Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

1. Роль реєстрового козацтва у формуванні національної ідеї в минулому і сучасності.

З давніх-давен людям відомо: “дерево життя”- гілка, на якій ростуть три листки:

- перший листок- символ минулого часу;

- другий- символ сучасного;

- третій-символ майбутнього.

Зображення “дерева життя” зустрічається з давніх часів і воно свідчить про те, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний зв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Усе навколишнє - наслідки минулих подій, і в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє. Отже, щоб вірно орієнтуватися у житті, треба вивчати минуле свого народу, його історію, а вона, як і життя людей, має героїчні і трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер народу, його душевна краса, таланти, то й ці сторінки особливо хвилюють почуття національної гордості, яке нині таке необхідне для становлення нової держави. І нам є чому повчитися у минулого.

Перший листок “дерева життя” списаний увесь. Починається історія з малюнків давніх людей, продовжена літописцями і писарями. Найбільшої уваги, як найважливішому моментові, приділено козацтву і Запорізькій Січі- неповторному і легендарному явищу нашої минувшини, яке тривало протягом XVI-XVIIIст. Попри багаточисленні суперечки більшість учених підтримують думку, що українське козацтво виникло із тих верств населення, які найбільше страждали від феодального і духовного гноблення польського панства.

До 1556 року - заснування легендарним Байдою-Вишневецьким Запорозької Січі - на берегах Дніпра виникли перші козацькі поселення, які згодом стали основою для майбутньої нездоланної військової сили, що захищала мирне населення спочатку від нападів татар, а потім стала визволителем нашого народу від польського гноблення.

Козаки - люди особливі. Вони понад усе цінували свободу і справедливість, саме вони є творцями першої- говорячи сучасною мовою - демократичної республіки на території України. На Січі були свої закони і правила, порушити які не міг ніхто. Військова справа козаків привертала увагу не тільки польського Сейму, як потенційна небезпека, але і західноєвропейців. На той час Військо Запорозьке було наймогутнішою армією усієї Європи. Особливістю його, зокрема французькі майстри військової справи, відзначали те, що козаки воюють не зброєю, а й за допомогою слів. Кожне слово козаків важило багато, і до нього прислухалися. Говорити про подвиги запорожців можна багато, так само багато є чого сказати і про значення, наслідки цих подвигів для нашої історії. Це і захист півдня України від нападів татар у XVI-поч. XVIIст. Вони взялися за цю справу (саме завдяки цій місії для козаків було створено реєстр. Досі немає визначеної думки з цього приводу: реєстр- визначення сили й могутності козаків чи спроба їх закріпачити) і гідно виконали її, адже пообіцяли, а слово козака- закон. Це і народно-визвольна війна 1648-1657 рр. Усі свої надії український народ покладав на Січ, і на цей час Січ виправдала усі сподівання, її слова і діла змогли пробудити в нашому народові національну свідомість, змогли підняти його на збройну боротьбу із гнобителями і перетворити козацьке повстання у народний рух - у справжню війну. Після Богдана Хмельницького, одного з найвидатніших гетьманів українського козацтва, в Україні панували незгода і розруха, її розділяв Дніпро на Правобережну і Лівобережну, і саме в наступні століття цей поділ був не лише географічний, а й, на жаль, духовний. Із зруйнуванням у 1735 році Запорозької Січі українське козацтво заснувало нові Січі - Задунайську, на Кубані, але ці Січі не можна назвати спадкоємицями у повному смислі слова. Проте дух козацтва не загинув, оскільки його не можуть здолати жодні негаразди. Ще з часів створення Запорозької Січі козацтво приділяло багато уваги національному і загальнолюдському вихованню, недаремно православ’я було однією з найважливіших умов прийому до лав козацтва, яке жило за десятьма християнськими заповідями, і на Січі обов’язково була церква, яка вважалася найбільшою святинею. Багато козаків мали вищу освіту, здобуту у найвідоміших європейських університетах, а в реєстрі, поряд з прізвищем козака, часто зазначали його вчений ступінь, тож козацтву, дійсно, було що сказати. Після закінчення війни у 1657 році, коли військова могутність козацтва витрачалася на гетьманські міжусобиці, частина козацтва приділяла багато уваги розвиткові освіти в Україні. Це і Києво-Могилянська академія (до 1701 року - колегіум), і Львівський університет, і відроджений Острог. Слово було головною зброєю для учасників братств - Київського, Львівського, саме там розпочинав свою суспільно-політичну діяльність П. Скоропадський. Козаки ніколи не залишалися без діла, бо їх ділом було слово, віра і прагнення до кращого життя українського народу. Вони справді зробили усе для нього. Так написано на першому листкові “дерева життя”, листкові минулого, усе це наша історія, яку ми повинні знати і поважати. Листок списано увесь, але щомиті на ньому з’являються нові слова - про вчорашнє сучасне.

