«Я бачив пам’ятки аріїв і козаків
біля Кременчуга, а також у Переяславі…»
Арвінд АЛОК,
директор Інституту охорони національних пам’яток Індії
Козацтво. Важливість цього феноменального явища в українській минувшині неможливо переоцінити. І хоча в історії козацтва були злети і падіння, яскраві перемоги і ганебні поразки, з часів його зародження і до сьогодення та, мабуть, і у віддаленому майбутньому – життя українців було, є, і, безсумнівно, буде нерозривно пов’язане з цим унікальним явищем українського буття.
Історичний феномен
Українське козацтво виникло понад 500 років тому (перші документальні свідчення про запорозьких козаків стосуються 1489-1492 рр.), пройшло складний і тернистий шлях розвитку і в середині XVII століття виступило на чолі загальнонародної боротьби за створення Української держави.
Історія Переяславщини славиться своїм козацьким періодом. Багато матеріальних свідчень залишилось на нашій землі, і тому вони широко представлені у різних музеях, що входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Відвідувачів, які завітали до нашого унікального заповідника, що налічує 27 самостійних музеїв, вражає відроджена стараннями його співробітників, усіх шанувальників козаччини цілісна картина життя і боротьби, побуту і культури запорожців. Особливо незабутнє враження справляє козацький постій XVIII ст., розкопаний у 1977-1978 роках прямо на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, який в народі називають музеєм під відкритим небом.
Місто Переяслав-Хмельницький розмістилось у низині, а музей просто неба побудований на так званій Татарській горі – природному підвищенні, яке, вочевидь, в усі часи стимулювало зведення тут дозорних веж для цілодобового нагляду за постійно неспокійним і ворожо настроєним безкраїм степом. Тож не дивно, що і в добу козаччини тут було розташоване бойове укріплення. Розкопки його велися довго і з великими труднощами. Без застосування техніки, простими лопатами довелося перевернути тонни землі. Але титанічні зусилля не були марними, і тепер на суд відвідувачам представлений відреставрований козацький постій XVIII ст.
Це досить солідне польове укріплення, розміром 65 на 45 метрів. Воно густо обнесене дубовим гострим частоколом, оточене глибоким ровом і високим валом заввишки 10 метрів. За міцними чотирьохметровими воротами знаходиться двоповерховий будиночок для відпочинку змінної варти, колодязь та конов’язь. Постій був розрахований на 50-100 козаків, котрі мешкали на другому поверсі будівлі. Для захисту від ворогів над воротами височіє сторожова башта, поряд на валу грізно націлились на ворота козацькі гармати (9 штук), а в частоколі прорізано 23 бійниці для ведення бою з рушниць. Неподалік, на пагорбі, розташувалась тринадцятиметрова вежа для дозорців, які і вдень і вночі вартували на своїх бойових позиціях, аби не пропустити появи непрошених гостей. Перебуваючи на території укріплення, мимоволі подумки переносишся у ті неспокійні буремні часи.
Те ж саме відчуває небайдужий відвідувач і в Історичному музеї, що розмістився у будинку відомого переяславського лікаря ХІХ століття А.Й. Козачковського – друга Тараса Григоровича Шевченка (до речі, це пам’ятка архітектури 1820 року). У 12 залах музею представлені матеріальні свідчення історії Переяславщини у період від XVI ст. і до сьогодення. Тож експозиція розпочинається саме експонатами козацької доби. Тут можна побачити козацьку і польську зброю того часу, панцир польського гусара XVI ст., кольчугу російського воїна XVI ст., картину невідомого художника «Козак Мамай», написану у кінці XVII ст. (оригінал), польсько-литовський статут XVII ст., бойові ядра, відкопані на Борисівському полі, де у травні 1630 року відбулася вирішальна битва польського коронного війська під керівництвом С. Конєцпольського та українських повстанців під проводом гетьмана нереєстрових козаків Тараса Федоровича, який у народній пам’яті залишився під іменням Трясила.
