Командувачу Чорноморського козацького округу Українського Реєстрового Козацтва А.В. Жерновому
Шановний Анатолію Володимировичу!
Одним з основних напрямків роботи 28 гарнізонного будинку офіцерів Військово-Морських сил Збройних сил України є розвиток, пропаганда та поглиблення національної самосвідомості сучасної молоді. Українське козацтво історично було носієм національної ідеї, залишалося у всі часи фундаментом самовідродження нації, хранителем традицій, без яких неможливі розвиток та вдосконалення якостей, притаманних справжньому захиснику Батьківщини.
Спираючись на “Основні завдання Українського Реєстрового Козацтва”, можна дослідити спільність наших інтересів у питанні військово-патріотичного виховання молоді. Поважаючи всі справи, які зроблені сучасними козаками в цьому напрямку, ми звертаємось до Вас як до нащадків українських козаків з пропозицією спільного складання та проведення історично-ігрової програми “Козацькі ігри”, присвяченої Дню Українського козацтва, для військовослужбовців строкової служби Військово-Морських сил Збройних сил України, курсантів Севастопольського військово-морського інституту ім. П.С. Нахімова та школярів 11-х класів шкіл міста, яка відбудеться 13 жовтня на території 28 гарнізонного будинку офіцерів Військово-Морських сил Збройних сил України. Сподіваємося на вашу зацікавленість та майбутню співпрацю у справі виховання патріотично налаштованої, історично грамотної, гідної свого минулого молоді.
З повагою
начальник 28 гарнізонного будинку офіцерів
Військово-Морських сил Збройних сил України,
майор М.В. КОЗЛОВ,
м. Севастополь
Мій дідусь – козак-учитель
Усі знають, яким жорстоким випробуванням стала Друга світова війна. У боротьбі з фашизмом активну участь взяли не тільки військові, а й поети, артисти, лікарі, інженери, вчителі. Педагоги – люди мирної професії, які вчать добра й любові, високої моралі. Але, коли треба, беруть до рук зброю і захищають Вітчизну.
Хочу розповісти про учителя, якого я люблю найбільше у світі. Це мій дідусь Семен Антонович Рибалко. Він пройшов тернистий життєвий шлях: пережив голодомор, втратив сім’ю – батьків, дев’ять братів і сестер. Особисте горе його не зломило. У школі вчився добре і закінчив її екстерном. Згодом навчався в технікумі, Черкаському університеті на філологічному факультеті. Його мрія стати вчителем збулася. Але мир перервала війна.
Дев’ятнадцятирічний юнак опинився на фронті, де також учив офіцерів – артилерійської майстерності. Писав вірші, за що отримав повагу від бійців. Мій дідусь – філософ і високоосвічена людина. А на війні сержант Семен Рибалко командував артилерійською батареєю. Пройшов бойовий шлях від Фінляндії до Берліна в Німеччині. Визволяв Прагу. Отож витримав випробування вогнем, як справжній козак за часів Запорозької Січі.
Після війни продовжував працювати учителем у сільській школі. Він присвятив життя освітянській праці, розвивав у душах дітей почуття духовності й моральності, вчив любити рідну землю і відчувати красу слова. Усі випускники люблять свого старшого наставника.
Щоліта я відвідую дідуся. І хоч у нього поважний вік, свої клопоти, лікування, він продовжує вчити мене життєвої мудрості. Його знає все село, залюбки вітається, спілкується, адже заробив собі дід славу навіки – доброго, чуйного, безкорисливого і благородного вчителя.
Юрась РИБАЛКО,
учень Драбівської школи,
Черкащина
Хотів би, щоб наша газета приходила до мене щотижня
Шановна редакціє!
Передплачую «Україну козацьку» вже другий рік і бачу, як від номера до номера вдосконалюється газета, її зміст і оформлення, ширшим стає коло дописувачів.
Мрію про той час, коли газета буде приходити до мене не щомісяця, а щотижня. Бо така потреба є! Сьогоднішнім козакам і козачатам ще багато потрібно навчитись. Бо козаки - це не лише шаровари з лампасами, козаки - це лицарі духу, еліта нації! Залишається лише вітати ваші намагання подати на шпальтах газети не лише широким планом інформацію, але й запропонувати читачам змістовний матеріал для самонавчання і самовиховання.