Другий листок - хроніка сьогодення. Записи у ній роблять сучасні діячі культури і науки, політики і суспільні діячі. Ці записи - це становлення нової незалежної, але історично древньої держави. Сьогодні згадується історія такою, якою вона була насправді, повертаються віковічні традиції, серед яких і козацтво: усе нове-добре забуте старе, але зроблене по-новому.

Відродження козацтва почалося з 1990 р. під гаслом святкування 500-річчя утворення українського козацтва. Вже у вересні того ж року у Києві відбулася перша Мала козацька Рада, на яку прибули делегації майже від 63 козацьких товариств і осередків з багатьох міст і сіл України. Козацька Рада ухвалила створити Українське козацьке товариство, прийняла Декларацію і Статут, обговорила програму діяльності.

Сьогодні козацтво - єдина для всього українського народу популярна форма відродження національної ідеї на принципах духовності, патріотизму і соборності.

Українське Реєстрове Козацтво стоїть на державних позиціях, підтримує обрану народом владу та спрямовує свою діяльність на розбудову незалежної держави.

За останні 200-300 років, не маючи своєї держави, під духовним і ідеологічним тиском гнобителів, український народ все-таки сформувався в націю. Хоч перша спроба “збудувати” свій дім у вогнищі визвольної війни 1648 року під проводом Б. Хмельницького та друга спроба - в революційних 1918-1920 роках (УНР М. Грушевського, Директорія С. Петлюри, Гетьманат П. Скоропадського) -закінчилися провалом, але в цей період бездержав’я народ породжував велетнів національного духу - від філософа Г. Сковороди до апостола Духу Т. Шевченка. Саме вони вплинули на формування національної свідомості і заклали підвалини української національної ідеї. Не існує нації без національної ідеї, як об’єднуючого і спрямовуючого фактора історичного її розвитку.

Нині українська нація підійшла впритул до початку різкого підйому в усіх сферах свого життя - бо вона розвивається в незалежній державі.

Реєстровики активно працюють над виконанням Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002- 2005 рр., затвердженої Президентом України. Всього за два роки Всеукраїнська громадська організація “Українське Реєстрове Козацтво” перетворилася на всенародний рух. Організація поставила собі за завдання відродження духовності і патріотизму кожної людини.

“Українське Реєстрове Козацтво організовує свою діяльність на демократичних засадах, докладає багато зусиль для розвитку духовних, культурних, патріотичних і спортивних традицій у нашій державі”, - підкреслює Гетьман УРК А. Шевченко.

Так написано на другому листкові. Чи буде продовження цієї розповіді, залежить від нас, молодого покоління. І чи станемо ми козаками, чи ні, козацький дух супроводжуватиме нас усе життя, бо вони- це ми, і нащадки повинні не зраджувати ті моральні принципи і життєві принципи, за якими жили наші батьки і діди.

