Заслужений художник України Володимир Степанович Шендель |
Тернистий шлях до визнання
Заслужений художник України, член Національної спілки художників України, художник-графік Донецької обласної організації Національної спілки художників України; людина, яка була нагороджена Грамотою Президії ВР УРСР; митець, на рахунку якого понад півтори тисячі картин та участь у багатьох виставках в Україні та Росії… І все це про одну людину - Володимира Шенделя, який у червні цього року відсвяткував свій 70-річний ювілей.
Народився майбутній художник 22 червня 1936 року на Донеччині у сім’ї шахтаря та вчительки. З дитинства Володимира Степановича оточували добрі й щирі люди, бо серед сусідів інших і не було. Усі події, і радісні, і сумні, переживали і святкували разом, у великому дружньому колі. «У ті часи, - пригадує Володимир Степанович, - були надзвичайні люди з цікавими типажами: від простих українських до загартованих козацьких облич. Зараз, на жаль, таких людей вже немає - зникли щирість і довіра, з’явилися злоба та підозрілість».
Справжнім задоволенням для хлопчика було щовечора слухати, як його рідні й сусіди співають українські та козацькі пісні, багато з яких він і досі пам’ятає. Але назавжди залишився в пам’яті епізод з дитинства, коли мати принесла додому пензлик та маленьку картонну палітру, до якої були прикріплені кільця з фарбою. Маленький Володя малював усю ніч, доки не скінчилися фарби. Мабуть, вже тоді у Володимира Степановича почав розвиватися художній смак і здатність до малювання. Але щасливе дитинство скінчилося у червні 1941. Художник добре пам’ятає ті жахливі і жорстокі часи, коли постійно думали про голод та небезпеку. Пройдуть роки, і вже дорослий, досвідчений художник Володимир Шендель за своїми спогадами зробить велику серію робіт на тему Великої Вітчизняної.
Ще під час війни хлопчик пішов до школи, яку закінчив у 1954 році. Після школи було технічне училище і перша професія - слюсар-монтажник теплоелектростанції. Далі будівництво Слов’янської гідроелектростанції, звідки хлопця забрали в армію у танкові війська. Після армії Володимир Шендель повернувся додому і почав працювати прохідником у шахті і водночас готуватися до вступу в художнє училище. Через рік Володимир Степанович відправляє свої документи та малюнки до кількох художніх навчальних закладів і звідусіль отримує вбивчу відповідь: «Через слабку підготовку не маємо змоги допустити Вас до екзамену». Але справжній козак ніколи не схиляє голови перед труднощами, так і Володимир Шендель все-таки вступає до художнього училища на відділ художньо-декоративного розпису по дереву. Закінчивши училище відмінником, Шендель за направленням їде на Далекий Схід, в Уссурійський край, художником-оформлювачем військового клубу. Але душа справжнього митця вимагала по-справжньому творчого самовираження. Тож коли у Владивостоці відкрився інститут мистецтв широкого профілю, хлопець відразу ж подав до нього свої документи і вступив на факультет живопису. Та невдачі переслідують митця. Після року навчання доля знову вирішила «пожартувати» з талановитого художника. З Москви прийшов наказ про скасування факультету живопису і переведення студентів до столиці. Група студентів, серед яких був і Володимир Шендель, вирішила забрати свої документи і їхати випробовувати долю до Москви чи Ленінграда. Але через зволікання керівництва інституту студенти отримали свої документи занадто пізно - вступні іспити вже закінчилися.
“У корчмі”- із серії “Лицарі Січі Запорозької”. 2005 р. Графікa |
Володимир Степанович знову повертається на Донеччину, щоб цього разу почати працювати учителем креслення і малювання. В цей період художник дуже плідно працює. Жодного дня не минає без малювання. Йде підготовка до вступу в Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. Є.І. Рєпіна. Потім період іспитів, хвилювання і нарешті перемога: незважаючи на великий конкурс (приймали лише п’ятнадцять чоловік), Володимир Шендель вступає до інституту на факультет графіки. І знову йому щастить, адже його навчають найкращі художники, такі як О.Ф. Пахомов, О.М. Званцов та інші. Протягом шести років Володимир Степанович вчиться не лише у своїх викладачів, його навчають і надихають самі стіни інституту, мистецька атмосфера. Закінчуючи інститут, Шендель обирає темою своєї дипломної роботи те, що близьке саме йому, - «Донбас дореволюційний». Зробивши особливий акцент на типажах шахтарів, захищає диплом на «відмінно».
