Вмер Дід Поріг – нічим дихать!
Сиві скелі мулом вкрило…
|
|
| Мигійські пороги на ріці Південний Буг |
Біль та сором
Болем переповнюється серце, коли згадуєш, як на виконання сталінських планів індустріалізації було бездумно знищено овіяні козацькою славою пороги на Дніпрі. Детально описані справжнім патріотом нашого краю Дмитром Яворницьким козацькі пороги навіки зникли під водами штучного моря. Комуністична влада подбала про те, щоб знищити і місця майже усіх козацьких січей. Томаківка, Базавлук та інші поховані на дні водосховищ… Заради чого це все? Заради 4 відсотків електроенергії, яку дають ГЕС для енергосистеми України?
Гірка доля забуття, мабуть, чекає й останній автентичний ландшафт Запорозької Січі – Бузький Гард, який опинився під загрозою затоплення під час будівництва греблі для Ташлицької гідроакумулюючої електростанції на ріці Південний Буг.
Ця ріка, пересікаючи гранітні поклади на Миколаївщині, утворила в околицях Южноукраїнська гранітний каньйон, що входить до складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», заповідного об’єкта загальнодержавного та міжнародного значення. За легендами, цими місцями мандрував батько історії Геродот, тут проповідував Апостол Андрій Первозванний, тут з’явився на світ козак Мамай. Століття тому на островах Південного Бугу стояла найбільша Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького, пам’ять про яку бережуть ріка, пороги, каньйони незвичайної краси. Про славну козацьку історію краю нагадують численні топоніми: Запорізькі брояки, острів козака Мамая, скеля Турецький Стіл, Гайдамацька Балка. Гард у Запорозькій Січі відігравав особливу роль, адже він стояв на кордонах Запоріжжя, Туреччини й Польщі.
Не маючи жодних вагомих і законних аргументів на користь знищення святині українського народу – унікального урочища енергетики Южноукраїнського енергокомплексу, скористалися весняним паводком і штучно тримають рівень води у водосховищі на відмітці 14,7 м.
Під воду пішли сиві козацькі пороги-брояки й частково острів Гардовий, де розташовувався центр Буго-Гардівської паланки.
|
|
| Тут кожна скеля овіяна козацькою славою |
Українські екологічні організації: Національний екологічний центр України та Дружина охорони природи КНУ “Зелене Майбутнє”, туристичний клуб «Чотири сторони» та група патріотів - б`ють на сполох, адже, незважаючи на рішення Міністерства культури про визнання урочища Гард пам’яткою культури місцевого значення, а також постановку її в чергу на включення до реєстру культурної спадщини національного значення, руйнація триває.
Історія протистояння на Бузі
Конфлікт, який триває вже більше десяти років, розпочався з розгортання на півдні України, біля невеличкого містечка Южноукраїнська, нового енергокомплексу, пов’язаного з роботою Південноукраїнської АЕС. Зведена в 70-х роках його перша черга мала бути доповнена другою, необхідною для роботи комплексу на повну потужність. При цьому планувалося побудувати дві дамби на Південному Бузі: Олександрівську та Костянтинівську. Біля кожної ГЕС мала бути збудована також ГАЕС – гідроакумулююча станція.
Однак підйом води у водосховищах на руслі Бугу загрожував знищити значні площі порожистого каньйону річки Південний Буг та цінні археологічні об’єкти. У зв’язку з цим «Зелений світ», громадськість області за підтримки вчених Академії наук та більш ніж 250 тисяч мешканців Миколаївщини виступили проти реалізації другої черги цього проекту. Результат – відмова Ради міністрів СРСР від побудови четвертого реактора ПУАЕС та Костянтинівської греблі з ГЕС та ГАЕС.
У 1995 р. під тиском ядерного лобі Верховна Рада знову знімає мораторій з об’єктів Південноукраїнського комплексу, однак зусиллями вказаних організацій за підтримки політичних сил Миколаєва Міністерство екологічної безпеки дає негативний висновок стосовно проекту.
З новою силою протистояння почалося в 2005-2006 рр. Незважаючи на порушення цілого переліку законодавчих норм, урочище Гард частково затоплюють. Воду піднято до 17,4 м. Для того щоб зрозуміти, що ми втрачаємо, маємо познайомитися з Побужжям поближче.