Третій листок поки що чистий, і нам його заповнювати. Але не потрібно забувати минуле і сьогодення, потрібно жити так, щоб усі записи у “книзі життя” були пронизані головною ідеєю, і тільки однією: усвідомлення національності і дотримання традицій, а наші традиції не зрадять нас і завжди вкажуть правильний шлях у майбутнє.

Команда «Козаченьки» ЗОШ №7
м. Конотоп, Сумська область.

2. Які видатні козацькі полководці починали свій життєвий шлях у реєстровому козацтві?

Не всі видатні козацькі полководці, які відзначилися як керівники реєстрового козацтва, починали свій життєвий шлях саме в реєстровиках. Петро Конашевич-Сагайдачний, Северин Наливайко, Іван Богун, Іван Сірко розпочинали свій шлях у запорозькому козацтві. Там же починав і Максим Кривоніс, Остап Гоголь - у наддвірних “панцирних” козаках.

Та все ж доля багатьох видатних козацьких полководців пов’язана саме з реєстровим козацтвом. Це Михайло Дорошенко, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Семен Палій. З реєстрового козацтва, яке перебувало на службі у поляків, прийшли в армію Богдана Хмельницького полковники Станіслав Кричевський, Станіслав Мрозовицький, які прославились у боях і були оспівані у легендах, особливо останній, відомий як Морозенко.

Потрібно відзначити і Василя Капніста, який у битві під Гросегерсдорфом у 1757 році очолював слобідські козацькі полки, і Михайла Миклашевського, котрий, командуючи Стародубським карабінерним полком, відзначився як герой у битві під Римником у 1789 році.

Команда “Джури” ЗОШ
с. Волинське Каховського району
Херсонської області

3. Козацькі літописи стверджують, що у 1578 році Стефаном Баторієм було здійснено реформу реєстрового козацтва. Чи згодні ви з цим?

Детальніше про козацьку реформу короля Стефана Баторія йдеться у грамоті Стефана Баторія 1576 року кошовому отаманові Павлюку, наведеній згодом в універсалі Богдана Хмельницького.

