті та раптових хвороб і передали свої чисті душі Ісусові. Варвара – під мечем нелюда-батька, Юліанія – усічена катом-воїном.
Легенди не народжуються на голому місці
… Де могила Св. Юліанії – невідомо. Вірогідно, можна припустити – у тій місцевості, ген далеко довкіл стародавнього Іліополя її дух витає і захищає, вздоровлює там багатьох людей донині. А мощі Св. Варвари в ІV чи VІ столітті були перенесені до Константинополя, звідки грецька царівна й привезла їх до Києва. Спочатку вони перебували у Михайлівському монастирі, заснованому правнуком великого князя Володимира. Після знищення обителі за радянської доби таємно потрапили до Андріївської церкви, а згодом – до Володимирського собору, де вони й тепер.
За 1700 років, які минули з часу подвигів великомучениць, відомі невеличкі часточки Св. Варвари були передані, як і інших святих – Миколая, Пантелеймона.., до різних храмів ряду країн світу. І впродовж століть біля них, особливо мощей Варвари в Києві, відбуваються чудеса, вони документально пером на папері зафіксовані багатьма людьми. Зокрема, шанованими священиками, котрі, як учив апостол Іван Богослов, нічого в написаному не віднімали і не додавали. Це – Макарій, Симеон і Софонович, Баранович та Єдлінський, а також історик Сементовський, письменник Богатинов, боярин Шереметьєв, польський сенатор Осолінський…
Чимало є свідчень, що усіх, хто під час смертоносних епідемій перебував у Михайлівському монастирі Києва, де лежали мощі Св. Варвари, стороною обходили холера, чума. Тоді як за стінами обителі вони сотнями косили киян. Конкретних, врятованих Варварою людей від раптової смерті – не злічити!
До раки святої в Києві клали обручки й кульчики, шовкові стрічки й хустинки, хрестики, іконки, й, освячені Варварою, вони ставали талісманами. Відомі спомини про те, що російські цариці Анна та Єлизавета обмінювали свої дорогоцінності на простенькі каблучки від великомучениці.
У день проголошення Павла Скоропадського гетьманом, йому, для захисту від напастей, подарували срібний перстень з раки Варвари. Подібна заповітна Варварина оздоба-оберіг - була і в гетьмана Івана Мазепи. Він обожнював цю святу, побудував для неї багату срібну раку і срібний позолочений поміст.
Енкаведисти у 30-х роках минулого століття ніяк не могли знищити Михайлівського собору, підриваючи його аж тричі. Вважають, Св. Варвара його оберігала. І лише від підступності одного з київських архітекторів храм, нарешті, злетів у повітря… Та провидінням Господнім тепер відроджений знову!
Святих Варвару, Юліанію всюди визнають, шанують православні, греко й римокатолики. Зокрема й подосі біля Варвариної раки у Володимирському соборі, особливо у День пам’яті великомучениць – 17 грудня – звучать піснеспіви, читають акафіст, стоять довжелезні черги прихожан, щоб підійти, уклонитися й поцілувати мощі святої та взяти із собою на зцілення і згадку шматочок веселкової стрічки і запалити свічечку. А нині аж до ювілейної урочистості, завдяки УПЦ Київського патріархату, Варварині мощі подорожують усією Україною. Це – вперше за дев’ять століть!
Колись і мені особисто святі дівчата допомогли позбутися несподіваної хвороби. А перед тим приснилася моя рідна й дорога бабуся Уляна-Юліана – і чудо звершилося! Хтось мало вірить, а хтось і зовсім не йме віри в усні чи письмові розповіді про цих святих. Але думаймо: легенди не народжуються на голому місці. На мій погляд, їм обов’язково передують достовірні життєві факти.
І видається мені, що, можливо, духи Варвари та Юліанії злилися на Небесах воєдино, щоб підсилено разом допомагати нужденним. Шануймо однаково високо двох святих!