Не кожний серед світських людей знає, хто такий капелан. Тому пригадаймо, що це – священик, спеціально навчений здійснювати духовну опіку над військовими. Задовольняти їхні духовні потреби, до якої конфесії вони не належали б: православної церкви Київського патріархату чи Московського патріархату, греко-католицького чи римо-католицького світу, або євангелістів, баптистів…
Для такої благородної мети православні, зокрема, мають Управління духовно-патріотичного виховання УПЦ у зв’язках із Збройними силами та іншими військовими формуваннями України. Рішенням Св.Синоду отець Димитрій Садов’як був призначений головою цього управління, де вже сьомий рік беззмінно керує. Його добре знають та шанують і серед служителів церкви, і у військових колах, урядових і громадських, в тому числі козацьких формуваннях.
Вдало склалася доля священика. Чи міг колись сільський хлопчина з Івано-Франківщини навіть мріяти про високий духовний сан, який обійме? Звісно, справжня духовність у крові західних українців, без неї більшість не уявляє свого способу життя, особливо на селі. Дмитро має Бога в душі – від батьків, патріархального оточення з дитинства, праці власного серця.
Його міцну віру не похитнула і служба в армії за радянських часів. Там він зумів набути фізичного гарту і духовність зберегти. А це було дуже нелегко при “совєтах”. Після армії хлопцеві поталанило потрапити на навчання аж до Московської духовної семінарії, бо дуже прагнув побільше дізнатися про Господа і присвятити Йому себе. Здібний юнак закінчує і Московську духовну академію. Поринувши у навчання, захистив кандидатську дисертацію.
Очевидно, маючи вже ґрунтовні богословські знання і вміючи контактувати з людьми, він міг би осісти в Москві, роблячи швидку священицьку кар’єру, або залишитися викладати у столичному союзному духовному закладі. Але за покликом серця повертається у рідний край, щоб бути корисним своїм землякам.
Дев’ять років служіння у храмі Св. Архістратига Михаїла міста Коломиї на Прикарпатті були для нього надзвичайно плідними. Там набув цінного практичного досвіду в роботі і спілкуванні з людьми, яким допомагав духовно зростати і кріпнути у вірі.
Після того Синод РПЦ направляє його до Канади для пастирського служіння. І тут йому поталанило працювати в Едмонтоні, де могутня українська діаспора – вона зберегла свою ідентичність та любов до України і, зрозуміло, вплинула на свідомість молодого священика, хоча й він ніколи не відривався від свого національного коріння. “У Канаді серед українських патріотів відчуваєш себе більше українцем, ніж, приміром, у столиці України…”
Збагачений новими знаннями та враженнями, отець Дмитро повертається додому і викладає на теологічному відділенні Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Через рік його зараховано до докторської студії Християнської теологічної академії у Варшаві, де захищає докторську дисертацію “Петро Могила – Митрополит Київський”. Він уподобав цю тему, бо визначна постать духівника-патріота України хвилювала його уяву давно, і науковець з великим бажанням працював над нею.
Дмитро Садов’як з радістю прийняв пропозицію і призначення на посаду проректора Київської академії і семінарії рідної Української православної церкви Київського патріархату, де вже перебуває восьмий рік. І що знаменно: він починав своє священнослужіння у храмі Св. Архістратига Михаїла в Коломиї, а тепер – проректор двох навчальних духовних закладів, що розташовані на території Свято-Михайлівського монастиря у Києві!
Тут знайшов він гарних однодумців, добрих колег, вірних друзів. Покровительство і наставництво Святійшого Патріарха Філарета, корисні поради ректора тамтешньої академії і семінарії владики Димитрія (Рудюка), підтримку багатьох викладачів. Перефразовуючи великого поета, необхідно і про отця Димитрія сказати: усім, чим він у світі дорожить, що є кращого у нього як людини, він поклав на вівтар Рідної Української Церкви. А не чужої, як це робить немало наших співвітчизників, примножуючи достаток і славу не своєї церкви. А отже, збіднюючи власну Вітчизну, власний народ!
Дмитро Миколайович – надійний чоловік дружині Ганні, справедливий і люблячий батько доньок – Ірини та Ольги. Сім’я пишається своїм авторитетним головою, розумним, ерудованим, благородним і доброзичливим з людьми, готовим завжди допомогти усім. Він шанує і дотримується релігійних правил, законів, канонів, українських народних звичаїв і разом з тим підтримує сучасні корисні ідеї, новітні в суспільстві, які наближають майбутнє, прискорюють розвиток.
Дмитро Садов’як уміє робити правильний вибір і не тримається за ціну, а це – запорука успіху. Щедрість, великодушність завжди винагороджуються – я бачила в житті не раз…
Обов’язків в отця Димитрія – чимало. Він керує уже згаданим Управлінням з питань капеланства і часто сам буває у військових частинах, бере участь у заходах, акціях. Публікує статті “Роль священика у війську”, “Армія і релігія”, “Вплив християнства на військо”… Дмитро Миколайович - автор книг “Апологія християнства”, “Послання святого Павла. Апокаліпсис”…
Він виступає перед велелюдними аудиторіями. Ось, приміром, цього року робив доповідь на міжнародному семінарі-нараді “Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців”. Там були поважні представники різних конфесій України, США, Європи, ділилися досвідом. Між священиками, котрі опікуються військовими, є порозуміння, толерантність, повага, відсутній розбрат. Вони – взірець для наслідування. І в цьому теж значна заслуга голови Управління Дмитра Садов’яка.
А ще протоієрей Димитрій – настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що в Солом’янському районі Києва. Вона знаменита своєю цікавою історією, їй уже понад 100 років. Нині – добре реставрована і ще далі оновлюється. У ній – чудові ікони й розписи, легко дихається й благодатно молиться, прекрасно служиться Божественна літургія, відбуваються усі релігійні обряди. Цей храм особливо вподобали реєстровики: тут молодь урочисто приймають у козаки, дехто із них уже в храмі вінчався; УРК тримає з церквою постійні зв’язки.
…Запорожці не мислили себе без священика, так і сучасні реєстрові козаки не розпочинають справ без сердечного благословіння протоієрея Димитрія…