“Богдан Хмельницькій гетьман обоих сторон Днепра й войск запорожских. Панам, панам енеральной старшині, полковникам, полковой старшині, сотникам й черні всего войска украинскаго й всякой кондицій людем так же кому б о сем теперь и в потомніе часы відать належало объявляем сим нашим універсалом, иж атаман кошовій Воиска низового Запорожского пан Демян Барабаш вобец з старшиною воисковою и атаманами ку-рінними положили перед нами грамоту наияснійшаго короля польскаго Стефана Баторія в року 1575 місяца августа 20 дня на прошеніе антецессора нашего гетмана Якова Богданка и кошового низового запорожского войска Павлюка данную, в якой королевской грамоті написано, иж его королевская мосць, видячи козаков запорожских до его королевского маєстату зичливую прихильность и рицарскіе отважніе служби, которыми завжди великіе бусурманскіе погромляючи сили, гордое их прагнене на кровь христіянскую до конца затлумили и пащеку их на корону полскую и на народ благосчестивій украинскій рикающую замкнули и вход в Полщу и Украйну заступили и всі их неищетніе сили и нагліе на народ христіанскій набіги грудмы своими сперли; якіе их служби нагорожаючи и дабы им Войска Запорожскаго козакам для зімовых станцій где било прихилность міти, также от непріятеля ранених своих заховувати и лічиты, в других долегающих нуждах отпочинок маты и всякой пожиток ку волі своей забирати, а чтоб также и наперед заохочени били зичливо в войску служиты и против непріятелей отчизни своей охочо и неомилно отпор чинити, - надает его королевская мосць козакам низовим запорожским векуисте город Терехтемиров з монастирем и перевозом, опрочь складового старинного их запорожскаго города Чигирина, и от того города Терехтемирова на низ понад Дніпром рікою до самого Чигирина и запорожских степов, ку землям чигиринским подойїшіих, всі землі и со всіма на тих землях насаженними містечками, селами и футорами, рибними по тому берегу в Дніпрі ловлями и иними угодіи; а вширь от Дніпра на степ, як тих містечок, сел и футоров землі здавна находились, и тепер так ся тое в их завіданьи мает заховати: городок старінний же запорожскій Самар с перевозом и с землями вгору Дніпра по річку Орель, а вниз до самих степов нагайских и кримских. А через Дніпр и лимани Дніпровій и Боговій, як из віков бивало по очаковскіе влуси, и в гору ріки Богу по річку Синюху; от самарских же земель через степ до самой ріки Дону, где еще за гетмана козацкого Прецлава Ланцкорунского козаки запорожскіе найдовалось, его королевская мосць тоею грамотою своєю козакам запорожским укріпил и утвердил, и просил он пан кошовій запорожскій Барабаш со всім Воиском Запорожским и нашего на тое гетманского універсалу. Прекладают жалобу, же чрез могіе перешедшіе года от войни с татарами, турками, волохами, а на остаток и з ляхами Войско Запорожское внівеч изруйнувалось и о таких утисках всі оніе их городки и землі з рук у их вилупленм, що не тулко коней своих, на яких в войску служать, але и себе чеим прокормить с чего не мають. Ми теди Богдан Хмелницкій, гетман, хотж и удалялись от такого Воиска Запорожского просби, відаючи их и самих от стародавних королей полских привилегіями умоцненних и особливіе кліноти и армату войсковую маючих, но же ми от всего войска и народа украинского по обойм сторонам Дніпра далеко разшираючого нам вручекную моц и владзу як в войску, так і по всіх городах и всім украинским народам диридовать маючи, так по той звіряной владзи нашой на тую просбу пана кошового и всего Воиска Запорожского прихиляючись, тими всіми городами містечками селами й футорами и з их всякими годіи як от найяснійшого короля польського Баторія Війську Запорозькому надано владіть й пожитковать с того дозволяєм и чтоб тое все непорушна в их владай во віки било сим нашим універсалом ствержаем в року АХНЄ ануарія є ( 1655, січня); з Білон Церкви”.

Детально і старанно цю грамоту розглянув російський історіограф ХVIII століття Григорій Міллер і виявив, що вона містить пізніші вставки й додатки, що не відповідають хронологічним даним. Зокрема, з грамоти Сигізмунда II черкаському старості Олександру Вишневецькому “про заснування на пустому урочищі, званому Чигирин”, відомо, що це місто засноване 1589 року, три роки після смерті короля Стефана Баторія. Те ж саме про надання козакам міста Самари, оскільки його в 1576 році, і навіть значно пізніше, зовсім не було, адже 1594 року німецький посол Еріх Лясота, який їхав по Дніпру до запорожців і зупинявся у гирлі Самари, жодним словом не згадує про існування при цій ріці міста Самар, хоча про всі примітні місця й урочища протягом усієї подорожі Лясота розповідає особливо детально й, на диво, точно. Академік Г.Міллер вважає, що місто Самар запорожці отримали вже за гетьмана Богдана Хмельницького. Окрім того, дивно припускати існування зимівників у Запорожжі за гетьмана Прецлава Ланцкоронського - існування їх можливе лише за умови осілості козаків, а за часів Ланцкоронського про таку осілість не могло бути й мови. Не можна не звернути уваги й на те, що в цій грамоті козаки, які жили в українських містах, і козаки з пониззя Дніпра змішуються в одне, і центральне місто перших віддане разом з тим і другим, тоді як запорожці не могли довести своїх прав на володіння згодом навіть рікою Самарою, не кажучи вже про землі вище Самари, а тим більше на містечко Терехтемирів, що лежить вище Черкас і Білої Церкви й дещо нижче Києва. Нарешті у грамоті Стефана Баторія, як передано її в універсалі Б.Хмельницького, є і явні суперечності: грамота то дає землі козакам у таких розмірах, у яких вони здавна володіли ними по Дніпру, то у пізніших границях, коли козаки межували з татарськими кочовищами.