А у наступних двох залах представлені матеріали, присвячені національно-визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність у 1648-1657 рр., яку очолив видатний полководець і дипломат, фундатор Української козацької держави, гетьман Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький, для якого Переяславщина була теж рідною землею.
Головною причиною Визвольної війни була трагедія України, народу якої загрожувало повне духовне знищення. Рабська праця, безправне становище, релігійна дискримінація, фізичні та моральні знущання й утиски з боку польської шляхти призвели до вибуху народного гніву. Терпець у нашого народу урвався, і це вилилось у справжню революцію. Заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він за короткий час зумів створити дієздатну армію, підняти народ на боротьбу з гнобителями, закласти підвалини української державності.
У ті буремні часи Переяслав був визначним дипломатичним центром України. Іще в кінці XVI ст., коли з’явився проект побудови своєрідної козацької республіки – Задніпровського князівства, – Й. Верещинський пропонував саме тут створити його столицю. Переяславський полк був одним із найбільших в Україні і налічував у 1649 році 18 сотень. Та й за кількістю населення наше місто було одним з найбільших, адже тут проживало близько 36 тисяч, тоді як у Києві мешкало майже вполовину менше – 15-20 тисяч жителів.
Тож, оглядаючи експозицію музею, можна побачити сторінки історичної ухвали Переяславської ради, портрет Богдана Хмельницького роботи невідомого художника XVII ст. (оригінал), бойову шаблю Богдана Хмельницького, подаровану самим польським королем Яном ІІ Казимиром, з якою і у наш час трапилася чергова таємнича історія. В ніч з 20 на 21 червня 1992 року, коли у Переяславі-Хмельницькому збирались представники Народного руху на чолі із В’ячеславом Чорноволом на Всеукраїнську козацьку раду, яка мала скасувати рішення Переяславської ради 1654 року, шабля загадково зникла з музею, що й стало приводом до заборони проведення запланованого заходу. І тільки через десять років її було повернуто на своє законне місце.
Продовжуючи екскурсію, відвідувач може ознайомитися з символами гетьманської влади – булавою і бунчуком, з парадною шаблею особистої охорони Богдана Хмельницького, перначами – символами влади полковників, а також з козацькою і польською зброєю XVII ст. (шаблями, кам’яними пістолями, рушницями, ятаганами), позолоченим сідлом козацької старшини, срібними поясами ручної чеканки, дерев’яними флягами і кістяними порохівницями, прикрашеними різьбленням, козацькими жупанами і люльками та чисельними портретами полковників і інших героїв Визвольної війни, картинами, які відтворюють події тієї славної доби. В експозиції також є макет легендарної козацької чайки.
А у наступній залі показане життя в Україні після національно-визвольної революції. Зокрема, йдеться про повстання Переяславського полку на чолі з полковником Максимом Хоменком проти утисків Московського уряду, участь наших земляків у гайдамацькому русі та у війні зі шведами. Тож чисельні речі, представлені в музеї мимоволі наближають до нас козацьку добу і пробуджують синівські патріотичні почуття та гордість за свою історію.
Такі ж патріотичні почуття спонукали сучасного співця козацької слави – Василя Леонтійовича Завгороднього – пензлем і різцем створювати знайомі образи гетьманів, полковників, простих козаків. Василь Леонтійович, уродженець Кіровоградщини, – різьбяр по дереву, художник, лауреат премії ім. Катерини Білокур, заслужений артист України, в минулому соліст Національного академічного народного хору ім. Г. Верьовки, ветеран Другої світової війни, член Спілки майстрів народної творчості. Корені його сягають давнього чумацького і козацького роду. Тож генетична пам’ять і звеліла йому присвятити усі свої твори темі козацтва.
