Як свідчать історичні хроніки, європейські й азійські кораблі, торгові та й військові, доходили аж до Галича, минаючи одну з найбільших цитаделей України Хотию (нинішній Хотин) та зупиняючись на крутих берегах у високих неприступних скельних монастирях.
Історичні літописи багато розповідають про козацькі флотилії на Дніпрі, на Південному Бузі, Дунаї, котрі, як відомо, виходили в Чорне море, аж до Стамбула й далі.
Проте є свідчення, що й наш Дністер гойдав на своїх хвилях козацькі човни. Певне, інакше і не могло бути. Адже дністровський лиман відкриває великий шлях до Азії і Європи, і не скористатись цим козацькі отамани просто не могли б.
Вже кілька років поспіль Вінницьким обласним Товариством Українського Реєстрового Козацтва організовуються історико-етнографічні експедиції як по Україні, так і за кордоном. Принагідно можна нагадати, що за останні три роки експедиційним загоном «Козацька слава» під керівництвом лікаря Віктора П’янзіна пройдено більше 20 тисяч кілометрів з метою дослідження життя козацьких гетьманів, висланих за межі України. Це експедиція на Соловки, до могили кошового отамана Петра Калнишевського, це і подорож до Тобольська в пошуках слідів засланих царем гетьманів Многогрішного і Самойловича та інші дослідження.
Козацька старшина в Хотині: зліва направо - О. Геркалюк, О. Бородій, Б. Головацький, В. П’янзін, В. Крижанівський, М. Крижанівський |
Нещодавно із чергової експедиції, присвяченої Дню Незалежності України, повернулось це дослідницьке товариство. Метою подорожі було вивчення акваторії Дністра від Галича до Могилева-Подільського і далі, до впадіння Дністра у Чорне море. Проведено перший етап експедиції протяжністю понад 200 кілометрів, котрий закінчився у Хотині Чернівецької області. Експедиція має назву „Дністрова хвиля - 2006”. Вона затверджена в плані роботи обласного товариства УРК на координаційній раді з питань розвитку козацтва при губернаторі Вінницької облдержадміністрації. В складі експедиції було 14 козаків із Вінницької та Черкаської областей.
Цей водний похід проводився на чотирьох надувних плотах та двох допоміжних моторних човнах. Учасники пройшли одне з найцікавіших місць України - так званий Золотий Дністровський каньйон. Під час походу проводились археологічні, історичні та етнографічні дослідження, адже край Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей – це царина не лише дикої, непорушеної природи, а свідчення далекої і близької історії.
Старі, ще трипільського часу, скельні храми, древні капища, ранньо-християнські монастирі, унікальні геологічні зрізи та скам’янілі залишки доісторичного світу. Все це лягло до щоденника експедиції.
Дністер не забуває про своїх героїв. І в селі Устя від Івана Коваля ми почули страшну розповідь про героїв УПА:
«Он там на горі, навпроти нас, на тому березі, загинули 24 партизани (так у цьому краї називають вояків УПА), - розказує дід Іван, - з ними була одна дівчина із своїм нареченим, вони залишились живими лише вдвох і ховались у скелі над Дністром. Коли до них наблизився ворог, вже зранені, почули: „Не стрелять, брать только живьем. Там с ними девка...” Набоїв у них майже не лишалось. Була лише одна граната. Хлопця, котрий необережно показався, застрелили, а дівчина, коли вони наблизились до неї, підірвалась тою гранатою».
У поході |
„А ще вам розкажу: отут недалечко була криївка, це вже було в 50-х роках. Переховувався у ній мій сусід, партизан, із своїм сином. Сина енкаведисти якось виловили вночі і вдень повели за село. Там йому всунули в руки автомата і сказали: біжи. Він не хотів. Та його заставили і вистрілили в спину. А батько ще там ховався. Тоді вдень вони на дорозі перед тією криївкою схопили матір його і били прикладами, а офіцер-енкаведист після кожного удару по голові схилявся над нею і щось питав. Та вона так і померла мовчки”.
Цілу ніч дід Іван розказував про події, свідком яких він був одинадцятирічним хлопчиком. Цей старий дністровський рибалка все запитував:
- Ну що, хлопці, не продамо Україну? Мені ж нічого не треба. Я тут все життя на Дністрі. Аби добре було усім нам, скрізь на Україні, чи на Донбасі, чи тут. Ми ж усі брати. А то зробили щось, якийсь Схід, Захід. Ми ж українці. Всі.
Він насамкінець зварив нам справжню дністровську юшку і вранці довго проводжав, веслуючи на своєму вузенькому човнику посеред річки (на фото вгорі).
А нам відкривалися ще нові історії, про котрі раз у раз свідчили чорні хрести партизанам на високих дністрових кручах.
Хотин – це берег козацької слави. Тут до високих кам’яних стін старої фортеці навічно причалила пам’ять про Сагайдачного і його побратимів, котрі в 1621 році розбили об дністровське каміння чотирьохсоттисячне турецьке військо, котре прямувало до Європи.
Сагайдачний вперше в світі застосував нічні бої, чим змусив турецького султана Османа ІІ з ганьбою капітулювати і підписати мир.
Наймолодший козак, лейтенат УРК Олександр Павленко |
Спасибі, козаків пропустили до заповідника безкоштовно. Хоча б краще було б зайти туди справжнім бойовим загоном. Тому що незабутній архітектурний і природний пейзаж тут різко вступає у протиріччя із розкиданими по території фортеці кафе і магазинчиками, де дешево продавалась козацька слава в примітивних булавах, підковах та іншій, колись священній, а нині ширпотребній козацькій атрибутиці. Цю картину доповнює какофонія російської попси і смороду від, вибачте, шедевра сучасної архітектури – туалету в самому центрі площі, під пам’ятником Петру Сагайдачному.
У Хотині закінчився перший етап експедиції. Підсумком його може бути одне – Дністер аж до самої гори, до Галича і, можливо, далі, був козацьким рубежем. Про це свідчать ще збережені великі і малі човни, котрі мають оригінальну, притаманну лише Дністру конструкцію. Вони легкі в управлінні і можуть без перешкод долати під парусом або на веслах як глибокі, так і мілкі місця річки, особливо часті перекати, стрімнини та пороги. Про те, що козаки мали на Дністрі свої козацькі залоги, а можливо, і маленькі січі, свідчать і численні великі острови, котрі були хорошим природним захистом від ворога. Про це згадується в літописах. Та й ми ще у самих Заліщиках знайшли свідків, котрі згадували, що „Ракета” всього за 4 години допливала із Могилева до Заліщиків.
Зараз Вінницьким товариством УРК розроблена реконструкція козацького дністровського багатомісного човна, котрий вантажопідйомністю схожий на середню козацьку чайку, але за абрисом і конструктивно має форми, притаманні лише йому. Вони відрізняються від чайки, від байдака чи козацького дуба. В планах товариства саме на такому човні пройти наступніі два етапи експедиції від Могилева до Дубосар і від Дубосар до Чорного моря. Можливо, там будуть знайдені рештки дністровської козацької флотилії.
Вінницьке обласне товариство УРК виносить щиру подяку за допомогу в організації проведення дністровського козацького походу меру міста Могилева-Подільського, козацькому генералу Михайлу Саволюку.