Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

історичний роман «Берестечко»

Реєстровики на козацькому святі у Берестечку

Наприкінці червня 355 років тому під Берестечком відбулася одна з найбільших в історії тогочасної Європи битва військ гетьмана Зиновія Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казимира. За оцінками різних істориків, виборюючи волю й вільну працю для кожної людини, право володіти землею і мати громадський виборний лад, рівний для всіх у громадському та суспільному житті, на полях Берестецької битви загинуло від тридцяти до сорока тисяч запорожців. Дорогу ціну заплатили козаки за можливість закласти перші, найважчі цеглини у фундамент Української держави і створення української нації. Загинувши, кожен з війська Богдана Хмельницького, перетворився на невмирущий символ українського народу, волі й незалежності.

Берестецька битва - одна з найгероїчніших сторінок визвольної війни українського народу проти панської Польщі 1648-1654 рр., під владою якої на той час перебували українські землі. 19 червня (29 за новим стилем) 1651 року біля квітучого Берестечка з престижним Магдебурзьким правом зійшлися у герці майже півмільйона воїнів. Понад сто тисяч добре озброєних поляків і іноземців з одного боку, близько двохсот тисяч запорожців, реєстрових козаків та селян-ополченців Богдана Хмельницького з другого та сто тисяч татар кримського хана Іслам-Гірея, союзника гетьмана.

Обидва війська стояли на широкому полі серед непрохідних боліт, між ріками Стир та Пляшівкою. Татари викликали поляків на двобій і коли перший ординець з оголеною шаблею налетів на польського вершника, той блискавично ударив татарина списом. Вершник упав. Усі кинулися до першої жертви. Татари, побачивши, що їх товариш лежить ногами до польського табору, неабияк перелякалися. Вони вважали поганою прикметою, якщо перший загиблий воїн упаде на землю головою до свого війська - таке військо приречене на поразку.

Почалася січ. Напередодні, внаслідок невдоволення польської шляхти тим, що король віддав перевагу німецьким загонам, переправа через ріку Стир розтягнулася на кілька днів. Тоді б козакам нав’язати бій, та Богдан Хмельницький, чекаючи підходу хана, втратив сприятливий момент.

Георгіївська церква

Доля вдруге відвернулася від нього тоді, коли хан вирішив зрадити гетьмана і послав до польського короля мурзу Белибея…

Наступного ранку готові до бою війська в нерішучості простояли до полудня і тільки пообіді розпочався бій. Польський князь Ієремія Вишневецький, відомий жорстокими екзекуціями селян, зі своєю кавалерією вклинився в лави козаків й опинився серед запорозького табору. За ним посунули артилерія та німецька піхота. Бій тривав кілька годин, як раптом хан з криком: «Зрада! Коня!» скочив у сідло і понісся геть. Слідом за ханом дременули візир, мурзи, беї і вся орда, залишаючи на полі бою обози, здобич, непохованих товаришів, що суворо заборонялося Кораном.

Богдан Хмельницький, передавши командування хороброму запорожцю і силачу Фелону Джеджалію, разом з писарем Іваном Виговським кинувся наздоганяти союзників, а наздогнавши, переконував татар повернути назад. Хан хитрощами заманив гетьмана аж до Вишневця, де й полонив Богдана Хмельницького.

Тільки наприкінці липня Виговський викупив почесного полоненого, взявши гроші з гетьманської скарбниці у Чигирині.

А тим часом бій під Берестечком тривав. Польські війська відтіснили козаків з поля до ріки Пляшівки. Утворивши із зв’язаних возів міцний чотирикутник та швидко виривши з трьох сторін окопи (з четвертої захищало непролазне болото) Джеджалій стійко відбивав польські атаки.

