«Калнишева рада»
|
|
| Дума про Калнишевського |
Свято розпочалося з урочистого молебню біля церкви Святої Трійці, побудованої Петром Калнишевським і яка зараз відновлюється за сприяння Президента України Віктора Ющенка. Після цього козацькі делегації із знаменами урочистою ходою прибули до пам’ятника Петру Калнишевському, де відбувся мітинг, на якому виступили керівники уряду та місцевої держадміністрації. Після мітингу розпочалося всеукраїнське козацьке свято «Калнишева рада», в якому взяли участь козацькі художні колективи, майстри верхової їзди та інші.
У цих заходах узяли участь міністр культури і туризму Ігор Ліховий, радник Президента України з питань козацтва, народний депутат України Станіслав Аржевітін, народний депутат України Петро Ющенко, голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев, голова Сумської облдержадміністрації Ніна Гаркава, екс-віце-прем’єр України В’ячеслав Кириленко, козацькі делегації Сумщини, Полтавщини, Харківщини, Донецька, Києва, представники громадськості, молодь.
Активну участь в організації та проведенні цього заходу брали козаки-реєстровці. Численна делегація Східноукраїнського округу УРК була найорганізованішою та найактивнішою у головних подіях свята: молебні за Петра Калнишевського, урочистій ході до пам’ятника кошовому отаману та інших. Так, козаками-реєстровцями була зібрана та передана настоятелю Храму Святої Трійці матеріальна допомога на потреби відродження храму.
Легендарний кошовий
|
|
| На цьогорічному святі було особливо багатолюдно |
Золотими літерами до героїчних сторінок історії українського козацтва вписане славне ім’я мудрого державного діяча, досвідченого воєначальника, відомого благодійника і мецената, останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Народився Петро Іванович Калнишевський у селі Пустовійтівка Роменської сотні Лубенського полку в липні 1691 року. За переказами, з юних літ потрапив на Запоріжжя, де швидко заслужив повагу й довір’я серед низового товариства. Ще в молоді роки він зарекомендував себе на Січі вправним козаком, який не тільки добре володів різними видами холодної та вогнепальної зброї, а й неабияким хистом стратегії і тактики ведення бойових дій. Зважаючи на такі якості, Калнишевський, або, як його частіше називали запорожці, Калниш, за дорученням кошового неодноразово очолював різні військові загони козаків, які ходили в небезпечні походи проти турок і татар.
У середині XVIII ст. він обіймає на Січі найвищі старшинські посади: похідного отамана, військового осавула, судді, виконує відповідальні дипломатичні місії, захищає інтереси війська Запорозького в Петербурзі.
|
|
| Делегація Східноукраїнського округу УРК із секретарем Ради Українського козацтва при Президенті України Станіславом Аржевітіним |
У 1762 році козацька Рада вперше обирає Калнишевського кошовим отаманом Запорозької Січі. У вересні того ж року він з усією кошовою старшиною викликаний до Москви на коронацію цариці Катерини II, яка відзначила заслуги кошового і передала через нього нові клейноди Запорозькому війську. Посаду кошового Калниш обіймав менше року. Невдовзі під тиском російського уряду його усунули від влади за відстоювання інтересів Коша. Пізніше, протягом 1765-1775 років, Калнишевський, наперекір монаршій волі, знову очолив козацьку республіку.
Кошовий прагнув докорінно змінити побут і життя Низового війська. Він особисто турбувався про заселення запорозьких земель вихідцями саме з України, а не чужинцями, сприяв розвитку господарства і торгівлі, сам цим безпосередньо займався.
Калнишевський виявився не лише умілим господарником. Він був і високоосвіченою людиною, добре розумів мистецтво, сприяв розквіту духовного життя в Україні. Набожний кошовий не лише будував православні церкви і храми, але й дбав про їхнє художнє оформлення, замовляв різьблені іконостаси, ікони, церковний посуд, книги. На його замовлення було виготовлено для Січової церкви Євангеліє вартістю близько тисячі карбованців, рясно оздоблене золотом, сріблом та коштовним камінням. Не менш цінне Євангеліє подарував Калниш собору Соловецького монастиря.
Опікувався Калнишевський і освітянськими проблемами, відкривав на запорозьких землях нові школи, виділяв гроші на їх утримання.
У 1770 році за видатні бойові заслуги Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами та з портретом цариці Катерини ІІ, а в 1773 році отримав високий чин царської армії - генерал-лейтенанта. В дослідженнях XIX ст. згадується про нагородження його орденом Андрія Первозванного - найвищою військовою відзнакою у Російській імперії.
Проте Росія, зі своєю колонізаторською політикою, не могла примиритися з існуванням «козацької республіки», що заважало остаточно закріпачити український народ. Тому після закінчення російсько-турецької війни царські війська одержали таємний наказ - знищити останній острів свободи в Україні, а останнього кошового отамана, закутого у кайдани, поспішно вивезти до Москви, а потім на Соловки.
Там, у тісному, задушливому і темному казематі, провів колишній отаман, гордий і нескорений, довгих 25 років.
Лише в квітні 1801 року новий цар Олександр І своїм указом дозволив звільнити сивого кошового з огляду на його старість та, як такого, що вже не становив реальної загрози для Російської імперії. Калнишевський принципово не захотів та, напевне, й не міг нікуди виїздити і доживав віку в монастирі простим ченцем. 31 жовтня 1803 року Петра Калнишевського не стало. Похований він у найбільш почесному місці Соловецького монастиря, недалеко від алтаря соборного храму.
В незалежній Україні могутня постать мужнього борця за козацькі вольності все більше входить до нашої свідомості як символ нескореності української нації.