Павло МАЗУР,
учитель,
м. Маріуполь
Звання козака зобов’язує
Поважна редакціє! Читаю газету «Україна козацька» і вкотре переконуюсь у тому, яку важливу місію покладено нині на українське козацтво. Незалежна держава Україна будується, проблем на цьому будівництві достатньо. Тож обов’язок кожного козака - виконувати Божі заповіді, боротися за правду, за чистоту довкілля і сягнути у своєму труді зірок. Бог дав нам розум, тож спрямовувати знання і сили потрібно на благо людини.
Хотів би поділитися думками з приводу якості козацького руху. Щонайперше, козак має бути чесним перед Богом і людьми! Дехто з тих, хто носить козацький однострій, переслідує власні, бізнесові інтереси, підіграє ворожим силам. Що ж скаже він, коли постане перед Богом? А ще, на мою думку, козак повинен мати вищу освіту, як наш отаман Анатолій Арсенович Іщук. Ну а що робити рядовому козаку? Той не козак, хто не мріє стати отаманом! Вчитися, здобувати освіту, самоудосконалюватися треба кожному!
А ще хотів би зазначити, що козацтву потрібна державна підтримка.
Іван Денисович ТУРЧЕНКО,
казначей Ялтинської
козацької громади,
ветеран праці (трудовий стаж 48 років),
Крим
Передплачую «Україну козацьку», щоб не забути рідну мову
Доброго дня. Якось у кіоску «Союздруку» придбав газету «Україна козацька». Наступного дня ж пішов на пошту і передплатив газету до кінця року. Читаю «Україну козацьку», щоб не забути рідну мову. Дякую вам за вашу роботу.
З повагою
Володимир Тихонович РОЗУМНИЙ,
м. Донецьк, вул. Рози Люксембург
Добрий день, шановна редакціє! Майже в усіх людей з віком з’являються проблеми із зором. От і в мене років 10 тому погіршився зір. Почав носити окуляри (+2,5). Та одного разу, зовсім випадково, придбав у Херсоні голубів. Почав щоранку їх «ганяти». Це о шостій ранку, коли свіже повітря і чисте небо. Незабаром помітив, що в мене поліпшився зір. Зараз, в гарну погоду, читаю без окулярів. Раніше купував книги про поліпшення зору, але в них забагато складних термінів, потрібен спеціальний режим харчування, гімнастика для очей. А коли в небі літають голуби і ти за ними спостерігаєш, твої очі відпочивають і тренують м’язи.
Геннадій МАЛЬЦЕВ,
м. Цюрупинськ,
Херсонська область
Шановна редакціє!
В одному з номерів Вашої газети (№ 12/24 за січень 2006 року) була надрукована стаття Павла Мазура «Кальміус – ріка козацька».
Я народився і виріс на тій землі, про яку пише автор, по берегах ріки Кальміус лежить прах моїх предків, там живе моя душа.
Ще за часів мого дитинства наш сусід, 105-річний Кузьма Голов, розповідав мені про козацькі подвиги. Його розповіді я спробував відтворити у віршах.
Про Переволок у Талих Водах
(уривок)
П’ятсот років проминуло, як події стались,
Що з паланки січової – Кальміуська склалась.
Утворилась та паланка військом з-за порогів,
Щоб Донецького лиману хан кримський не трогав.
Стала там морська залога – “домахою” звалась.
Перетнула шлях до солі чумбурів татарських.
Та найперше, найважливіше було в Водах Талих:
“Переволок” учинився на притоках малих.
Коли з Хортиці закрився шлях широкий в море,
Заки гирло “нехрещені” закрили в запорах,
Кізікирмень збудували, скували цепами,
Довелось в похід ходити іншими шляхами.
Соляними, потайними, з козацьким обманом,
Чорне море поєднавши із Донським лиманом.
“Переволок” – так система звалась козаками,
Бо Схід – Захід об’єднався обома річками.
Василь МОРОЗ,
член Сумської ООКУН