Десять днів стійко трималися запорожці, але незрозуміла відсутність Богдана Хмельницького давалася взнаки і невдовзі в козацькому таборі запанувало безладдя. Замість Джеджалія військо обрало наказним гетьманом талановитого полководця Івана Богуна. Богун розумів, що довго козакам не протриматися і наказав таємно гатити греблю через болото. Завдяки цьому маневру козацьким загонам вдалося непомітно відійти і вирватися з оточення. Три ж тисячі запорожців не встигли скористатися греблею і мужньо прийняли нерівний бій на високому пагорбі, відтягнувши на себе значну частину королівських військ, тим самим давши можливість Богуну з загонами вирватися з оточення.

Сміливці мужньо відбивали атаки. Багато ворогів поклали в бою, але й самі зазнали втрат. Біля трьохсот козаків річкою перебралися на острів Журавлиха. Король послав парламентерів умовити козаків здатися й пообіцяв кожному з них винагороду.

- Воля для нас дорожча за життя, - відповіли козаки й покидали у воду золото, срібло та коштовності, узяті з собою на Журавлиху. - Ми не продаємо своєї волі!

Прощаючись, запорожці перецілувалися, прочитали вголос молитву й кинулися у свій останній бій. Усі вони полягли героями, скропивши своєю кров’ю землю, яка після подвигу трьохсот стала святою.

Козацький подвиг закарбовано в народній пам’яті. З відстані століття Тарас Григорович Шевченко напише:

- Ой, чого ти почорніло,

Зеленеє поле?

- Почорніло я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

… Під час прокладання дороги Дубно - Берестечко під верхніми шарами землі було знайдено останки козаків і селян, шаблі, пістолі, ядра, кремневі рушниці та особисті речі загиблих.

За проектом студента Петербурзької академії мистецтв В. Максимова у центрі острова Журавлиха у 1912 році збудували храм-мавзолей Георгіївську церкву. До неї перенесли останки загиблих козаків і селян. Нині на острові розташований музей-заповідник «Козацькі могили», відкритий у 1967 році. З сусіднього села Острова на територію музею перенесли дерев’яну Михайлівську церкву, збудовану у ХVII столітті. За переказами, у цій церкві напередодні битви молився Богдан Хмельницький.

З кінця 20-х років минулого століття у кінці червня на Козацьких могилах почали збиратися українські патріоти, а священики правили службу по полеглих героях. Ні польський, ні німецький, ні більшовицький режими не змогли витравити з народної пам’яті спомин про мужність та героїзм українських козаків. А як того декому хотілося! У 50-ті роки минулого століття голова колгоспу імені Богдана Хмельницького розмістив на Козацьких могилах птахоферми та відстійники для худоби. Тоді на захист святої землі, де «у бою плавився метал, та не розплавилися душі» виступили письменники, зокрема Максим Рильський. У 1960 році у «Литературной газете» вони закликали створити на Козацьких могилах історичний державний заповідник. Хто знає, чи відчинив би у 1967 році двері цей заповідник, аби битва під Берестечком не вписувалася у тодішню офіційну концепцію боротьби українського народу за возз’єднання з Росією, яка відверто перекручувала справжні прагнення українського народу до волі й незалежності.

З нагоди 340-річчя битви під Берестечком, у 1991-му, комплекс пам’яток історії та культури «Поле Берестецької битви» проголошено Державним історико-меморіальним заповідником.

Дев’ятої п’ятниці після Великодня Україна вкотре вшанувала своїх героїв, козаків, що поклали голови за нашу волю під Берестечком. Триденна програма цьогорічних урочистостей складалася з урочистої літургії, Вселенської панахиди за упокій козацьких душ, а також науково-практичної конференції «Берестецька битва в історії України», обласного дитячого фестивалю патріотичної пісні «Наша слава козацька не вмре, не загине», літературно-мистецької композиції «Я іду до тебе, Берестечко».

В урочистостях взяли участь і представники Українського Реєстрового Козацтва. В цілому ж, вшанувати славних борців за волю України приїхало понад 30 тисяч людей з різних куточків України.