Але, сумніваючись у деталях грамоти Баторія, дослідники все-таки не сумніваються у проведеній королем реформі козацтва.

Суть реформи полягала в тому, що король ввів на Україні так званий реєстровий список, куди було наказано вписати лише 6 тисяч козаків; за цими шістьма тисячами уряд лише й визнавав право на козацтво як вільний стан, а всі, хто був понад цю кількість, відраховувалися від козацького стану й переходили у стан людей посполитих. Внесені у реєстр 6 тисяч козаків поділялися на шість полків: Черкаський, Канівський, Білоцерківський, Корсунський, Чигиринський і Переяславський; кожен полк ділився на сотні, сотні – на околиці, околиці – на роти. Полкам належала земельна власність з поселеннями, яка давалася на ранг або чин кожному старшині, тому мала назву рангової землі. Всім реєстровим козакам визначили платню грішми й сукном, їм видали особливі військові клейноди; було визначено центральне місто Терехтемирів, з монастирем, шпиталем і суміжною землею. У місті Батурині вони отримали дозвіл мати власний судовий трибунал; замість старости й воєводи призначили особливого козацького “старшого”, зобов’язаного коритися польському коронному гетьманові, козаки звичайно звали його гетьманом. Крім “старшого”, решту старшин – полковників, суддів, осавулів, писарів – козакам дозволили обирати самим. За реформою козаки мали утримувати окремий гарнізон у Терехтемирові і сторожу з 2 тисяч чоловік за порогами Дніпра.

Реформа Баторія мала подвійну мету: з одного боку, король, вносячи у реєстр козаків, хотів зробити їх слухняними своїй волі і, так би мовити, знешкодити їх для держави, а з другого боку, даючи козакам власну організацію і визначаючи за ними право на станове існування, король розраховував використати їх як бойову і завжди готову до походів силу проти одвічних і страшних ворогів Речі Посполитої - татар і турків. Отож, навряд чи справедлива загальноприйнята думка про реформу Баторія, буцімто, визнаючи права на існування 6 тисяч козаків і викидаючи за рубіж їхню масу, король тим самим у майбутньому хотів зовсім знищити козацтво. Це важко припустити хоч би тому, що в особі козаків король Стефан Баторій мав постійне, а не тимчасове й випадково набране військо, яке в будь-який час можна було протиставити мусульманам та іншим ворогам Речі Посполитої. Стефан Баторій міг прагнути лише того, щоб знешкодити дії козаків, а не того, щоб викорінити їх без сліду.

Для запорозьких козаків реформа короля Стефана Баторія мала те важливе й вирішальне значення, що з неї, власне, й починається окреме існування низових козаків: увівши реєстр, Стефан Баторій поклав початок поділу українських козаків на городових, чи українських, званих ще реєстровими, і низових, чи власне запорізьких, козаків. Лише з цього часу з’являються фактичні вказівки на існування у низових козаків Січі у значенні ядра, столиці низового товариства, й кошових отаманів у розумінні головних і ні від кого не залежних начальників низового війська.

Але, крім поділу українських козаків на городових і низових, рішучі заходи короля Стефана Баторія для упорядкування козацького стану мали, як і Люблінська унія, ще й те значення, що збільшили чисельність низових козаків і дали їм можливість діяти з цього часу сміливіше, ніж досі; багато українських козаків, невдоволених розпорядженнями короля, не потрапивши у реєстр, утекли на пониззя Дніпра і, будучи порушниками королівської волі, не могли вже повертатися назад у міста України і мусили залишатися на Низу. Перебуваючи там, вони мимоволі формувалися в окремі невеликі гурти, громади або курені, що початково були своєрідними земляцтвами: курінь Батуринський, тобто громада земляків з-під Батурина, курінь Канівський, тобто земляки з-під Канева; те саме можна сказати і про курені Крилівський, Переяславський, Полтавський, Уманський, Корсунський, Кальниболотський, Стеблівський, Донський та інші. Із дрібних груп та куренів склалася згодом більша одиниця громади, так званий “вельможний Кіш славних низових козаків”, до складу якого входили люди різних народностей, не виключаючи навіть татар і турків, але переважаючим елементом були українці із ближчих до запорізьких степів подніпровських міст Черкас, Канева, Крилова, Києва та інших. Наплив українців у Запорожжя, що значно посилився з часу Люблінської унії 1569 року, ще більше зріс за часів козацької реформи короля Стефана Баторія.

