|
|
| Отаман Сніжнянського полку УРК Петро Гурницький і отаман Привокзального полку Донецького товариства УРК Володимир Плєшков (зліва направо) |
1994 року Петро Гурницький вступив до лав Запорозького козацтва, де спочатку служив похідним отаманом, а вже у 2002 році став отаманом Сніжнянського прикордонного полку. Співпраця із Запорозьким козацтвом тривала кілька років. За весь цей час із головного штабу жодного разу ніхто не приїхав до Сніжнянського полку і не поцікавився, як ідуть справи у регіональних полків, чи, може, їм потрібна якась допомога. Через таку байдужість з боку козацького керівництва полк Петра Гурницького одностайно проголосував за вихід з лав Запорозького козацтва. Так само одностайно було прийнято рішення про вступ до лав Українського Реєстрового Козацтва.
«Спочатку було дуже важко навіть ходити по вулицях, не говорячи вже про те, щоб працювати на території рідного міста, - розповідає генерал-майор УРК Петро Гурницький. - Нас, козаків, називали рядженими, відкрито з нас сміялися. Але найбільшого знущання ми зазнали з боку міських бюрократів. Неможливо перелічити, скільки разів ми отримували стусани, скільки насмішок почули на свою адресу. Та з часом, завдяки своїм справам, ми змогли змінити думку громадськості про нас і нашу діяльність, заслужили повагу не лише мешканців міста, а й міських можновладців. Міська адміністрація визнала нас, і ми домовилися допомагати одне одному». Багато обіцянок почули сніжнянські козаки від місцевої влади. Обіцяли допомагати, підтримувати. Та, на жаль, ця співпраця виявилася односторонньою. Якщо владі потрібна козацька допомога, вона її невідкладно отримує, але якщо допомога потрібна козакам… Ні, їм ніхто не відмовляє, навіть, навпаки, обіцяють допомогу, але все це залишається лише словами, які рідко не перетворюються на дії. Протягом багатьох років отаман полку Петро Гурницький просив представників міської адміністрації надати козакам приміщення для штабу, але влада або надавала зовсім не прийнятні варіанти, або вимагала дуже високу ціну за оренду приміщення. Тож довелося козакам влаштовувати свій штаб у невеличкій кімнаті, яка знаходилася у приміщенні магазину-фотосалону, що належав похідному отаману УРК та начальнику штабу УРК Сніжнянського полку.
Незважаючи на відсутність будь-якої допомоги, отаман полку Петро Гурницький та його козаки зовсім не засмучуються і не складають рук. Навпаки, вони працюють у багатьох напрямках суспільної допомоги. Зараз на першому місці стоїть божественний захист міста. Для цього планується на всіх в’їздах у місто поставити поклонні хрести, як це прийнято у православній вірі. Крім цього, козаки знайшли вівтар колишнього Нікольського храму і на цьому місці встановили поклонний хрест. І, звісно ж, козаки не могли обійти своєю увагою святиню слов’янської землі - Савур-могилу, біля підніжжя якої був встановлений великий освячений мармуровий хрест.
Отаман Сніжнянського прикордонного полку генерал-майор УРК Петро Гурницький вважає, що заохочувати легше дітей та молодь, ніж дорослих людей, в яких треба ламати стереотипи та змінювати світосприйняття. Саме тому Сніжнянський полк опікується міським дитячим садком. У маленьких козачат є навіть своя власна козацька форма, яка складається з шароварів, зипунів та шапок зі шликом. Коли козачата підростають і переходять вчитися до школи, то обов’язково потрапляють у центральну міську школу № 1, якою теж опікується козацький полк. Зараз полк нараховує близько 60 козачат, і козацькі лави постійно поповнюються.
А два місяці тому до Петра Григоровича звернувся директор ще однієї сніжнянської школи, який дуже хоче, щоб його учні приєдналися до козацтва. Адже лише у козацтві, вважає директор, молодь можуть прилучити до народної культури, традицій. Лише тут їм зможуть прищепити справжні духовність та патріотизм. Лише тут з них зроблять справжніх козаків та берегинь. Зараз це питання знаходиться на стадії обговорювання, але можна не сумніватися, що ця школа опиниться під патронатом Українського Реєстрового Козацтва.
