|
|
Більшість киян не цінить і не усвідомлює, у якому благодатному місті проживає. Його вважають другим Єрусалимом та п’ятим земельним угіддям Пресвятої Богородиці. І тому за провидінням Господнім апостол Андрій Первозванний вказав перстом саме на нього, де бути великому красному граду, під особливим покровительством і покровою Божої Матері.
Її присутність вчувається скрізь і в усьому, а найсильніше – у храмах. Багацько чудотворних ікон є по світу; проте стільки і таких прекрасних, як у київських церквах, годі й шукати. Приміром, у Софіївському соборі їх аж п’ять! Зображення Свої Цариця Небесна обрала як посередниць для спілкування з людьми.
Потужні енергетичні промені спрямовані від Пречистої Діви до Її образів, а від них – до тих, хто перед ними щиро молиться. Вона кожного терпляче вислухає, зцілить, допоможе.
А чи всі, доступні для мирян, ікони київські ми бачили за своє життя і їм поклонилися? Лише небагатьом ліченим, на жаль. От і я не так давно відкрила для себе знамениту Введенську “Поглянь на смирення” (ст.руське “Призри на смирение”). Тобто милостиво подивись на покірність людей, котрі до Богородиці звертаються, і проси для них Небо.
А сталося це 23 березня 1998-го. Вранці, після служби у Володимирському соборі, зібралася до Свято-Введенського монастиря, де ще ніколи не була. Моя знайома не радила: “Там вже зачинено, відкриють до вечірньої відправи”, - і їхати зі мною не схотіла. Але я її чомусь не послухала і – потрапила на рідкісний святковий обряд.
У по-домашньому затишній Введенській церкві – велелюдно й урочистий спокій в очікуванні надзвичайної церемонії. У той день був празник на честь 40 святих мучеників, котрих після жорстоких катувань, роздягнених, морозної ночі було вкинено у крижане озеро у Вірменії. Вони померли 320 року – за віру Христову.
Це свято збіглося із 120-річчям пам’яті Успіння черниці, засновниці монастиря (1878 р.). Вона була знатною й багатою дворянкою, доброю християнкою. Закупила на Печерську будинки і відкрила у них лікарню, притулок та монастир. Усе, що мала, віддавала бідним.
Її мощі у відкритій домовині винесли на вселюдський огляд. Вона лежала посеред церкви не в розкішному, а в скромному народному одязі – простій кофтині та спідниці, запнута звичайною хусткою. Після хресного ходу із небіжчицею отець розповів мирянам про її подвиги. Усі з нею попрощалися, цілуючи нагрудний хрест, а потім – загальний.
Наостанок уклонилися іконам, зокрема й чудотворній, що світить зіркою на увесь храм.
Прихожани тут по-особливому чемні, лагідні, спокійні. Ввічливо пропускають до образів неповторної краси. А до неї, найкоштовнішої перлини, окраси церкви – довга черга, в якій немало дітей (приїхали здалека, у дворі помітила два автобуси).
Кажуть, вона не підпускає до себе невиправних грішників. У них обов’язково того дня щось трапиться, і не здійсниться намір наблизитися до неї. Або невидима сила виштовхне із церкви, відверне од святого Лику. Прикладів того чимало.
Зблизька побачивши Її, мимоволі впаде на коліна і той, хто раніше цього перед образами, може, й не робив. Усім єством відчуваєш: Вона – жива! У розквіті Своєї молодості, непорочної чистоти і найвищого щастя материнства, з Дитятком-Христом, котрий маленькою правицею торкається ланіти Марії, ніби промовляючи: “Дивись на них і не залиш в біді!”
Вражає небачене сяйво, що мироточить від ікони, незбагненна об’ємність, просторова глибинність її. І проймає думка: без сумніву, - нерукотворна, благодатна… Велике чудо із чудес світу. Це знає і відчуває багато людей, певно, зігрітих Її сердечною турботою та скорою поміччю. Образ, як ніякий інший, щедро прикрашений золотом-сріблом, дорогоцінним камінням, що переливаються-грають тонами на Божественних коронах та ризах. Це – дарунки од вдячних священиків та прихожан.
А поруч – скло, за яким довгий час перебувала ця ікона. На ньому тепер чудотворний відбиток оригіналу, котрий кожен має змогу побачити вочевидь. Диво сталося недавно.
Історія ікони незвичайна і загадкова. За переказами старших черниць, вона колись була написана за велінням Богородиці схимонахинею, в миру княгинею Волконською, і подарована своїй хрещениці Надії, яка згодом вийшла заміж за священика Введенської обителі Бориса Квасницького. 1937-го він був репресований і загинув у Карагандинському ГУЛАГу. Засудили на 10 літ і дружину Надію, а троє дітей пішли по світу.
Перед арештом духовний отець встиг передати образ Пречистої Марії схимонахині Теодорі, заповідаючи зберегти святиню. І та виконала заповіт. Аж через 55 років, восени 1992-го, матінка передала цей скарб знову відкритому, оновленому Свято-Введенському монастирю.