Цього разу художник повертається на Батьківщину за направленням з інституту. Тут, на Донеччині, він зустрічає кількох своїх колег і однодумців, з якими був знайомий ще з інститутських часів. Утворюється невелика група художників-графіків, яка починає активно працювати над підвищенням рівня мистецтва на Донеччині. І знову все вдається. Завдяки невтомній праці та великим амбіціям, через невеликий відрізок часу донецька група художників «зазвучала», почалися нескінченні виставки та поїздки по усьому СРСР, а вже через 2-3 роки група увійшла до Спілки художників. Багато хто з членів донецької організації пішов у керівництво, очолив творчі секції. Володимира Шенделя призначають головою профспілкового комітету, потім членом правління, далі - головою Спілки художників обласної організації. Донеччани міцно «стоять на ногах» і «звучать», тож як наслідок - постійні творчі подорожі по країні та за кордоном. З кожної поїздки Володимир Шендель привозить нові роботи, але ніколи не забуває про головну тему своєї творчості - свій рідний край.
Життя - це творчість
Перший потяг до мистецтва Володимир Шендель відчув ще у дитинстві, будучи занадто малим, щоб це усвідомити, і відтоді він не припиняє творити, з кожним днем вдосконалюючи свій, даний Богом, талант.
Ще у школі маленький хлопчик, прагнучи до самовираження, почав малювати карикатури, в тому числі і на вчителів, за що неодноразово його виганяли з класу. З тих часів багато води спливло, і з маленького любителя-карикатуриста Володимир Шендель перетворився на видатного художника, якого постійно запрошують на численні пленери та виставки художнього мистецтва.
“Отаман Війська Запорозького низового Іван Сірко”. 2003 р. Графіка |
За роки праці Володимир Степанович зробив великі серії картин на теми Великої Вітчизняної війни, донецького краю, серії, присвячені ковпаківцям та скіфам. Крім таких великих серій, художник приділяє значну увагу написанню пейзажів, портретів та натюрмортів. Найбільша серія картин митця присвячена скіфам і має назву «Так, скіфи ми!», до якої входить понад 40 робіт. Картини з цієї серії неодноразово виставлялися в українських музеях та ввійшли до альбомів, присвячених щорічним Всеукраїнським живописним пленерам.
Чотири роки тому Володимир Шендель потрапив на Хортицю, якраз у той самий час, коли там відкривали музей козацької слави. Тоді ще острів відрізнявся своєю неповторною природністю. Художник побачив степи, ковилу, кургани, могильники, і вся ця краса наче причарувала його своєю первозданністю, а експонати козацької виставки заінтригували митця ще більше, і Володимир Степанович зацікавився: а хто ж такі ці козаки і звідки вони з’явилися? Ця загадка довго не давала художнику спокою, і після довготривалих роздумів він дійшов висновку, що козаки і скіфи дуже схожі між собою. І так він зацікавився, так захотів довідатися про усе, з ними пов’язане, що почав шукати будь-яку інформацію про козаків. Він ретельно і послідовно вивчає козацький феномен: історію, життя і побут, козацьку ієрархію, військові походи, звичаї і розваги, одяг і зброю. Не лінується частіше зазирати до підручників і до-відників, різних книг і періодичних видань, щоб не пропустити бодай жодної деталі.
Сьогодні він із захопленням каже: «Який це був народ! Коли я про нього думаю, мене наповнює гордість за наших предків і злість, бо як можна забувати тих, хто врятував всю Україну від загибелі. Це ж справжні лицарі, які не знали страху перед смертю, для яких було за честь померти в бою, а не в ліжку».
З того часу Володимир Шендель «захворів» на козацтво і почав нову серію робіт, присвячену козакам. З шаленим заповзяттям він творить козацький цикл картин, на яких зображає характерні образи й атрибутику. Чи не кожна його робота - символічний сюжет, що оповідає про козацьку долю. Портрети козаків і гетьманів, військо і коні, одяг і зброя, запорізькі чайки, різні козацькі атрибути достовірно з’являються на картинах як наслідок наполегливого попереднього вивчення різних історичних джерел.
Зараз у колекції Володимира Степановича близько п’ятнадцяти картин на козацьку тематику, більшість з яких виконані у стилі графічних листів. У своїх роботах автор з надзвичайною точністю вимальовує кожен образ, кожну деталь - від костюмів до зброї та коней («Отаман війська Запорозького низового Іван Сірко», «Кінець Січі Запорозької», «Виклик на герць»). Не менше уваги приділяється козацьким звичаям («Останній вибір долі», «Водохрещення») та розвагам («У корчмі», «Залицяльники», «З піснею до людей»). Деякі картини вже виставлялися у Києві і Запоріжжі, друкувалися в каталогах. У Харкові планується випустити альбом «Лицарі Січі Запорозької», до якого увійдуть усі «козацькі» роботи художника.
Володимир Шендель - людина з безмежно доброю, палкою та щирою душею, яка понад усе любить Україну та її героїв. Митець має чимало грандіозних задумів з козацької тематики і, безумовно, зуміє здійснити їх, адже найзаповітнішою мрією художника є відродження українського козацтва в наш час, у третьому тисячолітті.