Для справжнього козака завжди на першому місті духовність та патріотизм. Для виховання цих якостей у козачат отаман Петро Гурницький намагався домовитися із місцевим священиком, щоб той започаткував у школі новий предмет - «Історію православ’я та закон Божий». Але у чиновників свої закони, за якими такої дисципліни у школі не передбачено. Всупереч цьому отець Сергій створив при церкві недільну школу, яку відвідують і звичайні громадяни, і козаки.
Отаман Сніжнянського прикордонного полку генерал-майор УРК Петро Гурницький - дуже цікава, неординарна особистість, яка знає всю історію та легенди рідного краю, історію козацтва. Його ім’я як автора статей постійно з’являється у пресі. Петро Григорович - надзвичайно обдарована, талановита людина: режисер, актор, художник. Мистецтво стало невід’ємною часткою його життя, і талантом він прагне поділитися з усіма. Саме тому в нього з’явилося бажання створити в місті школу мистецтв, до якої входили б козацький вокальний ансамбль, хореографічний ансамбль, клас прикладного мистецтва. Початок вже покладено - відкрито клас образотворчого мистецтва, в якому вже займаються перші учні. У планах Петра Гурницького також створення дитячого музичного театру з козацьким ухилом. Можна не сумніватися, що все в нього вийде, адже це людина надзвичайно цілеспрямована, яка впевнено рухається вперед до своєї мети.
Неподалік від м. Сніжне - святиня слов’янської землі - комплекс Великої Вітчизняної війни Савур-могила. Під час свят біля підніжжя пам’ятника відбуваються козацькі вистави для мешканців міста та гостей, готується справжній козацький куліш, яким пригощають усіх бажаючих. Щорічно на свято Покрови на території Савур-могили посвячують у козаки. Сюди приїздять гості з інших областей України та з Росії. Тож не дивно, що сніжнянські козаки стали вважати Савур-могилу не лише комплексом Великої Вітчизняної, а й пам’ятником козацтву. І з’явився у Петра Гурницького задум відкрити на цій території козацький музей просто неба. Планувалося збудувати кілька куренів, кузню, каплицю і створити своєрідний козацький табір, в якому постійно жили б козаки, які б і охороняли пам’ятник. Начебто і владі ця ідея сподобалася, і майже всі документи підписані, та коли залишилося отримати остаточний дозвіл, все зупинилося. На території святині розпочали діяльність міські товариства з обмеженою відповідальністю, які організували тут начебто охоронну діяльність. Та це лише на папері, а насправді особливої роботи немає. Приватна охоронна організація і сама не працює, й іншим не дозволяє.
Ще одним, не менш важливим напрямком громадської роботи є організація загону дружини, який займається охороною громадського порядку. Козаки-дружинники разом із загоном міліції патрулюють вулиці міста, щоб за потреби прийти на допомогу добропорядним мешканцям м. Сніжне. Останнім часом разом із представниками міліції отаман полку розробляє устав для дружини.
Не забувають козаки й про охорону навколишнього середовища. Планується зробити літню зону відпочинку для міста. Для цього вже зроблені перші кроки: пробито два місцеві занедбані водоймища, які у найближчий час будуть очищатися та оздоровлюватися.
Усіх планів та задумів отамана Сніжнянського прикордонного полку неможливо перелічити, та й не всі можна втілити у життя, не маючи ні матеріальної, ні моральної підтримки. Але доля вирішила посміхнутися Петру Гурницькому і подарувала йому зустріч з цікавою людиною та справжнім патріотом своєї Вітчизни підприємцем Валерієм Тукмачовим. Цій людині не байдужа доля рідного міста, яка в чомусь залежить і від козаків. Зустріч призвела до спільної співпраці, що дала вже перші результати. Валерій Олександрович безкоштовно надав приміщення для штабу, де зараз проводиться ремонт. Допомагає він і в реалізації інших планів та задумів. Лишається сподіватися, що цей дует принесе користь не лише козацтву, а й усьому місту.