Віра перших володарів ікони була міцною, непохитною. Намолена ними в домашньому іконостасі, перенеслася тепер до монастирської церкви, де з любов’ю і страхом Божим зустріли її прихожани, відкриваючи їй свої серця. Подвиг самовідданого служіння і сповідництва людей звершив диво: ікона стала благодатною, чудотворною. Її благотворні чини відчуло на собі немало жінок, дітей, чоловіків.
1 серпня 1993-го, виймаючи ікону з рами, несподівано побачили на внутрішньому боці рамного скла відбиток святих ликів Богородиці і Христа у вигляді світло-сірого напилу невідомої речовини. Присутні у храмі впали на коліна, сльози самі лилися з їхніх очей. Тоді ігумен Даміан, тамтешній настоятель, здійснив молебень.
З тих пір і подосі праворуч від ікони стоїть окремо кіот з цим унікальним склозображенням. До нього з великими труднощами пробиваються одержимі нечистим духом, а нерідко їх навіть відкидає невидима сила.
Як колись, так і нині відбуваються зцілення, заступництво, які черпають від улюбленого образу, приносять йому дари. Кількість прихожан збільшується.
Фахівці дослідили, що Введенський чудотворний лик є талановитим списом (копією) ікони, явленої у 1420-му на озері Кам’яному Псковського князівства. Ікону перенесли до місцевого собору і на її честь заснували свято – 29 вересня. Але після 1917-го доля ікони-оригіналу невідома.
…З благословення священиків розпочалося дослідження Введенського феномена. В ньому взяли участь Науково-технічне товариство радіотехніки, електроніки і зв’язку України, секція “Аномальних явищ”, реставраційний відділ Києво-Печерської Лаври, Інститут органічної хімії та Інститут фізики НАН України, Науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції, київські політехнічний та художній інститути.
Вивчення “явища” різними методами засвідчило, що зображення на склі є нерукотворним відбитком іконного розпису. Спочатку сірий наліт був м’яким, а через кілька місяців так затвердів, що з труднощами вдавалося брати його для аналізу. З часом зображення ставало усе чіткішим, з’являлися нові й нові деталі.
Риси облич і відтінки кольорів оригіналу передалися на склі за рахунок різної щільності нашарованої речовини. На темному тлі малюнок виглядав негативом. На світлому – графічним позитивом.
На думку експертів, феноменальна “фотокопія”, негатив-позитив, або ще її називають склограмою, могла з’явитися під дією невідомої енергії, що йде від ікони. Було висловлено низку припущень, що мають свої “за” і “проти”. Але більшість дослідників, щоправда, неофіційно, схилилася до того, що таємнича органічна речовина матеріалізувалася з Вищої духовної енергії, яка зійшла на ікону, а з неї – на скло і розподілилася там невідомим науці засобом.
Цей висновок підтверджує і те, що іконопис та відбиток – далеко не ідентичні. Так, на склі, на відміну од ікони, німб у Богородиці і Богодитини – спільно окреслений і без прикрас. У верхніх кутах немає грецьких букв. Лик Христа – ніжніший, дитинніший, ніж на оригіналі. Нижній край одягу – нерівний, ніби підвіяний легким вітерцем. Від того фігура Ісуса на склі наче оживає.
Пояснити все те фізико-хімічними методами абсолютно неможливо. Рентген теж не допоміг. Це явище вчені порівнюють з надприродним ефектом Туринської Плащаниці. І тут, і там – безліч таємниць. А допоки науковці й фахівці розмірковують, віруючі упевнені: це – знамення Господнє, з’явилося за волею Його, щоб укріпити нашу віру, ще й ще раз нагадати, що Він нас бачить і чує. Та закликає прозріти в ім’я спасіння наших душ.
З історії і книг відомі випадки явлення у світ Діви Марії та Ісуса Христа, котрі залишили на землі святі Свої сліди, переконливі свідчення. Але є серед нас не один Хома невіруючий, який явно чи потай у думках вагається: те, мовляв, було давно й далеко і чи справді було?
А нинішній київський феномен спонукав замислитися багатьох: існує Духовний світ, пов’язаний з нашим фізичним. Якщо перший проявляється в другому, то відбувається і навпаки. Яка ж відповідальність покладена на кожного, щоб ми не лише не заподіяли Всесвіту нічого лихого, а й творили добро!
Чому Бог сподобив саме цю ікону для чуда?
Очевидно, тому що вона заохочує до упокорення власної гордині, честолюбності, самозакоханості. Бо, головне, покірність, душевне смирення, самозреченість ведуть до справжніх доброчинностей, усвідомлення своєї гріховності та до покаяння.
Потік людей до Введенської ікони все зростає. На прохання парафій вона уже побувала в більшості регіонів України. Віщий образ – наче знак наближення часу благотворного перетворення світу.
…Напередодні перших відвідин Введенської церкви я почувала себе не зовсім добре. Згадавши про зцілювальну пораду, три дні поспіль по 150 разів щиро творила молитву “Богородице Діва, радуйся…” Певно, Божа Матінка за цю малу працю і зробила мені дивовижний подарунок: отак нечувано-негадано запросила до Введенського храму на подвійне духовне свято і привела до Свого феноменального лику. Та, звісно, нічого не буває випадкового.