Виставка рушників у бібліотеці університету |
Через минуле у майбутнє
Співцями ж козацької слави, в прямому розумінні цього слова, з давніх пір були кобзарі. Найбільшого свого розвитку кобзарство досягло за часів Запорізької Січі. Майже всі козаки вміли грати на кобзі, що мала від 3–х до 9–и струн і була незмінним атрибутом козака. Повертаючись із турецько-османського полону покаліченими й осліпленими, дуже часто вони ставали професійними кобзарями й у супроводі малолітніх поводирів несли правдиве слово про козацькі звитяги у світ широкий. Щоб мати хоч якусь можливість захистити свої права, вони об’єднувались у братства, мали свій статут, касу, суд і навіть свою мову – лебінську. Членам братства дозволялось мати своїх учнів, які повинні були навчатись 2-3 роки у пана-майстра, перш ніж братство давало їм дозвіл грати самостійно.
Про все це та про багато інших цікавих речей можна дізнатись у Музеї кобзарського мистецтва, єдиному не тільки на теренах України, а й у цілому світі. Тут не тільки дбайливо зберігають предмети старовини, пов’язані з історією розвитку цього самобутнього напрямку українського музичного мистецтва, а й продовжують втілювати у життя славні народні традиції. Раз на місяць у приміщенні музею відбуваються концерти переяславських кобзарів.
Не залишився осторонь справи збереження історичної пам’яті і колектив бібліотеки Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди. Нас глибоко хвилює козацька тематика, і тому працівники книгозбірні дбайливо збирають усі матеріали, які стосуються історії цього періоду, і широко висвітлюють у каталогах і картотеках шляхом створення традиційних книжкових і віртуальних виставок, у засобах масової інформації, зокрема, на телеканалі «Альта». Розпочата робота над збором матеріалу для бібліографічного покажчика «Ukraina - terra Cossacorum» (Україна - земля козацька) і мультимедіахрестоматії, що включатиме статті вказаної тематики, надруковані в газетних виданнях Київщини і Переяславщини. Започаткована робота над створенням Зали козацької слави. Це не черговий музей, а своєрідна творча галерея, в якій представлені цікаві історичні видання на тлі розмаїття картин, вишиванок, різних виробів з дерева чи металу, котрі б тією чи іншою мірою розповідали нам про козацьку добу. Зокрема, маємо цілу портретну галерею гетьманів України і десять картин роботи Василя Леонтійовича Завгороднього, передані університету музеєм. Придбано кілька портретів рядових козаків роботи В.В. Яська, художника-постановника кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, символ гетьманської влади булаву, а також керамічну фігурку запорожця. Зроблена поличка, на якій на домотканій скатертині розміщено традиційний український посуд із глини, котрим могли користуватися і в ті далекі часи. Створена виставка сучасних рушників, вишитих студентами 4 курсу педагогічного факультету (керівник канд. пед. наук Ляшко Л.І.), і старовинний домотканий рушник, що передавався у родині Л.О. Миколаєнко із покоління в покоління. На такому тлі розміщена виставка різноманітних історичних видань. Зокрема, експонується Книга року 2005 «Україна – козацька держава», дослідження, присвячене 200-річчю від дня смерті останнього кошового отамана Запорозької Січі П.І. Калнишевського «Від Сули до Білого моря: шлях через три століття», написане ректором Переяслав-Хмельницького університету, доктором історичних наук, професором, членом-кореспондентом АПН України Віктором Петровичем Коцуром та його братом Анатолієм Петровичем, робота кандидата історичних наук, доцента Анатолія Олександровича Іваненка «Переяславський козацький полк у військовій та суспільно-політичній системі України (20-ті роки ХVII – кінець XVIII ст.)» та багато інших. Представлені поетичні твори, присвячені добі козацької звитяги, авторами яких є викладачі нашого університету О.І. Потапенко та подружжя Будугаїв. Хочеться, щоб експозиція нашої творчої галереї постійно змінювалась і оновлювалась.