Було колись на Вкраїні…
Центральну частину України займає так званий Український кристалічний щит. Усі річки, що протікають цією частиною нашої держави, тисячоліттями пробивали собі дорогу в гранітах. Так утворилися їх порожисті частини. Колись від сучасного Дніпропетровська та до самої Хортиці ревіли славетні Дніпрові пороги. Та після будівництва Дніпровського водосховища (дамби Дніпрогесу) вони назавжди пішли під воду, а разом з ними і пам’ять про наших славних пращурів, запорізьких козаків, що заснували в XV ст. нижче порогів свою волелюбну республіку – Запоріжжя. Наразі в Україні єдина порожиста ділянка збереглася на р. Південний Буг, на території Миколаївської області, де нижче Южноукраїнська розташоване урочище Гард. Буг, пробиваючи дорогу серед прадавніх архейських порід, лине до Причорноморської низовини, утворюючи круті кам’янисті береги, порожисте русло з водограями та островами, могутні гранітні скелі, численні гроти, водоспади, заплавні ліси та смарагдові луки. Для охорони усього цього комплексу на площі 6266,80 га було створено регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».
|
|
| В об’єктиві - острів Гард |
В долині Бугу, між селами Мигія на півночі та Олександрівка на півдні, знайдено 98 археологічних пам’яток. Вони являють собою майже неперервний хронологічний ряд від палеоліту та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань загадкового народу – кіммерійців, скіфські поселення та сліди господарювання трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян, греків-ольвіополітів. У районі впадіння в Буг річки Ташлик знаходиться острів Гардовий, наразі він частково вкритий заплавним лісом, але збереглася і відкрита кам’яниста частина, де й знаходився власне Гард – козача слобода, що виникла поблизу козацького рибного заводу, збудованого у ХVI ст. Буго-Гардівська паланка є однією з найдавніших.
Бузький дивосвіт
Рослинний покрив регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» поєднує степи на каменистому субстраті, ділянки справжніх степів, фрагменти заплавного лісу та прибережно-водну й суто водну рослинність. Зеленим коридором тягнеться він уздовж Бугу, широкі рівнини по обидва береги якого суцільно розорані під лани. Тому природна рослинність та фауна збереглися лише в цій невеликій свого роду резервації. У флорі Гранітно-степового Побужжя зустрічається багато ендемічних вузькоареальних видів, властивих скелястим схилам каньйону, порожистим утворенням та острову Гард. Затоплення порожистого каньйону водами Олександрійського водоймища призведе до повного їх зникнення. Окрасою скелястих гряд є вишня Клокова. Ця рослина, названа на честь відомого українського ботаніка Клокова, зустрічається тільки тут і ніде більше в світі.
У першій половині літа кам’янисті схили каньйону прикрашають високі квітконоси ще однієї ендемічної рослини – смілки бузької. Серед рідкісних видів - очиток Борисової, гвоздика бузька, мерінгія бузька, півники понтичні. Не меншу цінність мають фрагменти суто степової рослинності. Навесні степові комплекси рясно квітують первоцвітами: шафраном сітчастим, горицвітом весняним, сон-травою чорніючою, тюльпанами бузькими та півниками малими. Усі ці рослини охороняються або Червоною книгою України, або рішенням Миколаївської облради. А у вологіших степових зниженнях у травні розпускаються тендітні рожеві дзвоники червонокнижного рябчика руського. На території ландшафтного заповідника зустрічається понад 900 видів рослин, 36 видів тварин, 170 видів птахів, близько 1000 видів комах. В умовах, коли значна частина ланів перетворилася на перелоги, які вже не використовуються для посівів, можливим є поступове відновлення на них степової рослинності. Для цього вирішальне значення має наявність поблизу центрів, де все природне різноманіття степових видів ще збереглося. Одним з таких центрів є «Гранітно-степове Побужжя». Саме тому воно неодмінно має бути збережене.
Речі, про які мовчать
|
|
| Ці козацькі пороги можуть зникнути назавжди |
Необхідність добудови ТГАЕС зазвичай аргументують її внеском у стабілізацію енергосистеми України. Працюючи як накопичувач, вона здатна акумулювати надлишкову електроенергію, що виробляється атомними станціями, а потім з користю її віддавати в часи дефіциту електроенергії. Але її існування - це не єдиний вихід для стабілізації нашої енергосистеми. Вже давно на порядок денний Уряду виносилося питання про необхідність сполучення усіх станцій України в одну систему, для чого необхідно прокласти силові лінії високої пропускної здатності. Це б дозволило гнучко керувати розподілом електроенергії, перекидаючи її туди, де існує потреба, та не зупиняти атомні блоки через надлишковість енергії, яку вони виробляють. Цей варіант може бути реальною альтернативою ташлицькому затопленню.
Але тут випливає інша деталь. А що робити з необхідністю охолодження нових блоків ПУАЕС?
Якщо уважно оглянути територію станції, можна помітити, що на березі Бугу було видовбано в скелі басейн, який міг би використовуватися як нижній ставок ТГАЕС, закачуючи в нього воду з Бугу, можна було б забезпечити роботу станції без затоплення Гарда.
Так, для енергетиків та чиновників Гард, «Гранітно-степове Побужжя», - лише точка на карті. Лобісти будівництва намагалися протягнути рішення про вчинене ними затоплення «заднім числом» через Кабмін. Рішуче проти виступили тільки Міністерства культури та екології.
Та поки йдуть дебати, гине похована під водами природа. Там ревіли пороги, мешкали рідкісні види риб, квітували рідкісні рослини, тренувалися туристи-водники з усього світу.
Тепер цього немає. Коли зникне те, що, власне, є Україною, чи залишаться українці?