Ознайомившись із змістом і проведенням реформи, ми неодмінно погоджуємося, що реформа була проведена. Ми вважаємо, що реформа Стефана Баторія мала велике значення для запорозьких козаків, з неї, власне, й починається окреме існування низових козаків. Лише з цього часу з’являються фактичні вказівки на існування у низових козаків Січі у значенні ядра, чи столиці низового товариства, й кошових отаманів у розумінні головних і ні від кого не залежних начальників низового війська.

Команда “Штурм” ЗОШ №1
смт. Макарів, Київська область

4. Яке місце посідала українська шляхта у реєстровому козацтві?

В Українській радянській енциклопедії записано: шляхта – привілейований феодальний стан у Польщі та Литві і на загарбаних ними у 14-18 ст. українських і білоруських землях. Підписані 1573 р. королем Генріхом Валуа “Генріхові артикули” підтвердили всі попередні привілеї шляхти, визнали за нею право організації конфедерацій і збройних повстань з метою опору королівській владі.

Формально всіх шляхтичів, незалежно від майнового стану, було проголошено рівними. Саме українська шляхта і виступила ініціатором і організатором реєстрового козацтва. “Старший” загону реєстровців, створеного за наказом короля Стефана Баторія, – шляхтич Ян Оришовський. В ухвалі весняного сейму 1590 р. “Порядок щодо низовиків та України” було записано: “Козаки передаються під нагляд коронного гетьмана та призначеного ним старшого, а їхні ротмістри й сотники неодмінно повинні бути шляхтичами”. Грізну ухвалу супроводжувала затверджена сеймом ординація (розпоря-дження) про набір тисячного козацького загону, очоленого старшим Яном Оришовським, Криштофом Косинським, Войтехом Чоновицьким та четвертим, невідомим на ім’я. Всі вони були шляхтичами.

Окрема тема – українська шляхта під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. В реєстрі козацького війська 1649 р. дослідники відзначають від 1, 5 до 2, 5 тис. шляхтичів. А на кінець 1649 р., за донесенням московського дипломата Кунакова, їх вже було понад 6 тисяч. Практично стовідсотково шляхта укомплектовує полковий писарський контингент і штати Генеральної військової канцелярії – цього адміністративного і дипломатичного штабу гетьмана, який створив і очолив шляхтич Іван Виговський. Це все зрозуміло, адже ця служба вимагала освіти, знання законів, канцелярсько-бюрократичної техніки й етикетного ритуалу дипломатичних зносин. Майже з перших днів Визвольної війни в лавах козацького війська бачимо чотирьох молодших братів Виговського і цілу плеяду полковників з числа шляхти, серед яких: Станіслав Кричевський, Самійло Богданович-Зарудний, Антон Жданович, Михайло Зеленський, Силуян Мужиловський, Григорій Сахнович-Лесницький, Ярема Петрановський, Петро Головацький, Остап Гоголь, Адам Хмелецький, Семен Височан, Степан Байбуза, Прокіп Бережецький, Григорій Закусило, Петро Забіла, Станіслав Мрозовицький (Морозенко) і, можливо, інші. Але і цей перелік викликає повагу до “руської шляхти”, яка багато в чому добре посприяла військовим і державним справам гетьмана Б.Хмельницького.

