Одним із головних завдань Лубенської організації Українського Реєстрового Козацтва, яку очолює полковник УРК, директор приватного підприємства „Заріччя” Олексій Лапко, є відродження духовності, виховання молоді у дусі патріотизму, поваги до України і Церкви.
До цієї роботи лубенський отаман залучає представників влади, освітян, священиків.
Не один рік реєстрові козаки Лубенщини сприяють відродженню храмів на Полтавщині, зокрема і Мгарського монастиря. Як зазначає отаман реєстрового осередку, козаки планують організувати охорону монастирських земель та культових споруд.
Отаман Лубенського товариства УРК Олексій Лапко |
Місце для монастиря вказали ангели
З 1619 року височіє над тихоплинною Сулою, на півдорозі до Неба, Мгарський монастир.
До села Мгар від Лубен якихось п’ятнадцять хвилин трасою та ще хвилин п’ять до святої обителі. І Спасо-Преображенський собор, зведений у стилі українського бароко гетьманами Іваном Самойловичем та Іваном Мазепою, і дзвіницю, що стоїть, як і вся обитель, на мальовничому пагорбі в оточенні зелених дібров та широких полів, видно за багато кілометрів. У тихі дні перегук монастирських дзвонів доноситься трохи не до самого Миргорода і так же далеко розливається навколо благодать святого місця.
Історики стверджують, що на цьому місці й раніше була церква. Тож коли Раїна Вишневецька, дружина гетьмана і двоюрідна сестра відомого українського церковного і культурного діяча, митрополита Київського і засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили, вирішила заснувати монастир, місце під нього вказали самі ангели. Про цей переказ згадує у повісті „Близнята” Тарас Шевченко, який, як і Пушкін, Гоголь, Леся Українка, бував тут. Саме малюнки Тараса, зроблені ним у Мгарі, допомагають нині відновлювати собор та інші монастирські приміщення.
Після закладки монастиря, у 1630 році, Костянтин Вишневецький, син засновниці обителі, дарує їй навколишні землі і село Мгар. У літописі Мгарського монастиря, який вівся з 1682 по 1775 рік, згадується про постанову гетьмана Івана Самойловича збудувати муровану церкву «пятдесят и съмъ локтей вдовж, вширь тридцать и съмъ локтей, ввысоту - 60» у Мгарському монастирі, бо стара (дерев’яна – ред.) «велми зветшала», і прикрасити її іконами. Року Божого 1682, значиться у літописі, в день святого великомученика Георгія, коштом всемилостивого гетьмана й було закладено новий собор Преображення Господнього. Того ж літа старі келії розкидано і зведено нові, насипано новий вал. Обновився увесь монастир – тут збудовано пекарню, шпиталь, а за брамою – «гостиницю» і стайню. На все це пішло 2100 золотих, не рахуючи борошна та інших харчів. Керували перебудовою монастиря полковник лубенський Максим Ляшенко, сотники лубенські Андрій Гамалія та Роман Радченко, обозний Андрій Якович, отаман лубенський Леонтій Адамович та інші козаки. В той час населення монастиря складали у своїй більшості запорозькі козаки, які під кінець свого життя знаходили тут спокій для душі. У 1663 році в монастирі прийняв постриг син Богдана Хмельницького Юрій, якого монахи охрестили Гедеоном.
Одна з найбільш шанованих у монастирі – ікона св. Афанасія Лубенського |
Іван Самойлович не встигає добудувати собор. У 1687 році його разом із синами Григорієм і Яковом заарештовують за вірність Україні, доправляють спочатку до Москви, потім у Тобольськ, де через три роки гетьман помирає.
Мгарський літопис, описуючи події того часу, зазначає, що велике замішання сталося у війську козацькому, бо московити „почали старшину забивати по городам, містечкам і селам”. „Тоді ж нашого брата Порфирія з дияконом, послушником і хлопцем за дві милі від Гадяча, під Русанівкою-селом, забили на смерть, на купу тіла положили, сіном накидали і підпалили”.
Уже наступного, 1688 року будівництво Спасо-Преображенського собору, який нині вважається перлиною українського бароко, продовжує Іван Мазепа.
У роки Гетьманщини Іван Самойлович (1672-1687) та Іван Мазепа (1687-1709) за власні кошти чи кошти полкової старшини збудували Трапезну з Введенською церквою Троїцько-Іллінського монастиря (1677-1679), Троїцький собор у цьому ж монастирі, що під Черніговом, Богоявленський собор у Братському монастирі на Подолі у Києві (1693-1695), Георгіївський собор і Трапезну у Видубичах під Києвом (1696-1701), церкву на ближніх печерах у Лаврі (1700) та інші.
Добудовуючи Спасо-Преображенський собор у Мгарі, Іван Мазепа виділяє гроші на покриття маківок залізом, виготовлення у Глухові хрестів, придбання ікон.
Мгарський монастир височіє над тихоплинною Сулою |
Лубенський Афанасій Чудотворець
Коли у 1654 році у Мгарському монастирі на шляху з Москви до Константинополя зупинився цареградський патріарх Афанасій, то прорік: „Бажає душа моя у цьому монастирі тіло моє грішне погребти”. Пророцтво святителя справдилося через місяць. У тяжкій дорозі, у якій патріарха супроводжував гетьман Богдан Хмельницький, відкрилися рани, отримані Афанасієм ще у Фессалонікійській тюрмі, тіло його опухло, і старець помер під час читання Біблії. Відчуваючи свій близький кінець, Афанасій залишив заповіт, згідно з яким дарував багаті дари монастирям у Молдавії та Румунії і, звичайно, Мгарській обителі.
За старовинним звичаєм ховати патріархів у сидячій позі, Афанасія погребли у храмі Преображення Господнього під амвоном перед царськими вратами. На нього одягли усі священні шати, в руку вложили посох, посадили у крісло і з кріслом вложили у кам’яну гробницю.
Через вісім років останки патріарха Афанасія були знайдені нетлінними. А приніс звістку про нетлінні мощі митрополит Ганський Пасій, якому патріарх явився уві сні. Коли відкопали поховання, то храм наповнився неземними пахощами, а очам явилися нетлінні мощі. На святійшого патріарха вдягнули нові ризи і поклали його у церкві.
1 лютого 1662 року відбулася канонізація святителя Афанасія. Пізніше його мощі було перенесено у соборний храм і встановлено напроти чудотворної ікони Лубенської Божої матері. Під час Другої світової війни святиню, до якої з’їжджалися поклонитися та зцілитися віруючі з різних кінців країни, перенесли до Свято-Благовіщенського собору у Харкові, де вони знаходяться й нині.
Незважаючи на це, чудеса, які творив і творить лубенський св. Афанасій, не припиняються. Зафіксовано сотні і сотні зцілень, дарованих святим біля раки з його мощами чи біля ікони, встановленої у Мгарі на місці раки.
Продовження у наступному номері.