На думку російської дослідниці Тетяни Яковлевої, саме в середовищі української шляхти визріла ідея Гетьманщини як більш-менш незалежної держави. Показово, що акти-договори з іноземними державами укладались дуже вузьким колом вищих посадових осіб Гетьманщини, які походили виключно з шляхетських родів і обов’язково мали польську юридичну освіту (Виговський, Немирич). Саме в цьому ми вбачаємо величезний внесок української шляхти у справу юридичного закріплення і збереження державної ідеї.

Висновок: українська шляхта виступила організатором реєстрового козацтва і фактично очолювала і направляла його. І в тому, що реєстрове козацтво сформувало національну ідею – створення козацької держави, є велика за-слуга української шляхти.

Команда “Джури” ЗОШ
с. Волинське Каховського району
Херсонської області

5. Чому польський король Владислав став на захист Сулими, незважаючи на те, що Сулимою було зруйновано фортецю Кодак?

Було це 1635 року. Польський король Владислав почав війну за шведську корону. До воєнних дій на морі залучав він і козацькі “чайки”. Але та війна не була успішною для Речі Посполитої, і вона швидко скінчилася. Запорожжя ж покладало на неї великі надії, сподіваючись, що головні сили Польщі надовго будуть поглинуті баталіями з північною країною. Козаки вирішили зруйнувати грізну фортецю, яку поляки збудували біля гирла ріки Самари поблизу козацького порогу. Ця фортеця сковувала Січ, даючи змогу контролювати запорожців, не пускати їх у морські походи. Вона була добре укріплена (збудував її знаменитий французький інженер Боплан, що перебував тоді у польського короля) і мала великий гарнізон.

На Січі тоді гетьманував енергійний і сміливий Іван Сулима. Йому з козацькою старшиною належить план зруйнування Кодацької фортеці. Запорожці поверталися додому після успішного походу на турецькі й татарські землі. Везли з собою багату здобич і визволених невільників. Сміливим штурмом вони взяли кілька укріплених міст: Ізмаїл, Кілію, Аккерман…

І ось перед очима козаків виросли похмурі мури Кодацької фортеці, що посеред ночі нависала над водою велетенською примарою. Довго радитися запорожцям не довелося, бо все вже було обговорено і сплановано. Сулима подав знак, і всі приготувалися до штурму. Він був блискавичний і для поляків несподіваний, мов удар грому. Вони навіть не встигли приготуватися до опору. Грізна фортеця, на яку страшно було й глянути, впала. Польські війська, а серед них були і козаки, що верталися після шведського нападу, швидко рушили на Сулиму. І ось уже переслідувачі в його таборі. Під час переговорів вони схопили гетьмана і кількох його однодумців і повезли до польського табору. Запорожці, на жаль, не заступилися за свого ватажка. Щоправда, їх запевнили: нічого поганого заарештованим не загрожує. Сулиму з побратимами в кайданах приправили до Варшави на засідання сейму, де їх було засу-джено до страти.

Збереглися свідчення сучасників про те, що польський король намагався врятувати Сулиму від смерті, намовляв його перейти у католицтво. Поляки розуміли, якого видатного чоловіка страчують, бо Сулима був відомий не лише в Україні і Речі Посполитій. Тривалий час гетьманував він на Січі, неодноразово ходив походами на Крим і Туреччину. Папа Римський Павло навіть нагородив його спеціальною золотою медаллю за успішну боротьбу з іновірцями.

Але ніхто нічого не міг вдіяти. На одному з майданів Варшави кат зітнув голову Сулимі. Його тіло четвертували і вивісили шматки на сповпах. Таким же чином скарали і гетьманових побратимів.

Коли звістка про те долетіла на Січ, здригнулося не одне козацьке серце. Можливо, вже тої миті стали визрівати плани нових повстань проти польської шляхти.

Команда середньої школи
с. Поворськ Ковельського району
Волинської області